1.2 Медико-географічні та соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення

Новий соціальний запит і нові завдання, що ставляться перед суспільною географією соціумом потребують уточнення її обєкту і предмету стосовно дослідження медичних систем. Спочатку розглянемо це питання у загальному вигляді. У роботі [3] виконано детальний аналіз обєктно - предметної області соціальної географії з урахуванням сьогоднішнього соціального запиту і виділено такі істотні аспекти обєкту соціальної географії:

- соціальний (суспільство, соціальна сфера, соціальний простір, спільності людей, соціальні структури, соціальне життя);

- територіальний (територіальні структури, територіальні спільності, територіальний вимір, територіальні відмінності);

- відношення (взаємозвязки, відносини між собою, з природним оточенням, з матеріальним виробництвом);

- динаміка, рух (особливості розвитку, поведінка).

Кожен із виділених аспектів є варіативним, тобто передбачає значні варіації змісту. Наприклад, соціальний аспект допускає визначення обєкту за різними ознаками - етнічними, професійними, політичними, релігійними, економічними тощо, тобто, узагальненим поняттям є соціум. Територіальний аспект допускає визначення обєкту на різних рівнях - глобальному, регіональному, локальному, етнічному, політичному, релігійному, економічному і т.д. Аспект відношення теж може бути різним - звязки можуть бути економічні, політичні, релігійні, виробничі, культурні, інформаційні тощо. Динамічний аспект теж допускає широкий вибір руху - спад, зростання, прогрес, регрес, прискорення, уповільнення і т. і.

Враховуючи розглянуті аспекти, на основі системного підходу можна сформулювати узагальнений обєкт соціальної географії, виходячи з допущень, що перші три аспекти є ознаками системи із соціальними елементами (підсистемами), а динамічний аспект - ознака процесу. Отже, концептуально узагальнений обєкт соціальної географії є процесом у територіально розподіленій системі. Системна інтерпретація обєкту соціальної географії базується на тому, що головним (обовязковим) його елементом (підсистемою) повинен бути соціум, або соціальна система - спільність людей, визначена за певною ознакою [2].

Із визначення обєкту соціальної географії випливає, що вона у дослідженнях соціосфери має свою власну предметну галузь, яка чітко виділяється і вміщує:

а) аналіз соціальних процесів у географічному просторі;

б) моніторинг соціальних і соціально - географічних процесів.

Для визначення обєкту і предмету соціально - географічного дослідження конкретної підсистеми соціогеосистеми визначальне значення має мета і цілепокладання (мотивація) її діяльності. Для медичних систем - це забезпечення відтворення населення, охорони здоровя людей, високого рівня якості життя тощо. Соціальна географія є складовою суспільної географії. Враховуючи, що обєкт суспільної географії є більш загальним, бо включає господарство і взаємовідносини суспільства з природним середовищем, для його визначення стосовно медичних систем необхідно розширити мету їх діяльності за рахунок відповідних галузей господарства, які підтримують сферу охорони здоровя (фармація, виробництво медичного обладнання та матеріалів, транспорт, звязок, забезпечення сприятливих екологічних умов тощо). Отже, з урахуванням викладеного вище, обєктом суспільно - географічного дослідження у даному випадку є сегмент суспільного буття, повязаний із вказаною вище діяльністю, тобто, медичні системи, як сукупність закладів, технологій і ресурсів підтримання нормального рівня здоровя населення, повязаних потоками речовини та енергії, прямими та зворотними інформаційними звязками з усіма аспектами їх стану і діяльності. Динаміка і стан медичних систем, їх основні властивості і можливості функціонування визначаються, зокрема, соціальним запитом на медичні послуги населенню. Соціальний запит можна розглядати як вектор, координатами якого є національні, регіональні, локальні та рівня первинних громад складові. Виходячи з того, що медичні системи опосередковано відображають запит суспільства, вони теж повинні мати відповідні рівні і особливості.

Відповідно до основних принципів загальногеографічного підходу дослідження медичних систем має бути комплексним (що забезпечується методологією суспільної географії) і мати територіальний аспект. Системне географічне вивчення територіальної організації медичних систем передбачає дослідження природно - географічних особливостей регіону, як природної основи життєдіяльності населення, економічної ситуації, інфраструктури закладів охорони здоровя та стану медичного забезпечення адміністративних районів - основи покращення стану здоровя населення тощо. Деякі особливості суспільно - географічних досліджень медичних систем розглянуто нижче.

Стосовно територіального аспекту, необхідно, перш за все, на основі системного підходу розкрити обєктивність та достовірність факторів системоутворення, аналізуючи зміст, структуру та особливості функціонування конкретної медичної системи. Специфіка сукупного впливу певних факторів виявляється в тому, що, територіально та функціонально накладаючись, вони можуть підсилювати або послаблювати певні властивості (ознаки) системи, характер та інтенсивність процесів територіальної диференціації та інтеграції. Ця обставина істотно ускладнює процес прогнозної оцінки факторів, зокрема, їх формалізації та кількісної оцінки. Обєктивність та достовірність оцінки факторів системоутворення значною мірою визначають ефективність та практичну значимість суспільно - географічного дослідження.

Зовнішні системоутворюючі фактори - це умови зовнішнього середовища, що сприяють утворенню та стабільному функціонуванню медичної системи, але одночасно є чужими для її елементів. До зовнішніх факторів необхідно відносити її географічне положення, транссистемні загальноекономічні звязки, макроекономічні та політичні умови, а також певні обставини національно - субєктивного характеру: принципи адміністративно - територіального устрою системи, її організаційну структуру, державну політику в галузі охорони здоровя тощо. Штучними системоутворюючими факторами, які переважно створюються людиною цілеспрямовано, є: наявність адміністративних меж, внутрішній адміністративний поділ території системи, наявність офіційних органів управління тощо.

