Розділ ІІІ. Удосконалення територіальної організації і структури народного господарства

Вдосконалення територіальної структури народногосподарського комплексу країни передбачає подальший розвиток внутрішньотериторіального економічного районування, яке зводиться до виділення районів і внутрішньорайонних територіальних виробничих комплексів, оскільки межі економічного району визначаються його обєктивною основою - системою форм територіального зосередження виробництва і звязками між ними.

Однією з найбільш важливих проблем подальшого комплексного розвитку економічних районів і областей є зближення рівнів їх економічного розвитку в процесі поглиблення внутрішньотериторіального поділу праці, територіальної спеціалізації господарства. Рівень економічного розвитку району (області) відбиває реально досягнутий у ньому ступінь розвитку господарства, виробництва продукції на душу населення і, в цілому, добробуту населення.

Конкретними показниками рівнів розвитку районів і областей України виступають: виробництво валової продукції промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів (у розрахунку на душу населення), енергоозброєність на одного працюючого, а також чисельність промислово-виробничого персоналу на 1000 чоловік населення. За цими показниками можна бачити рівень матеріального виробництва областей України. Проте абсолютна величина показника рівня економічного розвитку не дає повного уявлення про те, якого саме рівня досягнуто. Рівень розвитку можна визначити лише відносно, шляхом зіставлення показників усіх областей з показниками економічних районів і країни в цілому. Узагальнюючий показник рівня розвитку (Пу) матеріального виробництва обчислюють за формулою:

де а - валова промислова продукція регіону (області) в розрахунку на душу населення;

б - вартість основних промислово-виробничих фондів регіону (області) на душу населення;

в - чисельність промислово-виробничого потенціалу на 1000 чол. населення регіону (області);

г - валова продукція сільського господарства регіону (області) в середньому за останні пять років у розрахунку на душу населення; А, Б, В, Г-аналогічні показники по країні в цілому;

К - кількість показників.

Внаслідок соціально-економічних особливостей розвитку господарства, нерівномірного розміщення природно-ресурсного потенціалу та інших факторів в країні склались значні відмінності в рівнях економічного розвитку окремих областей України. За рівнем розвитку області України можна поділити на чотири основні групи:

ь високого рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник 1,17 і вище);

ь середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,90 до 1,17);

ь нижче середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,70 до 0,90);

ь найменш економічно розвинуті області (узагальнюючий показник нижче 0,70).

Визначальним фактором вирівнювання рівня економічного розвитку областей повинне стати вдосконалення галузевої структури і територіальної спеціалізації промислового виробництва, в першу чергу пріоритетних галузей регіону та комплексного і ефективного використання наявних природно-сировинних ресурсів.

Другим важливим визначальним фактором поступального зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України має бути виважена політика регіонального розподілу капітальних вкладень. Сьогодні вони великою мірою концентруються у великих містах і промислових центрах, а доцільно було б перейти на систему розподілу капітальних вкладень у народне господарство з розрахунку на душу населення. Таким чином була б виявлена справедливість до всього населення України, що проживає в різнорозвинутих регіонах. Це стало б заохоченням слаборозвинутих регіонів до пошуків власних можливостей прискореного розвитку народного господарства.