РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

хімічна промисловість географія

Хімічна промисловість - одна з авангардних галузей науково-технічної революції, разом з машинобудуванням, це найдинамічніша галузь сучасної індустрії. Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які, застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, проводять різноманітну хімічну продукцію, яка налічує на сьогоднішній день тисячі найменувань. Це замінники шкіри, металу, дерева, стекла і так далі.

Значну частину продукції хімічного комплексу використовують підприємства інших галузей як сировину або напівфабрикати. Хімічній промисловості властива широка різноманітність, взаємозамінюваність і комплексна переробка початкової сировини, розгалужені міжгалузеві і внутрішньогалузеві звязки, широко розвинені процеси комбінування і кооперації, єдність економічного призначення продукції, специфічні умови праці[Додаток А рис.1].

Приналежність хімічного комплексу до найбільш складних міжгалузевих утворень обумовлено різноманітністю використовуваної на підприємствах сировини, а також особливостями технологічних процесів, високим діапазоном використання в народному господарстві, АПК і в побуті його готової продукції і напівфабрикатів. Хімічний комплекс України грає виключно важливу роль в розвитку продуктивних сил, забезпеченні життєвих потреб населення[Додаток А кар.1].

На хімічних і електрохімічних процесах заснована виплавка чавуну і сталі, виробництво більшості кольорових металів. Хімічні методи займають провідне місце в переробці сировини в целюлозно-паперовій і гідролізній промисловості. На хімічних процесах засновано виробництво фармацевтичної і парфюмерної продукції[11].

Використання хімічної продукції в промисловості дає можливість проводити велику кількість високоякісних товарів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка і так далі Продукція хімічної промисловості часто замінює природну сировину, яка дорого стоїть, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості товарів.

Великим споживачем хімічної продукції є галузь машинобудування. Сучасне машинобудування неможливо уявити собі без застосування полімерних матеріалів - пластичних мас і синтетичних смол, гумових технічних виробів, шин, лакофарбною і іншій продукції хімічної промисловості. Але найголовніше, хімічна промисловість грає нині найважливішу роль в забезпеченні щонайперших потреб людини - у виробництві продуктів харчування, одягу і взуття. Величезне застосування хімічної продукції відбувається в легкій промисловості (хімічні волокна і нитки, синтетичні фарбники, текстильно-допоміжні речовини)[15].

У сільському господарстві уживаються мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, плівки і труби з термопластов, шини і гумотехнічні вироби; у будівництві - лакофарбні і резиноазбестові вироби, полімерні покриття, полімерні композиції для виготовлення конструкційних, теплоізоляційних і декораційних матеріалів, хімічні добавки до бетону і так далі.

У побуті - синтетичні миючі засоби, фармацевтичні препарати, вироби з пластмас, кино- і фотоплівка, хімреактіви, що полірують, склеюють засоби. Взагалі, у наш час важко знайти галузь господарства, де б не використовувалася хімічна сировина, хімічні продукти або матеріали, хімічні методи [16].

Початки хімічної промисловості були покладені в Україні у XVIII ст., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Проте, 1764 р. Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові заводи в Україні, але 1777 р. їх відновили, і вже в 1790 -- 95 pp. один лише завод у Шостці покривав половину попиту на порох всієї Російськоїімперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в інших місцевостях України, у тому чіслі й у Львові. Відома була в Україні також продукція салітри (амонієвої), але в XIX ст. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств хімічної промисловостів Україні належить фабрика мідяного купоросу в Путивлі (1743р.).

Однією з старовинних галузей Xімічної промисловості в Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли в Україні ще за Київської Русі (XI -- XIIст.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріалів та рослин, пізніше (з XIV ст.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були в Україні гончарі, а також монастирі (Михайлівський у Києві), у XIV -- XVIIIст. кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової промсти були завод в Одесі (з 1856), далі завод у Харкові (1857 р.), Києві (1860 р.), Полтаві (завод оловяних білил, 1870 р.);в кінці 19 ст. збудовано лакофарбові заводи у Львові і Харкові. В 1910 -- 14 рр. лакофарбова промисловість була винятково добре розвиненою галуззю хімічної промисловостів Україні [7].

