1.3 Розміщення на материку і характер підстилаючої поверхні

Географічне положення території - це розташування її щодо екватора, Гринвіцького меридіана, різних географічних обєктів, що мають на нього вплив. Особливістю фізико-географічного положення України є розташування щодо великих природно-територіальних комплексів - материків та океанів, кліматичних поясів, природних зон, найбільших форм рельєфу та ін. (рис. 9) [2]

Україна розташована в центрально-східній частині Європи. Її територія лежить у помірних широтах Північної півкулі приблизно між 44° і 52° пн. ш., на схід від Гринвіцького меридіана - між 22° і 40° сх. д. Великі розміри території і значна протяжність у широтному і меридіональному напрямках зумовлюють різноманітність природних умов і багатство ресурсів.

Україна розташована на стику двох великих тектонічних структур - давньої платформи і молодої складчастої області, яким відповідають великі форми рельєфу: рівнина і гори. Гори в Україні займають незначну частку території і є середньовисотними та легкодоступними. Країна розташована в межах помірного кліматичного поясу, в природних зонах мішаних і широколистих лісів, лісостепу і степу, де формується сприятливий клімат і поширені родючі ґрунти. Все це створює комфортні умови для проживання людей, сприяє значному господарському (передусім землеробському) освоєнню території. [12]

Надзвичайно важливе значення для України має широкий вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Через протоки Босфор і Дарданелли та Мармурове і Середземне моря Україна має морське сполучення з країнами всіх материків. Берегова лінія в межах України досить розчленована. Є багато зручних заток, бухт, лиманів. Островів небагато, серед них зовсім немає великих. Проте далеко в море вдається Кримський півострів, який витягується на захід Тарханкутським, а на схід Керченським півостровами. Крайній південь Криму заходить у широти, де сформувався клімат, подібний до субтропічного. Це сприяє розвитку курортно-санаторного господарства країни. [11]

Рис. 9. Географічне положення України на материку

Підстильна поверхня впливає на кліматичні умови території, насамперед, через поглинання і перетворення сонячної радіації. Ґрунти, рослинність, сніг, вода неоднаково поглинають і відбивають сонячну радіацію. Наприклад, вкрита свіжим снігом поверхня відбиває понад 90 % всієї сумарної сонячної радіації, що надійшла до неї, а поглинає лише 10 %. Відношення відбитої радіації до сумарної називають альбедо. Найменший показник альбедо мають водойми і вологий чорнозем (10 %), найбільший - сніг. Улітку в зонах лісів і лісостепу альбедо становить до 19 %, у степах - до 17 %. [7]

На формування клімату впливає рельєф поверхні і віддаленість території від океану. Рівнинність території України сприяє вільному проникненню і поширенню над нею помірних морських і континентальних мас, а також арктичних. Водночас значна протяжність України в меридіональному напрямку зумовлює трансформацію морських повітряних мас у континентальні з просуванням на схід. Барєрами на шляху переміщення повітряних мас виступають Українські Карпати і Кримські гори. Вони перешкоджають проникненню холодного арктичного чи помірного континентального повітря в Закарпаття і на Південний берег Криму. Тому температура повітря взимку в степовому Криму може бути на 20 °С нижчою, ніж на Південному березі. У горах температури повітря нижчі, ніж на прилеглих рівнинах. Вологе повітря затримується на навітряних схилах гір. Гори посилюють висхідні рухи повітря, над ними формується більша хмарність і випадає більше опадів, ніж на рівнині. І навіть над невисокими Донецькою та Приазовською височинами річна сума атмосферних опадів, кількість гроз і туманів більша порівняно з навколишніми районами. [13]