2.2 Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району

При розробці науковцями мережі економічних районів було виявлено дві тенденції різновидних процесів та явищ:

¦ тенденція до членування виробництва, що проявлялась у поділі праці, спеціалізації і кооперації виробництва;

¦ тенденція до інтеграції початково порізнених частин, тобто необхідності посилення виробничих взаємозвязків у процесі виготовлення продукції.

Таким чином, ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування. М. Колосовський запровадив поняття територіально-виробничих комплексів (ТВК). Серед багатьох властивостей ТВК відзначилася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсистем утворювалися стабільні сукупності виробництв - енерговиробничі цикли. Нові територіально-виробничі системи (ТВК і ЕВЦ) успадкували різні властивості районних комбінувань: ТВК - здатність формувати економічний район, ЕВЦ - спосіб внутрішньої самоорганізації на основі комбінування.

Народногосподарський комплекс України має досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування суспільного поділу праці, зокрема його територіальної форми, що проявляється в «закріпленні» окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певним територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також розвиток важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна спеціалізація господарства регіонів формується залежно від природно-ресурсних умов (рельєфу, ґрунтів, клімату, сировинних ресурсів) та економічних факторів (трудових ресурсів, собівартості продукції, цінової політики, наявність споживачів). Складаються цілі системи поєднань галузей та їх груп, що утворюють територіальну структуру народного господарства.

Територіальна структура, в широкому розумінні, відбиває певну територіальну побудову народного господарства. Вона формується залежно від диференціації, від умов розвитку виробництва і споживання, що впливає на територіальне зосередження підприємств. На основі вивчення територіальної структури господарств можна скласти уявлення про розміщення територіальних сукупностей продуктивних сил: промисловості, сільського господарства, будівництва, сфери обслуговування тощо. Територіальна структура народного господарства України формується протягом тривалого часу, але найбільше вплинули на її формування обєктивні процеси, що відбулися за післявоєнний період. Протягом цього часу відкрито нові родовища мінеральної сировини, у декілька разів зросло виробництво внутрішнього валового продукту (ВВП), зміцніли і посилились взаємозвязки міжнародних інтеграційних процесів. Особливо важливе реформування територіальної структури виробничих територіальних комплексів в умовах переходу до ринкових умов господарювання.

Історичний вплив на формування територіальної структури виробництва України мають такі чинники, як мінерально-сировинні ресурси, специфіка їх залягання в різних регіонах країни, водні ресурси, особливості розселення населення, наявні промислова і соціальна інфраструктура, географічне розташування і природні умови регіонів та інші фактори. Під впливом різних факторів формується народногосподарський комплекс країни - сукупність усіх галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери, розміщених на її території, взаємозвязаних між собою у процесі виробничої діяльності людей.

Найважливішим фактором формування територіальної структури є рівень розвитку продуктивних сил, диференціація та інтеграція виробництва. Основна рушійна сила їх утворення - це процес усуспільнення матеріального виробництва, вищою формою якого виступають виробничо-територіальні системи.

Територіальна структура народного господарства України відбиває територіальні системи різних типів і масштабів на конкретній території, де вони формуються і функціонують внаслідок галузевого і територіального поділу праці, а також процесу комплексоутворення. Структура - це не лише набір елементів (певних форм територіальної організації виробництва), а й характер взаємодії їх на основі територіального поділу праці. Розкриття характеру взаємозвязку і взаємодії всіх складових елементів територіальної структури в народногосподарському комплексі країни досягається за допомогою комплексності - основи функціонування економічних районів будь-якого таксономічного рангу.

Комплексність - це обєктивна закономірність розвитку економічних районів країни. Планування їх розвитку на основі комплексного підходу є важливим принципом управління народним господарством країни, а також складання перспективних планів розвитку економічних районів.

Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів - певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, обєднаних за ознакою галузі або за сукупністю всіх галузей (промислово-виробний комплекс, сільськогосподарський комплекс, транспортний Комплекс, будівельний комплекс, оздоровчий (курортний) комплекс, комплекс культурного обслуговування, туристичний тощо). Усі ці комплекси становлять територіальні частки народного господарства, що Виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Це не просто виділені частки народного господарства країни, а лише ті, які належать до певної системи відносин і звязків, що утворюють територіальну сукупність продуктивних сил.

Ш Виробничо-територіальні комплекси - це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем їх утворень. Характерними промисловими утвореннями в народногосподарському комплексі країни варто вважати галузеві промислові центри і кущі, спеціалізовані галузеві райони і зони, багатогалузеві промислові центри, промислові вузли, промислові агломерації і багатогалузеві промислові райони. Значного поширення набули сільськогосподарські райони і зони, а також приміські зони сільського господарства. Усі вони виступають складовими взаємоповязаними частини територіальної структури виробництва народногосподарського комплексу країни.

Вивчення особливостей структури кожного промислового утворення, його кількісного, якісного складу дає можливість поділити їх на прості, складні галузеві та складні інтегральні. До простих елементів належать галузеві і багатогалузеві центри. Вони являють собою територіально неподільні форми зосередження підприємств.

Ш Галузевий центр - це населений пункт, що може мати одне або декілька підприємств однієї галузі, інші ж виробництва тут не представлені окремими самостійними підприємствами.

Ш Багатогалузевий центр - це населений пункт, у якому розміщено кілька підприємств різних галузей. Обидві форми територіального зосередження виробництва належать до промислових утворень. До складних галузевих елементів належать:

ь галузевий спеціалізований промисловий кущ;

ь галузевий спеціалізований район;

ь галузева спеціалізована зона.

Характерною особливістю утворення таких форм територіального зосередження виробництва є те, що вони формуються переважно з підприємств однієї галузі і територіально поділяються на галузеві центри або елементарні комплекси.

