logo
книги РЭ архив

5.3. Аналіз галузевої структури

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (диверсифікації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологіч­ного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу. При структурному аналізі необхідно з’ясувати базові галузі (галузі спе­ціалізації) та оцінити інтенсивність виконання базових функцій, а також співвідношення між галузями спеціалізації, допоміжними (комплектуючими) та обслуговуючими.

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні: управління, дослідження чи власне виробництво.

Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і віднос­ну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати як величину, обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховуються аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні (метарегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації ви­мірюється також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак найбільш індикативним стосовно ступеня диверсифікації є показник зайнятості.

Коефіцієнт галузевої концентрації розраховується за такою формулою:

,

де — індекс галузі;— кількість зайнятих у-й галузі (відповідно вР-регіоні, М-метарегіоні (країні) для всіх і, для яких ;Р, М — загальна кількість зайнятих у регіоні і метарегіоні.

Коефіцієнт диверсифікації є величина, обернена коефіцієнту галузевої диверсифікації:

.

Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнта диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0, тим наявніша в регіоні галузева моно­структура.

Моноструктура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва (регіон Донбасу, Криворізький регіон). За рівнем економічного розвитку моноструктурні регіони можуть перебувати на різних стадіях соціально-економічного розвитку.

За значенням коефіцієнта диверсифікації розрізняють:

Також дуже важливим є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, які обслуговують виробництво і населення.

Співвідношення між кількістю зайнятих у згаданих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора (Мрег):

,

де — загальна кількість зайнятих у регіоні;— кількість зайнятих у галузі спеціалізації.

Інтенсивність виконання базових функцій, або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації, є величина, обер­нена регіональному мультиплікатору:

або .

За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:

З погляду повторюваності виробничого процесу розрізняють різ­ні види підприємств: з індивідуальним виробництвом, одиничним випуском, дрібносерійним, серійним і масовим. Аналіз співвідно­шення підприємств з різною повторюваністю випуску є достатньо інформативним відносно характеру інноваційного процесу в регіоні, типу обладнання, яке використовується, і кваліфіка­ції виробників.

Повнота виробничого циклу є важливим показником для аналізу взаємопов’язаності регіонального комплексу. Цей показник окреслює його відносну автономність або, навпаки, залежність від інших регіонів, тобто характер міжрегіональних зв’язків. Розрізняють два типи виробничо-технологічного циклу в регіоні — завершений і незавершений. Слід зауважити, що в регіоні можуть існувати не один, а кілька виробничо-технологічних циклів (комп­лексів). Взаємопов’язаність регіонального комплексу характеризується частотою економічних зв’язків між об’єктами регіону і потенціалом внутрішньорегіональної взаємодії, що склалася.

Аналіз потенціалу внутрішньорегіональної взаємодії є особливо важливим у перехідний період. За командно-адміністратив­ної системи чільне місце посідали вертикальні зв’язки, в результаті чого гальмувалося встановлення економічно доцільних зв’яз­ків між підприємствами і регіонами і не реалізовувався ефект агломерації. При формуванні регіональних ринків потенціал внутрішньорегіональних зв’язків можливо задіяти досить швидко і дати короткостроковий ефект. Найвищий потенціал дії внутрішньорегіональних зв’язків спостерігається в розвинутих регіонах з диверсифікованою структурою машинобудівного профілю. У регіонах з моноструктурою при монополізації ринку кількома підприємствами зазначений потенціал може бути взагалі відсутнім.

Наявність і розвиток у регіоні різних видів діяльності (первинні, вторинні, третинні і четвертинні види виробництв) є також важливою характеристикою економічного розвитку регіону. Спів­відношення наявних галузей кожної з груп діяльності має значення для визначення перспектив подальшого розвитку регіону та його потенціалу. В цьому напрямі важливим стає аналіз струк­тури економічних функцій.

