3.2. Сільське господарство

Земельний фонд

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей виробничої сфери, яка займається вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

З усієї земельної площі (60,4 млн га) на землі сільськогосподарського призначення на початок 2006 р. припадало близько 43 млн га, або 71,2 %, але площа сільськогосподарських угідь, тобто земель, що реально використовувалися у сільськогосподарському виробництві, становила 41,7 млн га, або 69,0 %. У тому числі рілля займала площу майже 53,8 %, сіножаті — 4 %, пасовища — 9,1 %, сади і виноградники — понад 1,5 %, решта земель (0,6 %) під паром. У структурі сільськогосподарських угідь є істотні територіальні відмінності. Найбільша частка посівних площ у Степу і Лісостепу (близько 70%), сіножатей і пасовищ — ■ на Поліссі та в Українських Карпатах.

Сільськогосподарські угіддя потребують систематичного догляду: зрошення на півдні, осушення на Поліссі, захисту ґрунтів від ерозії в Лісостепу. Комплекс заходів, спрямованих на збереження та поліпшення родючості земельних угідь, називається меліорацією.

Крім того, екстенсивний шлях розвитку сільського господарства упродовж XX ст. призвів до надмірного освоєння загальної земельної площі, -а також розораності території, порушення пропорцій між ріллею, луками, водою. У нашій країні розорані навіть захисні смуги вздовж річок та озер, схили значної крутизни. Таке збільшення орних земель, використання важкої ґрунтообробної техніки, зменшення площ лісосмуг призвели до посилення ерозії ґрунтового покриву.

Крім земельних ресурсів, важливе значення для сільськогосподарського виробництва мають водні та агрокліматичні ресурси. Особливо залежним від кліматичних умов є рослинництво.

Рослинництво

Рослинництво на початку 1990-х рр. давало 45 % продукції сільського господарства, у 2006 р.— близько 60,0 %. Воно спеціалізується на вирощуванні різних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої і харчової промисловості, корм для тварин, ліки тощо. За способом використання земель рослинництво поділяють на такі галузі другого порядку:

а) рільництво (вирощування польових культур на орних землях);

б) плодівництво (розведення багаторічних насаджень — садів, ягідників, виноградників);

в) луківництво (використання і поліпшення природних лук, створення штучних сіножатей і пасовищ).

У рільництві, враховуючи значення продукції, що виробляється, виділяють: зернове господарство; виробництво технічних культур; картоплярство, овочівництво і баштанництво; вирощування кормових культур.

Зернове господарство спеціалізується на вирощуванні продовольчих хлібних культур — пшениці й жита; продовольчих круп'яних — гречки, проса, рису; фуражних (що, використовуються як корм для тварин) — ячменю, вівса, кукурудзи; зернобобових — гороху, квасолі тощо.

Технічними називаються культури, які переважно є сировиною для промисловості (харчової, легкої).' За значенням їх поділяють на волокнисті — льон-довгунець, коноплі; цукроноси— цукрові буряки; олійні — соняшник, льон-кудряш, соя, ріпак; ефіроолійні — троянда, кмин, м'ята тощо; лікарські — валеріана, горицвіт та ін.

Найпоширенішими овочевими культурами на Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні рослини є різновидністю овочевих культур, до яких належать кавуни, дині, гарбузи.

Вирощування кормових культур охоплює посіви багаторічних (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.) і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм, кормових коренеплодів (кормові буряки, бруква тощо).

Плодівництво включає садівництво (вирощування яблунь, груш, айви, вишні, абрикосів, персиків, волоських горіхів); ягідництво (вирощування полуниць, малини, смородини, порічок, аґрусу); виноградарство.

Рослинництво залишається дуже залежним від природних умов (температурного режиму, вологості, якості ґрунту), тому в різних місцевостях вирощують певні види рослин.

Характерною рисою праці в рослинництві є її сезонність, що призводить до втрати робочого часу, простоювання сільськогосподарської техніки.

Виробничі особливості рослинництва, значення окремих його галузей для господарства країни зумовлюють певну структуру посівних площ. У післявоєнний період підвищилася частка земельних угідь, зайнятих технічними і кормовими культурами, а зменшилася площа зернових. В останнє десятиліття площі, зайняті кормовими культурами, сильно скоротилися — з 11 млн га у 1995 р. до 3,7 млн га (11,5% від усіх посівних площ) у 2005 р. Дещо зросли угіддя, зайняті зерновими — з 14,1 млн га у 1995 р. до 15,0 млн га (46,2 % від усіх посівних площ) у 2005 р.