Медична система має чітке спрямування, головний обєкт її діяльності - це населення, що й вимагає розгляду демографічних особливостей регіону [4]. У звязку з цим розглянемо цей аспект більш детально.

Населення певної території є відкритою динамічною системою із постійно змінними під впливом зовнішніх і внутрішніх (для регіону) умов характеристиками природного і механічного руху, а також процесу відтворення. Здоровя і відтворення населення при цьому слід розглядати як взаємоповязані процеси формування його статевої й вікової структури. Аналіз вікового складу населення дозволяє глибше проникнути в зміст демографічних і соціально - економічних процесів, зрозуміти особливості стану здоровя та відтворення населення. Не завжди можливо пояснити зміну його чисельності без врахування вікової структури, бо вона є результатом еволюції режиму відтворення населення в минулому.

Факторами впливу на стан здоровя населення і розвиток системи охорони здоровя виступають: суспільно-географічні; історичні (типи населення, звичаї, традиції); економічні (державне фінансування галузі, доходи та витрати населення, рівень споживання тощо); демографічні (природний рух, міграція населення); соціальні (соціальна інфраструктура, рівень життя, умови праці, можливості оздоровлення). Останнім часом вагомого значення набув екологічний фактор.

Процеси природного та механічного руху, стану здоровя населення залежать від демографічної структури, соціального складу, рівня освіти та розвитку медичної галузі. В свою чергу, формування соціальних якостей населення повязане з процесами природного і механічного руху населення, статево-вікової структури, особливостями соціальних груп і т. ін.

Можна узагальнити, що населення та його здоровя виступає головним чинником та індикатором соціального, економічного, екологічного стану розвитку регіону.

Кількісні та якісні показники відтворення населення, рівня його захворюваності тощо, визначаються чинниками зовнішнього середовища, зокрема, умовами життя. Наприклад, для Харківської області властивий великий діапазон їх коливання, і, відповідно, територіальні відмінності у рівнях та динаміці показників відтворення. Існує також залежність між економічними і соціальними умовами життя населення та показниками здоровя населення.

Одним з найважливіших факторів відтворення населення є загальноекономічні умови території (системи) вищого рангу. До них відносяться рівень економічного розвитку; рівень розвитку та ефективність функціонування закладів освіти медичного профілю; рівень розвитку сфери послуг та соціальної інфраструктури в цілому; рівень розвитку та територіальна концентрація транспорту та виробничої інфраструктури; рівень забезпечення житлом тощо [3].

До регіональних проблем функціонування медичних систем слід віднести демографічну ситуацію та перспективи її розвитку, структуру закладів охорони здоровя, життєвий рівень населення у регіоні, джерела фінансування галузі тощо. Знання сучасної демографічної ситуації і стану здоровя населення, правильне розуміння її суті, дослідження основних факторів та чинників впливу дозволяє глибше розкрити взаємозвязки економічних і демографічних процесів, їх регіональні та локальні особливості, визначити потреби відповідної медичної допомоги. Особливістю демографічної ситуації є її регіональний характер. Процеси, що тут відбуваються, як правило, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів різного ієрархічного рангу. В цих умовах територіальна організація медичної системи повинна відповідати її просторовій структурі. Від того, якою мірою встановлюється така відповідність, залежить ефективність проведення заходів з покращення стану здоровя населення, стабілізації демографічної ситуації в цілому, бо одні з них є більш впливовими на макроекономічному рівні, інші - ефективнішими на мезо- чи мікрорівнях. Стан здоровя і смертності населення у працездатному віці, а також дитяча смертність суттєво впливають на величину і якість працересурсного потенціалу, що є дуже важливим для регіону. При збільшенні кількості дітей, що доживають до 15 років, зростає працересурсний потенціал. Померлі в працездатному віці, хворі та інваліди зменшують величину праце-ресурсного потенціалу, через зменшення числа його носіїв. Число народжених 16 років назад і смертність населення в дитячому віці визначають чисельність молоді, яка досягла працездатного віку. Скорочення рівня народжуваності означає, що через 16 років у працездатний вік вступає значно менше молоді, і, навпаки, при підвищенні народжуваності зростає кількість тих, хто вступить у працездатний вік. На чисельність населення в працездатному віці можуть впливати смертність цієї категорії населення, а також число осіб, які виходять за межі працездатного віку. Приріст населення працездатного віку, а відповідно, і трудових ресурсів, визначається різницею між числом осіб, які входять у працездатний вік, і числом осіб, які виходять за його межі [4].

Однією з найважливіших проблем зайнятості, що має демографічний аспект, є проблема тривалості періоду трудової діяльності, яка є важливим показником дієздатності робочої сили. Забезпеченість робочою силою визначається мірою відповідальності планованого приросту чисельності працівників та очікуваного поповнення трудових ресурсів, яке залежить від характеру та умов їх відтворення на регіональному й локальному рівні, особливо від стану здоровя, рівня захворюваності, інвалідізації тощо.

Природний приріст населення і його відтворення тісно повязані між собою, хоч це зовсім різні процеси. Приріст населення - це перевага народжень над смертями, а відтворення - заміщення поколінь. Природний приріст може бути і при звуженому його відтворенні.

Особливістю відтворення населення на сучасному етапі є стійка тенденція зниження показників природного приросту. Показник смертності, як і народжуваності має регіональні і локальні особливості і залежить від статево - вікової структури населення.

Важливо, що аналіз демографічної ситуації теж має територіальний характер, бо просторова диференціація демографічних показників в межах країни і регіонів визначає формування регіональних та локальних складових соціального запиту на медичні послуги і відповідно до цього - особливості медичних систем.