Ш Галузеві спеціалізовані промислові кущі можуть утворюватись на базі підприємств гірничої промисловості (видобування нерудних матеріалів, вугілля, нафти, газу), лісопереробних та інших підприємств, які розміщенні в різних населених пунктах, розташованих недалеко один від одного, і які спільно виробляють кінцевий продукт, використовуючи одне джерело сировини. Промислові кущі можуть бути також багатогалузевими.

Ш Галузеві спеціалізовані райони - це форми територіального зосередження виробництва підприємств однієї великої галузі в промислових центрах і кущах, де переважають технологічно споріднені підприємства, що використовують одну й ту ж саму сировину і випускають однорідну кінцеву продукцію. Такі райони можуть бути промисловими і агропромисловими. Виділяють також сільськогосподарські райони як один із видів аграрно-територіальних комплексів. У народному господарстві країни чітко виділяють Донецький вугільнопромисловий район, Криворізький залізорудний, Прикарпатський лісопромисловий, Закарпатський, Кримський виноградарсько-виноробний, Подільський цукробуряковий, Поліський льонопромисловий, Полтавсько-Харківський нафтогазові райони та ін.

Ш Галузеві спеціалізовані зони - це виробничо-територіальні утворення, що являють собою обєднання групи галузевих районів, кущів і центрів на обширній території. В народному господарстві країни вони представлені як частини великих спеціалізованих зон наприклад, великі райони залягання і видобування вугілля, нафти, руд чорних і кольорових металів, цукробурякового виробництва, льонопромислового, виноградарського виробництва.

До складних інтегральних елементів територіальної структури народногосподарського комплексу належать територіальні системи Промислових вузлів, промислових агломерацій, багатогалузевих промислових і сільськогосподарських районів.

Найбільш поширеними одиницями територіальної структури є промислові вузли. Виділяють такі основні ознаки промислових вузлів:

Ю концентрація промислових підприємств на єдиній території;

Ю наявність тісних виробничих, економічних, транспортних, трудових звязків, систем обслуговування;

Ю спільність використання природних, трудових ресурсів, місцевої матеріально-технічної бази, виробничої і спільної інфраструктури;

Ю спільні умови розміщення і фактори перспективи їх розвитку.

ь Промисловий вузол - це локальний промислово-територіальний комплекс, де при взаємній близькості підприємства обєднані між собою тісними виробничими звязками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструктури і поселень з метою найбільш ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів. Промисловий вузол може обєднувати промислове виробництво в одному або кількох промислових центрах на віддалі, доступній для щоденних трудових поїздок населення. У вузлі також розвинуті звязки між установами і організаціями, що зайняті розробкою проектної документації для промислових підприємств. Найбільш важливим фактором формування промислових вузлів є економічний, демографічний і наявність інфраструктурних елементів. Найчастіше промисловий вузол складається з кількох промислових центрів, один з яких виступає його ядром, а інші - супутниками. Такі вузли формуються переважно у високоурбанізованих районах. Так, наприклад, ядрами Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла виступають Лисичанськ, Рубіжне, Сєверодонецьк. Промислові вузли класифікують на найбільші, великі, середні, невеликі. Критерієм для належності до певного класу є показники вартості основних промислових фондів, вартості валової продукції, чисельності промислового персоналу тощо.

ь Промислова агломерація - це один з найбільш складних інтегральних елементів територіальної структури. Вона являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території. До промислових агломерацій входять зазвичай один-два великі промислові центри (або вузли) та розміщені навколо них промислові пункти, що майже зливаються. Розрізняють моноядерні і поліядерні типи промислових агломерацій. Прикладом першого типу може бути Харківська агропромислова агломерація, ядром якої є Харків з його промисловими підприємствами, другого - Донецько-Макіївська, яка має два чітко виражені ядра - Донецьк і Макіївку. Вони настільки тісно взаємоповязані між собою, що утворюють єдину виробничо-територіальну систему

ь Багатогалузевий промисловий район являє собою концентрацію великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій, взаємоповязаних між собою в процесі виробництва. Порівняно з промисловим вузлом і агломерацією багатогалузевий промисловий район є системою вищого порядку, це вже великі промислові райони, на базі яких формуються регіональні економічні райони, про що мова йшла в попередньому розділі. У межах України можна виділити такі багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Харківський (Північно-Східний), Київський (Центрально-Український), Подільський, Волинський, Карпатський, Причорноморський, Кримський.

ь Агропромисловий район - це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку території, де сформувався відповідний сільськогосподарський район. Такий агропромисловий район як форма територіальної організації виробництва має досить складну структуру, але є стійким територіальним, організаційним і економічним поєднанням виробництва сільськогосподарської сировини, її промислової переробки, обслуговуючих і допоміжних виробництв. Цей район є територіальним агропромисловим комплексом, в якому подвійну роль відіграє сільське господарство, що виступає провинною ланкою комплексу.

У народному господарстві країни агропромислові райони сформувалися в адміністративних областях і групах областей, які мають Однорідні природні умови для розвитку сільського господарства, а також у великих економічних районах.

Провідна роль у формуванні територіальної структури виробництва економічних районів належить тим галузям, які беруть активну участь у територіальному поділі праці, локалізуються в окремих центрах або на значній території. З цією метою розроблено схему територіальної структури виробничо-територіального комплексу економічного району². В її основу покладено систему взаємоповязаних між собою промислового, агропромислового, агротериторіального і транспортного комплексів.

Детальне розчленування кожного комплексу дає змогу виділити територіальні елементи, що становлять єдине ціле (систему економічного району) і вступають у взаємозвязки на основі розвитку економіко-територіального процесу