У територіальній організації виробництва і розподілі праці в останні десятиріччя дедалі помітнішою стає спеціалізація не на окремих галузях виробництва, а на певних рівнях (функціях) економічної діяльності. Відбувається розшарування рівнів економічної діяльності і поглиблення просторового розриву технологічного процесу. Наприклад, крупні мегаполіси, де сконцентрована висококваліфікована робоча сила і розвинута інфраструк­тура ділових послуг, характеризуються концентрацією функцій управління і науково-дослідними видами діяльності. У той же час виробництва з добування сировини переміщуються на периферію регіону або взагалі у слаборозвинуті регіони. Як правило, функції управління зосереджені в центральних великих містах, а виробництво — у регіонах з дешевою робочою силою. Таким чином, можна виокремити такі рівні (функції) економічної діяльності: управління, дослідження і розвиток, виробництво.

При аналізі регіонального циклу визначається ступінь зв’язку ре­гіональних економічних циклів з галузевою структурою. Такий зв’я­зок є величиною перемінною. Ті елементи циклу, які неможливо віднести до відмінностей у галузевій структурі, можна приписати міжрегіональним розбіжностям у середині галузі, які, в свою чергу, пояснюються відмінностями в інших особливостях регіонів.

Загальною рисою досліджень такого типу є зіставлення часу початку, довготривалості та амплітуди циклів у кожному досліджуваному секторі економіки (роздрібна торгівля, зайнятість, бан­ківські дебети тощо) і порівняння результатів з аналогічними даними інших регіонів. Так, найчутливішими до циклічних коливань є галузі, які виробляють товари тривалого користування, тому регіони з високою концентрацією таких галузей першими реагують на зміну в стимулах. Згідно з цим положенням, виробництво товарів довгострокового користування має більшу чутливість і до циклу. Приплив нового населення в регіон зумовлює розширення обслуговуючих галузей, особливо будівельної промисловості. Потім отримані імпульси розвитку передадуться далі.

Відносна розбіжність у режимі циклічних коливань пояснюється таким: у фазі спаду виробництва крупні інвестиції не здійснюються, отже, економіка району, що швидко розвивається, відчуває в них гостру нестачу. Однак у період пожвавлення від­носно більша експансія спостерігається на територіях, для яких характерні високі темпи розвитку. Прибутковість від інвестицій різниться в різних регіонах, що приводить до різних темпів виходу з кризового стану.

При оцінці амплітуди циклічних коливань використовують абсолютні зміни основних показників соціально-економічного розвитку регіону. Але такий підхід має певні недоліки. Так, він не враховує сезонні і загальнонаціональні циклічні коливання. Обмеженість статистичної інформації приводить до того, що при визначенні чутливості до регіонального економічного циклу неможливо виходити тільки з галузевої структури економіки регіону і довгострокових тенденцій його розвитку. Слід враховувати й інші фактори. До них належать: відносна значимість галузей, які виробляють товари тривалого користування в даному регіоні; наявність в ньому галузей, які розвиваються; диверсифікація структури господарства; чутливість до кризи кожної окремо взятої галузі; напрям і темпи зміни умов розвитку регіону.

При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв’язкам між секторами в середині регіону або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і поширились на всі інші сегменти. Таке розповсюдження дає вже згаданий мультиплікативний ефект. Дослідження мультиплікативного процесу для по­дальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає в тому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших — до його скорочення.

Оцінка регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості перемінних. Найдосконалішим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов’я­заний з використанням схеми «витрати — випуск». Але такий вид аналізу є досить складним процесом. Простіший аналіз регіонального мультиплікатора пов’язаний з дослідженням економіч­ної бази регіону. Такі обстеження в основному уникають перемінних, які характеризують міжрегіональні зв’язки, і базуються на детальній класифікації галузей.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) та обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно-територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі «базові» види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити. Вперше спроба здійснити такий аналіз базових й обслуговуючих галузей в економіці міста і району була зроблена в кінці 30-х років у США Хойтом. Він розвинув ідею про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями, ввівши показник basic–service ratio. Цей показник відображає:

З даних про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і виводиться формула регіонального мульти- плікатора, яка була представлена вище. Слід зауважити, що метод, заснований на динаміці зайнятості, є надійнішим, хоча визнається, що вибір того чи іншого методу розрахунку регіонального мультиплікатора залежить від особливостей і цілей дослідження.

Деякі дослідники при проведенні аналізу чи прогнозуванні користуються поняттям «мультиплікатор зайнятості», який практично нічим не відрізняється від регіонального мультиплікатора. Оцінюючи перспективи експансії базових галузей, мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зай­нятості в майбутньому. Така техніка розрахунків являє собою один з багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна застосовувати на додаток до прямих методів.

