Література і мистецтво

Такі стародавні епоси, якКітаба Деде Коркуд (Книга мого діда Коркуда, 11 в.), А також поезія пізнішого періоду (Гянджеві Нізамі, бл.1141-1209; Мухаммеда Фізулі, 1494-1556) є частиною спільного з анатолійським турками літературної спадщини.Відмінною рисою азербайджанської літератури є усна поезія ашуг (народних співаків-поетів), традиції якої збереглися до теперішнього часу.

Письмова азербайджанська література виникла після остаточного включення країни до складу Росії на початку 19 ст. Її основоположник Мірза Фаталі Ахундов (1812-1878) є також родоначальником азербайджанської драми, яка отримала подальший розвиток у творах Наджаф-бека Везірова (1854-1926) і Абдуррагіма Ахвердова (1870-1933). Першу азербайджанську газету "Екінчі" ("Пахар") в 1875 почав випускати Гасанбек Зардабі (1837-1907).

Після закриття в 1877 російською владою газети "Екінчі" виходили малотиражні журнали "Зія" ("Зоря", 1879-1881), "Зія і Кавкасія" ("Зоря Кавказу", 1881-1884) і літературний журнал "Кешкюль" (1884 - 1891). Із закриттям "Кешкюля", аж до революційних подій 1905 в Росії, припинився випуск видань азербайджанською мовою. Послідувало ослаблення державного контролю зробило Баку провідним центром мусульманської журналістики в Російській імперії. Між 1905 і 1917 в різний час виходило бл. 60 газет і інших періодичних видань (газети "Хаят" - "Життя" і "Іршад" - "Путівник", літературний журнал "Фуюзат" - "Благо" і популярний сатиричний журнал "Молла Насреддін" та ін.)

Надії періоду національного підйому знайшли своє втілення в поезії Алекперов Сабіра (1862-1911). Серед видатних літераторів цього періоду - Джаліл Мамедкулізаде (1866-1932), драматург Гусейн Джавід (1884-1941), поет Мухаммед Хаді (1879-1920). Літературне відродження, що почалося після 1905, висунуло завдання подальшого очищення мови, цього разу від османського впливу. Цей рух виник одночасно з пантюркізму, що проповідував обєднання всіх тюркських народів.Трибуном пантюркізму був Алібек Гусейнзаде (1864-1940).

У 1930-ті роки в результаті сталінських чисток Спілка письменників Азербайджану зазнав значних втрат. Жертвами репресій стали такі провідні літератори, як Гусейн Джавід, Салман Мумтаз, Курбан Мусаєв, Такі Шахбазов, Алі Назім та Міка Мушфік. Нормою творчості став соціалістичний реалізм. Політичний конформізм привів до загального зниження художнього рівня літератури, хоча в цей час продовжували творити такі талановиті письменники, як Самед Вургун (1906-1956), Джафар Джабарли (1899-1934) і Ільяс Ефендієв (р. 1914).Після 1945 істотне місце зайняло нове літературний напрям, розвиває тему єдності радянського та іранського Азербайджану. Його найбільш помітними представниками були письменники Мамед Ордубади (1872-1950) і Мірза Ібрагімов (р. 1911), а також поети Сулейман Рустам (1906-1989) і Бахтіяр Вагабзаде (р.1925).

Кіномистецтво.Широко відомі такі азербайджанські кінорежисери, як А.М. Шаріфзаде, А.І. Бек-Назаров, Т.М. Тагізаде, А. М. Ібрагімов.Сильною стороною азербайджанської кінематографії є документалістика.

Театральне мистецтво.Театр зявився в Азербайджані тільки в середині 19 ст. Драматичні твори широко представлені у творчості основоположника сучасної азербайджанської літератури Мірзи Фаталі Ахундова. У період між 1905 і 1917 театральне життя Азербайджану перебувала у сфері просвітницьких та благодійних товариств, зявилися високопрофесійні театри. У цей період, зазначений культурним піднесенням, була поставлена перша азербайджанська опера Лейлі і Меджнун (1908), написана Узеір Гаджибекова за мотивами однойменної поеми Фізулі (16 ст.).

