РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Гірничохімічна промисловість

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировині кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних виді мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів) [13].

Відповідно, в основному вони розміщуються в районах видобутку корисних копалин, використовуваних як хімічна сировина.

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х рр. розроблялось Роздільське родовище, з 60-х -- Подорожненське родовище, а з 70-х років -- Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ карєрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Найбільш відомі це - Роздільське ДГХП “Сірка” та на Яворівській ДГХП «Сірка» .Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища.

У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має великі та унікальні за якістю поклади сировини для кухонної солі. За хімічною чистотою їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси знаходяться на території Донбасу, Придніпровської низовини, Прикарпаття та Закарпаття, а також у Криму [12].

Крім камяної солі є родовища, представлені ропою озер, а також повязані зі зосередженням підземних розсолів. Запаси камяної солі та природних розсолів в Україні досить значні і при сучасному рівні видобутку практично невичерпні (їх запаси становлять понад 9 млрд т по категорії А + В + С). Найбільші запаси камяної солі зосереджені на Донбасі, де у потужних пластах на незначних глибинах (Словянськ, Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості.

Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м. Тут видобувається найбільша кількість камяної солі в Європі. В обмежених обсягах камяну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині (Прикарпаття).

Родовища камяної солі виявлено також на Лівобережжі -- в межах Дніпровсько-донецької западини (біля Лубнів, на горі Золотусі біля Ромен).

Цінні продукти одержують із вод Сакського і Перекопського соляних озер. Значні запаси солі мають інші розташовані на півдні України озера і лимани.

Високоякісні камяні солі є важливою статтею експорту України.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорноморя, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо.

Коксохімічне виробництво - одна з найбільш розвинених областей хімічної промисловості, що базується на потребах чорної металургії Донбасу і Придніпровя.

Коксохімічна промисловість - область гірської хімії, що вимагає комплексного підходу і що успішно обєднується з металургійним виробництвом. Наприклад, низькокалорійний доменний газ використовується для обігріву коксових печей, а що утворюється при коксуванні вугілля висококалорійний газ поступає в мартенівські печі для виплавки стали, використовується в прокатному виробництві і при виробленні азотних добрив[Додаток Б сх. 1].

Основною сировиною для коксохімічної промисловості служать вугілля.

Структура і будова вугілля можуть бути вивчені за допомогою мікроскопа. Грубаструктура вугілля, виявляється неозброєним оком, називаєтьсямакроструктурою. Звичайний мікроскоп дозволяє бачити тонку структуру вугілля,звану мікроструктурою.

У вугіллі можна розрізнити більш-менш однорідну блискучу масу (вітро), сірувату масу (Дюрен), що містить різні включення,волокнисту частина (фюзен), схожу на деревне вугілля, і мінеральнівключення. Витри, Дюрен і фюзен - основні компоненти вугілля, що представляютьйого петрографічні склад.

При використанні камяного вугілля для коксування необхідно знати також їхтехнічний склад, спекаемость, Коксівність, розподіл мінеральнихдомішок у класах вугілля за їх крупності і насипною вага вугільної шихти [25].

Під технічним складом палива зазвичай мають на увазі дані,характеризують технічну можливість застосування палива. Технічний склад вугіллявизначається вмістом вологи і мінеральних домішок, виходом леткихречовин, вмістом сірки і фосфору, вуглецю, водню та азоту, а такожтеплотою згоряння палива.

Вологість вугілля. При нагріванні вугілля до 100-105 ° С з нього випаровуєтьсявода. Кількість випаруваної води при цих умовах звичайно виражають увідсотках до ваги палива і називають вмістом вологи у вугіллі, або коротше --вологістю вугілля [35].

Зміст мінеральних домішок у вугіллі характеризується йогозольністю. Зольність палива визначається по виходу залишку після спалюваннявугілля при температурі 800 ° С. Зольність вугілля, як і вологість, виражається ввідсотках до його вазі. Чим менше зольність вихідної шихти, тим меншезольність одержуваного металургійного коксу.

Вихід летких речовин являє собою кількість утворилисягазоподібних продуктів в результаті різних хімічних реакцій в процесітермічного розкладання палива. Вихід летких речовин характеризуєхімічний вік (зрілість) вугілля. Чим менше вихід летких речовин звугілля, тим вище їх вік.