Заслуговує на увагу і такий показник, як мультиплікатор міжрегіональної торгівлі. Цей показник використовується для характеристики і вивчення процесу передачі імпульсів розвитку від одного регіону іншим, які передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи. Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі () визначається на основі кейнсіанського співвідношення:

, (1)

де — ВВП регіональний;— обсяг інвестицій;— обсяг споживання;Е і М — відповідно експорт та імпорт регіону.

Проведемо розмежування між експортом споживчих товарів і імпортом інвестиційних товарів. Таким чином, імпорт регіону буде дорівнювати сумі цих двох складових: . Візьмемо до уваги середню схильність до споживаннямісцевих товарів, а саме частку споживчих витрат на закупівлю місцевих товарів у регіональному доході, тобто. Тоді отримаємо:

, (2)

де — частка місцевих споживчих витрат, виражена через імпорт споживчих товарів. Передбачається, що ввозяться тільки споживчі товари, тобто, а.

Зробимо певні заміни і перестановки. Так, рівняння (1) розділимо на , а у рівнянні (2) виразпідставимо замість, в результаті чого отримуємо:. Перенесемо до лівої частини рівняння другий член правої частини і приймемо, що, де— це мультиплікатор зовнішньої торгівлі. Тепер знаходимо:

або .

Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі показує примножений регіональний дохід, який отримується від валових інвестицій у межах регіону і експорту з нього. В основі цієї формули лежить модель «вилучення — ін’єкції», тобто рівновага між заощадженням плюс імпорт та інвестиції плюс експорт, і припущення, що споживання є правильною функцією доходу, а експорт споживчих товарів — правильною функцією валового споживання.

Подібні розрахунки можна здійснити для виведення «граничного» мультиплікатора ():

, (3)

де ,— гранична схильність до заощадження;— гранична норма зміни імпорту споживчих товарів у зв’язку зі змінами у валовому споживанні.

Таким чином, буде граничною схильністю до споживання.

Рівняння (3) відображає зміну регіонального доходу в результаті зміни регіональних інвестицій або експорту, або того й іншого одночасно.

Якщо імпорт інвестиційних товарів Мі замінить їх виробництво в регіоні, то його слід відняти від регіональних інвестицій . У такому разі буде визначено ефект експансії, який справляють на регіональні випуск продукції і дохід інші регіони. Таким чином, у рівняння (3) замість інвестиційслід підставити.

Наступним етапом буде облік у даному рівнянні взаємозв’язку між експортом та імпортом у регіоні. У територіальній системі, яка складається з багатьох регіонів, експорт в один з них стимулює експансію економіки інших. Це відбувається тому, що об’єкт експорту в один регіон є об’єктом імпорту інших. Із зростанням доходів у регіонах збільшується їх імпорт з даного регіону. Але з погляду першого регіону це буде експортом, який у свою чергу сти­мулює розвиток його економіки і т. д. Подібна модифікація потребує проведення розмежування між експортом інвестиційних товарів та експортом споживчих товарів. Отже, можна записати визначення сукупного експорту регіону. Таке розмежування необхідно, оскільки експорт різних типів товарів має нерівноцінне значення для інших регіонів як імпорт. Регіональний експорт є функцією доходів інших регіонів, на які впливає імпорт першого регіону, що в свою чергу є функцією його доходу.

Отже, на мультиплікативний ефект незалежного збільшення регіональних інвестицій впливають не тільки заощадження, споживання та імпорт самого регіону, а й опосередковано експорт, заощадження, споживання та імпорт інших регіонів.

Існує кілька формул розрахунку мультиплікатора міжрегіональної торгівлі, але в будь-якому разі головним його призначенням є допомогти дійти якісних висновків відносно діяльності регіонів різного типу в короткостроковому періоді. На основі даного мультиплікатора складається висновок, за яких умов збільшення інвестицій у першому регіоні приведе до значнішого стимулювання місцевої промисловості, ніж у випадку такого ж збільшення регіональних інвестицій в другому, або які зміни в національній економіці справлятимуть вагоміший вплив на експорт та імпорт третього регіону, ніж на ті самі показники четвертого регіону.