З приходом радянської влади театри були націоналізовані. У 1920 в Баку відкрився Азербайджанський драматичний театр, а в 1924 - Театр опери та балету.

Архітектура та образотворче мистецтво.У багатому архітектурному спадщині Азербайджану відбилося його багатогранна історія і різні зовнішні впливи, але найбільш сильний відбиток залишив ісламський період. До ісламським архітектурних памятників відносяться в першу чергу мечеті, мінарети, мавзолеї, караван-сараї (постоялі двори) і медресе (мусульманські школи), а також фортеці, включаючи символ Баку - унікальну, що має в плані форму овалу Дівочу башту (12 в.) . Добре збереглася історична давня частина Баку з палацами Ширваншахов і Шекінська ханів.У період нафтового буму 19 ст. до столиці проникла європейська культура, що знайшло відображення і в архітектурі.

У класичному азербайджанському прикладному мистецтві використовувалися перські та ісламські стилі і прийоми, які знайшли віддзеркалення в керамічних виробах, чеканці, килимах, каліграфії, рукописних ілюстраціях, зокрема в мініатюрах знаменитої тебрізской школи. Прикладне мистецтво характеризується вишуканістю і багатством декору.

Засоби масової інформації

В Азербайджані в даний час зареєстровано бл. 400 газет, але регулярно виходять менше 50. Державою фінансуються газети "Азербайджан" (орган Міллі меджлісу, більше 70 тис. прим., На азерб. Яз.), "Бакинський робітник" (бл. 40 тис., на рус. Яз.), "Єні Азербайджан" ("Новий Азербайджан ", орган однойменної партії)," Халк "(" Народ ", більше 30 тис. прим, на азерб. яз.). Деякі партії видають на власні кошти свої газети ("Азадлиг", бл. 40 тис. екз., На азерб. Яз. - Орган Народного фронту Азербайджану, "Мусават" і "Мухаліфат" - партії "Мусават", "Міллієт" - Партії національної незалежності, "Істіглал" - Соціал-демократичної партії, "Хурріет" - Демократичної партії Азербайджану). Крім того, виходить ряд незалежних газет. Найбільший тираж з них має "Вишка" (бл. 50 тис. прим., На рус. Яз., Видається з 1928). У продаж надходять російські та західні газети і журнали.

Перші радіопередачі відбулися в Баку в 1926.Телебачення почало мовлення в 1956. Більшість радіо-і телевізійних станцій знаходиться в державній власності.Передачі ведуться головним чином на азербайджанською, а також російською мовами.

В 1998 у Баку працювали 3 турецькі, 3 російські, 2 національні державні та 2 комерційні телестанції. Працює телецентр і в Нахічевані. Передачі з Туреччини і Росії ретранслюються через супутники. Бакинські комерційні станції, АНС-КМ і "Сара", випускають програми російською і азербайджанською мовами, показують американські фільми, дубльовані російською мовою.

Свята

В Азербайджані офіційно відзначаються наступні свята та памятні дати: Новий Рік - 1 січня, Міжнародний жіночий день - 8 березня, Новруз-байрам - 20-21 березня, День Перемоги - 9 травня, День Республіки - 28 травня, День збройних сил Азербайджанської Республіки - 26 червня, День Незалежності - 18 жовтня, День Конституції - 12 листопада, День національного відродження - 17 листопада, День солідарносьті азербайджанців всього світу - 31 грудня. Крім того, відзначаються мусульманські свята, у тому числі Курбан-Байрам (свято жертвопринесення), Ураза-Байрам (свято розговіння) та ін

Історія

Історія державності Азербайджану налічує приблизно 5000 років. Перші державні формування на території Азербайджану виникли ще починаючи з кінця IV, початку III тисячоліття до нашої ери. У I тисячолітті до нашої ери тут існували Манна, Іскім, Скит, Скіф і такі сильні держави як Кавказька Албанія і Атропатена. Ці держави відігравали велику роль у підвищенні культури державного управління, в історії економічної культури країни, а також у процесі формування єдиного народу.