Як і в інших галузях народного господарства царської Росії, в розвитку хімічної промисловостів Україні велику роль відігравав закордонний капітал. Так, одним з перших промисловихпідприємствхімічної промисловостібув завод Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші заводи були в Києві й на Чернігівщині [36].

До дуже давніх галузей хімічної промисловості України належить соляна промисловість. Лише в 1913 -- 16 pp. почалася переробка калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 -- 32-х pp. постачав для сільського господарствамзахідних земель. Продукція соди почала вироблятися в Україні вкінціXIX ст. У 1870-х pp. розвинулася коксохімічна промисловість.

Центром виробництва сірників з 1850-х pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку XX ст. почалося в Україні виробництво каучукових виробів; перший завод,на потреби війни збудовано в Києві. 1915 р. наладнано випуск деяких хімічних речовин на заводі «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 -- 17 рр. побудовано завод синтетичної азотової кислоти в Юзівці (тепер Донецьк) та на содовому заводі в Словянському.Хімічні фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріуполі (ультрамариновий завод). Тоді ж вступив у дію завод анілінових барвників у Рубіжній. Всі ці заводи, значно розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хімічних заводів в Україні [11].

Вартість всієї хімічної промисловостіУкраїни на 1913 р. перевищувала 20 млн. крб. золотом, що становило 10 % вартости Xімічної промисловостіРосійської Імперії. За видами хімікатів продукція України 1913р становила (в млн т):

А. Первинні хімікати:

а) камяновугільна смола = 38,6

б) 25%-ова амоніячна вода = 16,1

Б. Вторинні продукти:

а) сірчанокислий амоній = 13,5

б) важкі мастила = 10,9

в) пек = 12,6

Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 р.дуже пошкодили підприємства хімічної промисловостів Україні. 1921 -- 27 pp. були добою реорганізації. У листопаді 1921 р. створено в Україні трест «Хімвугілля», який перейменовано 1922 р.на «Південхімтрест» (кілька хімічних фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). У 1927 р. -- 28 р. Україна давала 15,4 % всієї продукції хімічної промисловостіСРСР, вартістю на 56,5 млн. золотих крб [34].

У 1928 р. створено Комітет хімізації при Раді народних комісарів УРСР; тогож року продукція хімічної промисловостідосягла рівня 1914. За першої пятирічки булозаплановано вкласти в хімічну промисловість УРСР 320 -- 340 млн. крб. Особливо велика увага приділяласьзбільшенню випуску мінеральних добрив для сільского господарства і виробництво продукції хімікатів воєнного значення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, завод «Харпластмас» у Харкові та завод пластиків у Прилуках.

З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Народного Господарства (1932) укр. хімічної промисловость. підпала під керівництво новоствореного всесоюзного Наркомату важкої промисловостісти в Москві.

До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміак з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий завод, лако-барвникові фабрики в Дніпропетровському і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий завод у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший в Україні завод штучного віскозного шовку -- «Київського» [36].

З проектів 3 пятирічки (1938 -- 42pp.) здійснено лише деякі новобудови: азотнотуковий завод у Дніпродзержинську, Словянський новосодовий завод та перші цехи Лисичанського хімкомбінату. 1940 хімічної промисловістьдавала (в тис. т): мінеральних добрив -- 1 012, сірчаної кислоти -- 407, кальцинованої соди -- 434, кавстичної соди -- 64, калійних добрив -- 82, лаків -- 45, фарб і барвників -- 8, синтетичного волокна -- 1,6; у продукції суперфосфатів УРСР здобула 1941 р. майже монопольне становище в СССР. 1939 р. з Всесоюзного Наркомату важкої промисловості виділено окремий наркомат Хімічної промисловості, і йому передано найважливіші українські підприємства первинної хімії. Швидке зростання хімічної промисловості, видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб.): 1928 р. -- 154, 1932 р. -- 464, 1937 р. -- 1270 [29].

Війна 1941 -- 45 рр. знову зруйнувала хімічну промисловость і її відбудова тривала довше, ніж інших галузей промисловості, бо рівночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема у видобутку сірчаної кислоти, кавстичної соди та калійних добрив. Довоєнний рівень у цих галузях досягнено лише в 1952 -- 56-х pp [16].