Вчений-економіст Вінінг дійшов висновку, що співвідношення між граничним і середнім мультиплікатором може слугувати виміром стосовно стабільного розвитку регіону:

.

Цей показник відображає відносну зміну доходу для відносної зміни в чистих інвестиціях плюс експорт, тобто у виразі . Відповідно, чим більше споживчих товарів надходить у даний регіон, тобто чим більше, тим більше буде. Отже, тим значущою буде відносна зміна доходу як реакції на дану відносну зміну, тобто в чистих інвестиціях плюс експорт.

Чим менша зумовлена регіональним доходом еластичність попиту на імпортовані споживчі товари, тим меншою буде , отже, тим значущою буде відносна зміна доходу при даній відносній зміні. У результаті з цих двох співвідношень випливає третє: чим еластичніший зумовлений доходами попит інших регіонів на товари, які вивозяться з даного регіону, тим значуща відносна змінадосліджуваного регіону як реакція на певну відносну зміну національного доходу.

5.4. Проведення аналізу структури економіки регіонів за Класифікацією видів економічної діяльності

На сьогодні в Україні запроваджена Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), що робить можливим аналіз структури економіки регіонів і країни в цілому за видами економічної діяльності згідно із загальноприйнятими міжнародними статистичними стандартами. Використання КВЕД дає можливість проводити порівняння структури економіки України та її регіонів з аналогічними показниками інших країн світу. Також цей аналіз необхідний для вивчення інвестиційного клімату в Україні і процесів, пов’язаних з надходженням в країну і регіони міжнародних інвестицій та їх застосуванням у певних видах економічної діяльності. Методологічні підходи до такого роду аналізу в Україні були розроблені в НДІ Держкомстату України під керівництвом доктора економічних наук Н. Парфенцевої.

Перехід України на методологію міжнародних статистичних класифікацій, зокрема КВЕД, на практиці полягає в перекодуванні всіх підприємств за новою класифікацією на базі Єдиного державного реєстру підприємств України, що дало можливість отримати статистичні дані про кількість усіх підприємств України в розрізі існуючих видів економічної діяльності. Статистичний аналіз структури економіки регіонів, вивчення ринку праці, інвестиційного клімату за КВЕД слід проводити за різними регіо­нальними рівнями, тобто визначеними адміністративно-територі­альним поділом України — загальнодержавний, регіональний, місцевий.

Структура економіки будь-якого регіону згідно з КВЕД характеризується за допомогою таких показників:

Статистичні дані за всіма переліченими показниками, крім обсягів реалізованої продукції, містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Необхідні показники формуються за кожним окремим видом діяльності, що існує в Україні.

Порядок аналізу структури економіки за КВЕД в загальному вигляді включає:

  1. аналіз даних, які характеризують кількість підприємств за видами економічної діяльності в певних регіонах; на їх підставі визначаються провідні для регіону види економічної діяльності;

  2. визначення факторів, які вплинули на структуру регіону. До них можуть належати природно-кліматичні умови, історичний розвиток регіону, адміністративно-територіальний рівень, використання природних ресурсів, державна політика щодо певного регіону та ін.

Вплив наведених факторів на структуру економіки регіону має враховуватися при розробці прогнозу подальшого розвитку окремих видів діяльності як на державному, так і регіональному рівнях. При проведенні цього етапу аналізу показники кількості підприємств слід доповнити показниками чисельності працюючих і вартості основних фондів при їх розподілі за видами економічної діяльності. Особливу увагу слід приділяти: вартісним показникам, які характеризують обсяги виробленої продукції та отриманий дохід підприємствами регіону; визначенню факторів, які впливають на розвиток кожного виду діяльності регіону. Це необхідно тому, що опис структури економіки регіону за кожним зі згаданих показників буде різним, а це зумовлює необхідність проводити порівняння структури економіки регіонів, розташованих в однакових природно-кліматичних умовах, схожих за історичним розвитком із однаковим адміністративно-територіальним поділом тощо.

У результаті проведення такого аналізу з’ясовується рівень розвитку певних видів економічної діяльності в регіоні, оцінюється рівень розвитку сфери послуг, що є дуже важливим показником для економіки країни і регіону. За оцінками міжнародних статистичних органів, країна визнається постіндустріальною, якщо обсяг її валового продукту, виробленого в сфері послуг, перевищує 65 %, а в деяких країнах досягає навіть 80—85%*.