У III столітті н.е. Азербайджан окупувала імперія Іранських Сасанідів, а у VII столітті - Арабський Халіфат.Окупанти переселили в країну численне населення іранського і арабського походження.

З прийняттям ісламської релігії в VII столітті відбувся корінний перелом в історії Азербайджану. Іслам дав сильний поштовх формуванню єдиного народу, мови, звичаїв та ін серед тюркських та нетюркскіх народів на території Азербайджану.

В Азербайджані почався новий політичний підйом: на землях Азербайджану, на яких був поширений іслам, були створені держави Саджида, Ширваншахов, Саларідов, Раввадідов і Шеддадідов. Почалася епоха Відродження в азербайджанській історії.

В кінці XV - початку XVI століть починається нова віха в історії Азербайджану. Видатний державний діяч Шах Ісмаїл Хатаї зумів обєднати під своїм керівництвом всі північні і південні землі Азербайджану. Утворилося єдине Сефевідської державу зі столицею в Тебрізі, що перетворилося з часом в одну з наймогутніших імперій Близького і Середнього Сходу.

Що прийшов до влади після падіння Сефевідської держави видатний азербайджанський полководець Надир-шах ще більше розширив кордони колишньої Сефевідської імперії. Цей правитель Азербайджану в 1739 році завоював Північну Індію, включаючи Делі.Однак, після смерті Надир-шаха, керована ним імперія впала.

Таким чином, у другій половині XVIII століття Азербайджан розпався на малі держави - ханства і султанати.

Наприкінці XVIII століття в Ірані до влади прийшли Гаджар, що є азербайджанської династією. Вони стали впроваджувати політику підпорядкування всіх територій, колишніх під правлінням Надір-шаха, у тому числі і азербайджанських ханств, централізованого правлінню.

Так почалася епоха багаторічних воєн між Гаджар та з метою їх захопити Південний Кавказ Росією. У підсумку, на підставі Гюлюстанского (1813) та Туркменчайского (1828) договорів, Aзербайджан був розділений між двома імперіями: Північний Азербайджан був приєднаний до Росії, а Південний - до Ірану.

З цього періоду також починається епоха геноциду азербайджанців вірменськими сусідами. Боротьба за свободу у Північному Азербайджані була дуже напруженою. Не без допомоги братської Туреччини перемогло визвольний рух, і в 1918 році була створена перша на Сході демократична республіка в Північному Азербайджані - Азербайджанська Демократична Республіка (АДР).

Але проіснувала вона недовго. 28 квітня 1920 було оголошено про створення на території АДР - Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки (Азербайджанської РСР). У 1922 вона увійшла до складу СРСР, а в 1936 ЗРФСР була розпущена, а Азербайджанська РСР була включена до складу СРСР як самостійна республіка, яка проіснувала до 1991 року.

Однак, у новій історії Азербайджану є ще одна знаменна сторінка - вірмено-азербайджанський конфлікт за приєднання Нагірно-Карабахської автономної республіки. Оголосивши себе (18 жовтня 1991 р.) незалежною демократичною державою, Азербайджан , в результаті запеклих бойових дій втратив 6 своїх районів, включаючи Нагорний Карабах.У 1994 році між сторонами було підписано угоду про припинення вогню.

30 серпня 1991 Азербайджан проголосив незалежність.

Література

1. Ісмаїл М. Історія Азербайджану: Короткий огляд з найдавніших часів до1920Баку, 1995

2. Тодуа З. Азербайджан сьогодні. М., 1995

3. Азербайджан сьогодні. Довідкові матеріали. М., 1995

4. Ісмаїл М. Історія Азербайджану: Короткий огляд з найдавніших часів до1920Баку, 1995

5. Тодуа З. Азербайджан сьогодні. М., 1995

6. Азербайджан і Росія: Товариства і держави. М., 2001

7. Пострадянський Південний Кавказ: бібліографія та огляд публікацій з соціальних і політичних наук. М., 2002

8. Андріанов В., Міраламов Г. Гейдар Алієв. М., 2005