Великий крок вперед зробила Хімічна промисловость України у 1955 -- 70-х pp., коли планувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці pp. побудовано нові хімічніпідприємства: хімічних реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий завод в Красноперекопську на Криму, хімічний комбінат у Сумах, завод у Львові, сірчаний хімічно -гірничий комбінат у Роздолі, завод фарб у Донецьку, завод штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі,шинний завод у Дніпропетровську, хімічно -металургійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. В ціж роки на існуючих хімічних комбінатах Донбасу побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів.

Разом з тим частка України в хімічної промисловості всього СРСР зросла з 10 % у 1913 р.,до 21 % в 1940 р. і 23 % у 1970 р.; у тому числі продукція мінеральних добрив до 29 % СССР, сірки -- 64 %, сірчаної кислоти -- до 18 %, синтетичних барвників -- до 32 %, соди кальциновинної -- до 25 %, соди кавстичної -- до 12 %, пластмас -- до 25 %, отрутохімікатів -- до 12 %, побутової хімії -- до 33 % [3].

Значення хімічної промисловості зросло ще більше в 1970 -- 80-х pp., коли побудовано нові заводи синтетичного волокна в Житомирі, тонкого органічного синтезу в Івано-Франківську, новий шинний комбінат у Білій Церкві, завод азотних добрив у Рівному, завод двоокису титану в Криму, фабрику капролактаму на Северодонецькому комбінаті й ін.

Випуск синтетичних волокон в Україні (в тис. т).

Випуск штучного волокна в УРСР становив у 1975 р. 19 % продукції СРСР, віскозних ниток -- 37 %. Виріб штапельного волокна і целофану розпочато в 1974 -- 80-х pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків було налагоджено в Україні відносно задовільно; тут працювало близько 30 великих фабрик, побудованих переважно після 1950 р. Випуск карбомідних смол становив у 1970 р. -- 47 000 т, алькідних смол -- 14 400 т. , кремнієвих органічних сполук -- 3 660 т [15].

У звязку зі збільшенням видобутку сірки в зах. обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 р. у % до всієї сировини; в дужках -- 1960 р.): колчедан -- 48,9 (66,9), елементарна сірка -- 37,1 (16,8), похідні гази -- 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хімікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: у 1965 р коксовий газ становив 50,7 % вихідної сировини, природний газ -- 49,3 %; відповідні числа на 1975: 23,9 % і 76,1 %.

Однією з найголовніших галузейхімічної промисловості в Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:

Налагоджено також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття деревяних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук [19].

Близько половини продукції української лакофарбової продукції вивозилось за межі УРСР, у тому числі до багатьох іноземнихкраїн. У ділянці гербицидів українськахімічна промисловість перейшла в 1970-х pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становилазначну частину гербицидів.

Частка українськоїхімічної промисловості в продукції всього СРСР на 1965 р. становила-- 70 %: всі мінеральні добрива -- 21 %, сірчана кислота -- 18 %, сода кальцинована -- 64 %, отрутохімікати -- 12 %, вироби побутової хімії (пластмаси, волокна й ін.) -- 33 %. Зміна відбулася ще тому, що в 1960-х pp. переважала в українськійхімічній промисловості первинна (велика) хімія, а в 1970-х pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хімії. Особливо гальмувало зростання хімічної промисловостів Україні потреба скорочувати випуск тих хімікатів і синтетичних матеріалів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

Xімічна промисловість належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловості. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енергії, великої кількости хімічної первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликого числа робітників, але з високим відсотком фахівців високої кваліфікації [14].

На кінець 1973 р.на підприємствах хімічної промисловостіпрацювало 19170 спеціалістів з вищою та 36000 з середньою спеціальною освітою, тобто 6,4 % і 4,5 % всіх залучених у промисловості України. Питома вага хімічної промисловості. в продукції всієї промисловості УРСР становилау 1975 -- 80- pp. незмінно 6,3 % (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів хімічної промисловості в структурі предметів споживання -- 2,4 % всіх промислових товарів широкого вжитку.