Спекаємостью вугілля називається здатність суміші вугільних зеренутворювати при нагріванні без доступу повітря спеченого або сплавленнянелетучих залишок. Спікання вугілля-результат процесів термічноїдеструкції, що викликає перехід їх у пластичне стан з наступнимосвітою напівкоксу - протікає головним чином у зоні температур

400-450 ° С [26].

Коксівність вугілля обумовлюється сукупністю всіх процесів,які протікають при нагріванні їх до більш високих температур (1000-1100 ° С)і включають крім процесів спікання зміцнення і усадку матеріалу напівкоксуі коксу, утворення тріщин і інші явища. Тому коксівністю називаютьздатність вугілля самостійно або в суміші з іншими вугіллям припевних умовах підготовки і нагрівання до високих температурутворювати кусковий пористий матеріал - кокс, що володіє певною? ает чотири коксових батареї і обладнується валковим і ситові віброінерціоннимі гуркотом, бункерами для коксу, конвеєрами і жолобами для переміщення коксу. Металургійний кокс відокремлюється від дрібних класів коксу на валкових гуркоту і надходить потім у бункери крупного коксу або надсилається транспортером безпосередньо в доменний цех. Розділяється дрібний кокс на ситові віброінерціонних гуркіт [19].

Найбільш поширеним є тип сортування коксу з передачею доменного коксу транспортером на металургійний завод

Заслуговують на увагу схеми сортування коксу з попередніми дробленням великого класу коксу, наприклад вище 80 або 100 мм . Зазвичай великі шматки коксу менш міцні. тому перетворення їх на більш міцні шматки доцільно при наявності достатньої кількості коксу для доменних печей.

Сортування коксу являє собою один з істотних методівполіпшення якості коксу.

Велике народногосподарське значення мають хімічні продукти,виходять при коксуванні вугілля. Незважаючи на швидкі темпи розвиткунафтохімічної промисловості, коксохімія залишається одним з основнихпостачальників сировини для виробництва пластичних мас, хімічних волокон,барвників та інших синтетичних матеріалів [25].

Це обумовлюється великими масштабами коксохімічного виробництва ішироким асортиментом продукції, що випускається. Частка коксохімічних продуктівв сировинній базі промисловості основного органічного синтезу складаєблизько 50%, а таких важливих продуктів, як бензол, досягає 80%, нафталін ікрезоли-100%. Кольорова металургія є споживачем малозольногопекового коксу і сполучного, одержуваних з камяновугільної смоли. Коксивикористовуються для приготування анодного маси, що застосовується при виплавціалюмінію. На 1 т одержуваного алюмінію витрачається приблизно 450 кг. малозольного коксу і близько 150 кг.повязує. Іншими словами, дляодержання 1 т алюмінію треба витратити 1 т пеку або скоксовати близько 70т. вугілля.

Коксохімічна промисловість постачає сільському господарству ціннедобриво - сульфат амонію. Крім того, на базі водню коксового газу іазоту кисневих станцій металургійних комбінатів виробляються самідешеві азотисті добрива. Водень є складовою частиною коксовогогазу, одержуваного в значній кількості при коксуванні вугілля[19]. Азот ікисень, складові частини повітря. Кисень потрібен для інтенсифікаціїметалургійних процесів. Азот кисневих станцій може раціональновикористовуватися у згаданому комплексі, що поєднує чорну металургію тахімічну промисловість.

Хімічні продукти коксування використовуються також для виробництвахімічних засобів захисту рослин і тварин. Більше 20 найменувань продуктів та препаратів для потреб сільського господарства постачає коксохімія.

Асортимент хімічних продуктів, що виділяються з камяновугільної смоли,сирого бензолу і коксового газу налічує 134 найменування і більше 240сортів.

Коксохімічне виробництво служить основою для розвитку великої кількості супутніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли і тому подібне З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди і гербіциди, фарбники, пластмаси, мінеральні добрива.