Порядок проведення аналізу структури економіки регіонів проходить у п’ять етапів:

1-й етап — визначення кількості підприємств, чисельності працюючих на них, вартості основних фондів, обсягів реалізованої продукції, доходу підприємств по районах та містах обласного підпорядкування;

2-й етап — визначення провідних видів економічної діяльності для загальнодержавного, регіонального і місцевого рівнів відповідно до перелічених вище показників;

3-й етап — порівняння структури економіки за видами економічної діяльності на загальнодержавному та регіональному рів­нях по різних показниках;

4-й етап — визначення питомої ваги різних видів економічної діяльності за різними показниками; при цьому особливу увагу варто звертати на ті, що надають послуги на загальнодержавному, регіональному рівнях;

5-й етап — визначення факторів, які вплинули на існуючу структуру економіки певного регіону, порівнюючи аналогічні показники і результати розрахунків даного регіону з подібними за природно-кліматичними, історичними, адміністративно-тери­торіальними умовами регіонами.

Структуру економіки України за певними регіонами пропонується вивчати за допомогою методів статистичного аналізу, а саме: аналітичного, апріорного ранжирування факторів, факторного і дисперсійного аналізу. Цими методами встановлюється вплив того чи іншого фактора на структуру економіки країни чи регіону.

Аналітичним методом визначаються провідні для певного регіону види економічної діяльності, порівнюються статистичні показники структури регіону з аналогічними показниками інших регіонів. Недоліком цього методу є те, що неможливо встановити фактори, які впливають на фактичний стан структури економіки регіону, і визначити конкретний вплив кожного з цих факторів.

Методом апріорного ранжирування з’ясовуються головні фак­тори, які впливають на поділ підприємств за видами економічної діяльності. Для цього використовуються показники кількості чисельності працюючих на підприємствах регіону.

За допомогою методу факторного аналізу з усієї сукупності чинників визначаються найсуттєвіші, що повною мірою характеризують об’єкт дослідження. Це досягається заміною первинних ознак (види економічної діяльності) на меншу кількість нормованих та ортогональних латентних ознак.

Методом дисперсійного аналізу який є методом статистичного аналізу результатів спостережень, що залежать від різних одночасно діючих факторів, встановлюються закономірності, які впливають на формування існуючої структури економіки регіону. Цей метод допомагає вибрати найсуттєвіші фактори з усієї сукуп­ності діючих чинників і встановити кількісну оцінку взаємо- впливу факторів.

Аналіз структури економіки регіону можна проводити не тільки на підставі даних щодо кількості працюючих і кількості підприємств, але й за вартістю основних фондів.

Важливим і одночасно цікавим при аналізі економічного розвитку є аналіз структури економіки України за методологічними ознаками групувань, згідно з яким всі підприємства та організації поділяються за видами діяльності на видобувні, обробні і ті, що надають послуги. При цьому визначається питома вага кожного з них. Саме таким чином при визначенні питомої ваги групи підприємств і організацій сфери послуг оцінюється рівень економічного розвитку країни або окремого регіону.

Вивчення рівня розвитку видів діяльності, які надають послуги, тільки за кількістю підприємств є недостатнім. Подібну оцінку краще проводити на основі чисельності працюючих на вказаних підприємствах. Таке порівняння чисельності працюючих на добувних, обробних підприємствах з показниками підприємств сфери послуг є необхідним для подальшого зіставлення з аналогічними статистичними показниками інших регіонів і країн світу. У рамках такого аналізу на підставі статистичних даних вивчається розподіл чисельності працюючих на підприємствах різних видів економічної діяльності в регіоні і Україні в цілому, що є важливим під час реформування економіки. Таким чином, можна оцінити не тільки існуюче становище на ринку праці, а й з’ясу­вати тенденції перерозподілу робочої сили за видами економічної діяльності та міграційні процеси між регіонами. Також даний аналіз дозволяє вивчити фактори, які визначають головні тенденції розвитку економіки з метою регулювання її переходу до ринку.

* Парфенцева Н. Методологічний підхід щодо проведення аналізу структури економіки України за Класифікацією видів економічної діяльності України // Вісник Академії управління. — 1999. — № 4.

64