Економіко-географічний комплекс Харківської області

реферат

1. Економіко-географічне положення

Харківська область (Харківщина) створена 27 лютого 1932 року.

Харківщина розташована на північному сході України. На півночі й північно-сході вона межує з Бєлгородською областю Росії, на сході - з Луганською, на південно-сході - з Донецькою, на південно-заході - з Дніпропетровською, на заході й північно-заході - з Полтавською та Сумською областями України. Територія області - 31.4 тисячі кв. км. Протяжність : з півночі на південь - 210 км, зі сходу на захід - 220 км.

Рельєф області є хвилястою рівниною з легким нахилом на південно-захід (до басейну Дніпра) й на південно-схід (до басейну Дону). В північно-східну частину області заходить Середньоросійська височина, а в південну - відроги Донецького кряжу.

75% водних ресурсів області приходиться на басейн Дону. Головна водна артерія - Північний Донець - є правою притокою Дону. Загальна протяжність 867 водотоків складає 6.4 тисячі км, причому 156 річок мають довжину більш за 10 км. В області є озера, найбільше з них - Лиман. В області створено біля 50 водоймищ, найбільші з них - Краснооскольське, Печенізьке, Краснопавлівське. На території області проходить траса каналу Дніпро-Донбас.

Харківська область поділена на 25 територіально-адміністративних районів, в області - 16 міст, 62 селища міського типу й 1861 село та хутір. Найбільші міста - півторамільйонний Харків, Ізюм і Лозова. Серед інших найбільш значні - Купянськ, Чугуїв, Балаклея, Богодухів, Зміїв.

Харківська область розташована в двох природно - кліматичних зонах : степ і лісостеп.

Клімат - помірно-континентальний, зима нестійка, продовжується біля 130 днів. Морози чергуються з відлигами, хоча в окремі роки зима буває суворою, з великою кількістю снігу, більш тривалою, ніж звичайно. Область відноситься до зони з недостатньою зволоженістю.

Ґрунти Харківщини різноманітні. Переважають потужні українські чорноземи й сірі опідзолені льосові ґрунти.

Харківська область, на жаль, не багата на водні ресурси. Річки області (їх біля 200) в основному невеликі. Головна річка - Сіверський Донець - протікає по території області на протязі 370 км.

Сіверський Донець живлять підземні води й атмосферні опади. В нього впадають Оскол (найбільший з притоків), Уди, Лопань, Харків, Мжа.

В західній частині області найбільшими є річки Мерла, Коломак, Орель, Берестова, Самара, які належать до басейну Дніпра.

Чималі запаси води мають озера. Найбільш великі з них - Лиман, Чайка, Світличне, Камишовате. Крім того, в долині Сіверського Донця створені два великих штучних водоймища - Печенізьке й Червонооскольське.

Ліси займають 318 тисяч гектарів. В лісах і парках Харківщини росте більш за 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні лісові породи - дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається ялина. Із порід-супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо вологих ґрунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах чимало дикоростучих плодових дерев - яблунь, груш.

Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин - сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.

Розпоряджаються лісами вісім заготівельних лісових господарств, два учбово-досвідних лісових господарства, лісомеліоративна станція й два державних мисливсько-лісові господарства. Ліси області розподілені між 62 лісництвами. Велику допомогу лісівникам в оновленні землі подають вчені НДІ лісового господарства і агромеліорації.

Під керівництвом відділу селекції УкрНДІХА в Зміївському заготівельному лісовому господарстві створений селекційно-насінницький комплекс, який покликаний забезпечити елітним насінням всі лісові господарства Харківщини.

Світ тварин харківських лісів надзвичайно різноманітний і цікавий. В травні-червні - пора гніздування птахів. В цей час лунають в лісах голоси іволг, синиць, зозуль, дроздів, дріб дятла, скрекіт сороки, тьохкання соловя. В тиші зимового лісу можна почути тихий мелодійний спів омелюхів.

Для поповнення пернатого світу в Харківську область було завезено й акліматизовано близько 800 фазанів. В полях і перелісках часто зустрічаються перепели й сірі куріпки. Там, де ліс сусідить з водною гладінню, живуть дикі качки, чаплі, чайки.

Вздовж автомобільних доріг Харківщини, що перетинають лісові масиви, водію нерідко зустрічаються щити з написом: "Обережно, звіри!" І дійсно, як не пригальмувати, коли дорогу перебігає заєць-русак (їх в області більш за 35 000), руда лисиця або граційна косуля.

В лісовій хащі натрапляєш на сліди вепра (дикого кабана) - підпушену під дубом землю. Кількість диких кабанів, завезених з Далекого Сходу, на 1980 рік збільшилась майже до трьох тисяч.

Як це не дивно, в харківськім лісі можна зустріти і лося, і благородного оленя. Олені були завезені сюди з Бєловежської Пущі та з Воронєжського заповідника й чудово прижились. Тут живуть і куниці, і дикі кролики, й білки. В невеликій кількості збереглися вовки. В степовій зоні - в Бурлуцькому і Єкатерининському заказниках - живуть реліктові тварини - байбаки (більш за 35000).

І вся ця живність мешкає, росте, розмножується під боком у людей, у сусідстві з підприємствами й транспортними магістралями. Завдяки піклуванню людини, ії природоохоронної діяльності, в насаджених лісах не менш тварин, ніж у самих віддалених куточках тайги!

Розведенням, вивченням, відстрілом диких тварин в області займаються спеціалізовані господарства - Ізюмський і Гутянський мисллісгоспи, Ракитянське й Нововодолазьке мисливські лісництва, учбове господарство "Скрипаї".

Делись добром ;)