У 2007 р. в Україні при виробництві 18,7 млн. т доменного коксу використано 28,1 млн. т вугільних концентратів, при цьому частка українського вугілля у шихті складала 66,5%, а 33,5% - імпортного вугілля (найбільше з Росії). Згідно з планами виробництва чавуну в Україні очікується збільшення потреби в коксі і збільшення його виробництва. Це обумовлює збільшення потреби у вугільних концентратах для коксування - з 28 млн. т у 2007 р. до 41 млн. т у 2015 р [2].

Найбільші підприємства на території України:

"Алчевськкокс"

Донецьккокс

"Запоріжкокс"

Макіївкокс

Авдіївській коксохімічний завод

Дніпродзержинський коксохімічний завод

Єнакіївський коксохімічний завод

Ясинівський коксохімічний завод

ВАТ«Алчевський коксохімічний завод» -- коксохімічне підприємство в Луганської області (місто Алчевськ) -- одне з найбільших в Донбасі, забезпечує потреби сусіднього Алчевського металургійного комбінату в коксі, контролюється корпорацією «Індустріальний союз Донбасу».

Обсяг продукції в 2005:

Кокс -- 2629900 тонн (3-тє місце в Україні -- 13,9%).

Інша продукція: кокс доменний, коксовий горішок , коксова дрібниця, смола камяновугільна, бензол сирий, кислота сірчана технічна, сульфат амонію, смола важка для дорожнього будівництва, газ коксовий очищений.

ВАТ «Донецьккокс» складався з трьох технологічно самостійних коксохімічних заводів: Рутченківського (4 батареї), Донецького (2 батареї) і Смолянинівського (1 батарея)[Додаток Б рис. 1].

Найбільший виробничий потенціал мала Рутченківський ділянка - чотири коксові батареї проектною потужністю 1219 тис. т валового коксу на рік. Дві батареї Донецької ділянки здатні виробляти до 492 тис. т коксу на рік. Смоляниновська ділянка спеціалізувалася на виробництві ливарного коксу для машинобудівників. Тут була розташована одна батарея з проектною потужністю 284 тис.т коксу на рік [31].

ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» -- найбільше коксохімічне підприємство у Європі, розташоване в місті Авдіївці Донецької області.

На долю АКХЗ приходиться до 20 % виробництва доменного коксу в Україні. В 2007 році АКХЗ виробив більш ніж 3 млн. тонн коксу для металургії.

АКХЗ постачає продукцію на українські підприємства, а також експортує продукцію до Росії, Молдови, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Туреччини, Єгипту та інших країн.

На АКХЗ працюють 7 тис. осіб.

ВАТ«Ясинівський коксохімічний завод (ЯКХЗ )» (ПФТС: YASK) - коксохімічне підприємство в Донецькій області (місто Макіївка). Розташований на півночі міста (Кіровський район Макіївки).

Обсяг продукції в 2005 році:

Кокс - 1,3749 млн. тонн (6-е місце на Україні - 7,3%).

ЯКХЗ виробляє більше 1 млн. тонн на рік камяновугільних коксів різних сортів: кокс доменний, кокс низький вміст сірки, кокс ливарний, горішок коксовий, дрібниця коксова і велику гаму коксохімічних продуктів: смола камяновугільна, сульфат амонію, бензол сирий, бензол для синтезу, толуол, сольвент , ароматична добавка до моторних палив має низький вміст сірки та іншу продукція [36].

ВАТ «Макіївський коксохімічний завод» -- коксохімічне підприємство у Донецькій області (місто Макіївка), за радянських часів забезпечувало потреби сусіднього Макіївського металургійного комбінату імені Кірова у коксі.

ЗАТ«Макіївкокс» -- одне з найбільших підприємств України з виробництва шихти вугільної, коксу доменного та хімічної продукції на основі технології термічної переробки вугілля.Макіївський КХЗ спеціалізується на виробництві коксу, шихти, концентрату і інших видів коксохімічної продукції

Обсяг продукції у 2005 році:

Кокс -- 0,7591 млн. тонн (8-е місце на Україні -- 4,0%).

В цілому, не дивлячись на наявність могутньої сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних постачань сировини (природного газу, апатитових концентратів, сірчаного колчедану і так далі) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози), що особливо згубно впливає на розвиток галузі останнім часом у звязку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством з приводу їх регулювання.