Продукція хімічної промисловости України в радянський період

Потужний хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР. По обсягах виробництва підприємства республіки займали друге місце після РРФСР, виробляючи до 20% хімічної продукції.

Розпад Радянського Союзу на початку 90-х привів до кризи промисловості: у 1991-1999 роках випуск хімічної продукції в Україні скоротився майже на 60%. Про це свідчить таблиця виробництва хімічної продукції.

Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції -- щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Цьому сприяв повний або частковий перехід хімічних підприємств під контроль приватного капіталу [2].

Сьогодні основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив, на які доводиться понад 60% всієї виробленої в країні хімічної продукції.

Потужності по виробництву мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн т продукції в рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах: азотних -- концерн "Стирол", Одеський припортовий завод, "Азот" (Черкаси), Північнодонецьке обєднання "Азот", "Днепроазот" і "Ровноазот"; фосфорних -- "Кримський титан", "Сумихімпром" і Константіновський державний хімзавод; калійних -- Дніпровський завод мінеральних добрив.

Фактичне відчуження державних підприємств хімічного комплексу України почалося в 1993-1995 роках, коли в обіг були введені компенсаційні і приватизаційні сертифікати. Це дало можливість громадянам країни обміняти ваучери на акції заводів.

Працівникам заводів тоді було надано право першочергового викупу акцій підприємств, на яких вони працювали. Таким чином мільйони українців стали акціонерами промислових обєктів, але в більшості випадків вони не отримали вигоди у вигляді дивідендів із-за серйозних економічних і фінансових проблем пострадянського періоду.

Вузли хімічної промисловості особливо ефективно розвиваються в районах видобутку сировини і інколи складаються з багатьох територіально близько розташованих підприємств, що мають прямі виробничі звязки, а також загальні підїзні шляхи, водні джерела і так далі [8].

Найбільший розвиток і територіальне зосередження для підприємств хімічної промисловості властиво в Донбасі, Придніпровї і Прикарпатті. Орієнтуючись в розміщенні на певну сировину, споживача і трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли [Додаток А кар.2].

Поступово хімічні заводи (особливо крупні гірничо-хімічні комбінати) доповнюються супутніми, допоміжними і іншими виробництвами. Під час комплексної переробки сировини в промислових вузлах, підприємства хімічної промисловості переробляють відходи різних галузей господарства, підвищуючи ефективність виробництва.

Крупні вузли хімічної промисловості сформувалися в Прикарпатті (Дрогобичсько-роздольський і Калушсько-долінський) і Донбасі (Словянсько-артемівський, Лісичансько-рубежанський, Горлівський і Маріупольський). У Прикарпатті вони обєднують гірничодобувну, газову, нафтопереробну галузі, виробництво калійних добрив, завод технічного вуглецю та інші. На Донбасі вузли сформувалися на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, переробці природної хімічної сировини, виробництва лакокрасящих матеріалів і ін.

Хімічна галузь України налічує близько 200 підприємств і обєднань, в яких зайнято понад 350 тис. чоловік. За даними Мінпромполітики, вони виробляють до 20 тис. найменувань продукції на суму 40-45 млрд грн. (близько $8-9 млрд). У 2007 році в структурі промислового виробництва хімічна галузь зайняла 6,4% (шосте місце), в структурі ВВП -- 2,7%. За даними Держкомстату, торік доля хімічної продукції в структурі експорту склала 8,2% [Додаток А табл.1].

Основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив. У 2008 р. підприємства України знизили виробництво добрив на 5,8% і склали 2673 тис. тонн (у перерахунку на 100% зміст азоту), в порівнянні з 2007 р. У 2009 р., за даними Міністерства аграрної політики, потреба аграрного сектора в мінеральних добривах склала 775 тис. т. (у плані постачань цей показник рівний 753,6 тис. т.). Динаміка розвитку хімічного комплексу наочно представлена на малюнку [2].

На 14,8% знизилося в 2008 р. виробництво синтетичних смол і пластмас і склало 435,5 тис. тонн. Провідні українські виробники синтетичних смол і пластмас - ВАТ «Концерн «Стирол» (Донецька обл.), ТОВ «Карпатнефтехим» (Івано-франківська обл.) в структурі «Лукойл-нефтехима», ВАТ «Лісичанськнефтеоргсинтез» (Луганська обл.). Коксохімічні підприємства України в січні-грудні 2008 р. зменшили виробництво на 5,4% (19,546 млн. т.).

У 2007 р. обєм хімічного виробництва складав 31,02 млрд. грн., що вище на 23%, чим в 2006 р. Частка хімічного виробництва в хімічній промисловості в цілому склала 4,3%. Обєми виробництва кальцинованої соди на українських підприємствах в січні склали 46,3 тис. т, знизившись на 39,4%. Випуск кальцинованої соди в 2008 р. збільшився на 4,3% (977,8 тис. т.). Понад 50% виробленої в країні соди (504,4 тис. т) було експортовано. Середня експортна ціна в 2008 р. складала 260,3 дол. за тонну. Основними покупцями української кальцинованої соди є Росія і Італія (понад 60% всього експорту).

Згідно малюнку 3.2, зростання експорту в 2007 р. було рівне порядка 19,5%, що на 6,1 пунктів вище, ніж в 2006 р [2].

На 1 лютого 2009 р. залишки на складах хімічних волокон і ниток знизилися з 1439 т. до 1153 т; кордової тканини з 1287 тис. кв.м. до 1106 тис. кв.м. В зовнішній торгівлі хімічними волокнами і нитками в 2008 р. імпорт у вартісному виразі в 8,8 разів перевищив експорт (виняток становить кордонна тканина - +26,2 млн. дол.). У 2008 р. імпортні постачання поліетилентерефталату до України зменшилися порівняно з 2007 р. в натуральних показниках на 19% і склали всього 201,2 тис. т. (302,2 млн. дол.).

При цьому спостережуваний в останні вісім років приріст виробництва і експорту хімічної продукції свідчить про те, що принаймні в найближчі декілька років хімічна галузь гратиме ключову роль в українській економіці.

Хімічна промисловість відрізняється від більшості інших галузей можливістю створювати нові матеріали з певними властивостями, що зажадалося в космічній техніці і будівництві, фармацевтичній, харчовій і легкій промисловості України [25].

Розвиток хімічної промисловості в окремому районі країни зумовлюється трьома основними чинниками - природним, економічним і соціальним. Характер спеціалізації хімічної промисловості і розміщення її підприємств в Україні залежать від наявності сировини, необхідності повної переробки відходів інших галузей господарства, відносно близького розташування споживача продукції хімічних підприємств і наявності кваліфікованої робочої сили.

Сировиною для хімічної промисловості є камяне і буре вугілля, нафта, камяна і калійна солі, фосфоріти, мів, вапняки, сірка і деякі інші. Крім того, в хімічній промисловості використовуються відходи чорної і кольорової металургії, харчової і лісопереробляючої промисловості.

Окремі види продукції хімічної промисловості України (азотні і калійні добрива, сірка, синтетичні фарбники, кальцинована сода, бром, титанові білила, окремі продукти органічного синтезу) експортуються в інші країни.

Експорт продукції збільшується лише в кількісному вираженні, але в загальному експорті доля продукції хімічної промисловості зменшується, що видно з таблиці:

Хімічна промисловість складається з декількох галузей: гірська хімія (видобуток сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) і хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів) [2].

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв повязане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

- сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

- енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту);

- водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення);

- трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);

- споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди - до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон [19].

Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору - до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія - пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії - на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили [19].

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємоповязаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу.

Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її.

Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій.

Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т - тільки на 7 % [19].

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів - розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в промисловості хімічних волокон - зниження собівартості 1 т волокна на 4 %.

Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розвязувати проблеми охорони навколишнього середовища.

За особливостями розміщення хімічнає однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні звязки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Отже, рівень розвитку хімічної промисловості різних країн є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, хімічна промисловість є одній з провідних галузей її народно-господарського комплексу, галуззю її спеціалізації в міжнародному розподілі праці. Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості.

Важливе значення в цьому має радянська спадщина, оскільки могутній хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР, але її становлення вдбувалося ще за часів Російської імперії [31].