Зернові культури. Найважливішою зерновою культурою в Україні є пшениця, особливо озима, яка на чорноземах дає добрі врожаї. Вона займає третину всієї площі зернових. Вирощують озиму пшеницю переважно у степовій і лісостеповій зонах. Посіви ярої пшениці займають незначні площі у східних областях України.

Жито також є цінною продовольчою культурою, яка може рости в районах з порівняно холодним кліматом, на бідних піщаних ґрунтах. Сіють його на Поліссі, рідше у Лісостепу. Частка земель, зайнятих житом, у XX ст. значно скоротилася і сьогодні сильно поступається кукурудзі. Найбільше кукурудзи на зерно висівають у степовій і лісостеповій зонах, у Закарпатті. Створюються зони гарантованого виробництва зерна кукурудзи на зрошуваних землях.

Ячмінь — один із невибагливих злаків. Його посіви розміщені в північних районах Степу й Лісостепу, в передгірних і гірських районах Карпат.

Важливою фуражною культурою є овес. Його посіви поширені в поліських та передкарпатських областях, оскільки це вологолюбна і невибаглива до ґрунту рослина.

Із круп'яних культур в Україні виділяють просо, гречку і рис. Просо вирощують переважно в степових областях. Гречка поширена в лісостепових та поліських областях, на вологих піщаних ґрунтах. Рис почали сіяти в 1930-х рр. на півдні Херсонської області, у степовому Криму, на заплавних землях Дунаю й Південного Бугу. Культивують його переважно при штучному зрошенні, найчастіше з постійним затопленням поля.

Зернобобові (горох, квасоля, вика, кормовий люпин, соя) — важливі продовольчі й кормові культури. їхні посіви зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

Вирощування технічних культур. Провідною технічною культурою в Україні є цукрові буряки. Основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85 % виробництва цукрових буряків), а також прилеглі до нього райони Степу і Полісся.

Найкращі умови для вирощування соняшнику є в степовій і частково лісостеповій зонах країни. З інших олійних культур вирощують ріпак (на Поліссі і в Лісостепу), льон-кудряш, арахіс, рицину й сою (у Степу).

Основною волокнистою культурою у нашій країні є льон-довгунець. Він добре росте на родючих суглинистих і підзолистих ґрунтах у Поліссі та передгір'ях Карпат. Дуже скоротилися площі давньої волокнистої культури — коноплі.

Лікарські та ефіроолійні культури вирощують у Правобережній частині Лісостепу та Криму. З інших технічних культур важливе значення в Україні мають хміль, тютюн, махорка. Найкращими ґрунтами для нього є сірі лісові ґрунти, тому хміль виропгують у Житомирській області (70 %) та в інших районах Полісся. Тютюн вирощують в Криму, Придніпров'ї та на Закарпатті.

Вирощування картоплі та овочів, садівництво, ягідництво і виноградарство. Ця важлива галузь рослинництва займається вирощуванням картоплі та овоче-баштанних культур. Частка картоплі у загальній посівній площі становить близько 6%. Третина посівних площ картоплі зосереджена на Поліссі, близько половини — у Лісостепу.

Вирощування овочів (близько 40 видів) поширене на всій території, країни, але найбільше у господарствах степової та лісостепової зон. Помідори, перець, баклажани культивують у південних, областях, а огірки та інші види городини для консервування та соління т в північній частині Лісостепу і на Поліссі.

Баштанні культури (кавуни, дині) вирощують у південних районах Степу (Херсонська, Миколаївська, Одеська обл.).

Основні масиви зерняткових насаджень (яблуня, груша, айва) зосереджені в Лісостепу і на Поліссі, а кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос, персик, алича) і горіхоплідних (волоський горіх) — у Степу. Найрозвинутішим районом товарного садівництва є Правобережна частина Лісостепу, особливо Придністров'я, а також Закарпаття і Крим. Вирощування фруктів часто тяжіє до великих міст (малотранспортабельна продукція).

Ягідники розміщуються, в основному, на Поліссі та в Лісостепу, де вирощують полуницю, смородину, у Степу — посухостійку малину.

Важлива товарна галузь плодівництва — виноградарство. В Україні вирощують близько 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зосереджені у південній і центральній частині Степу, передгір'ях Криму і Закарпаття.

Тваринництво. У структурі валової продукції сільського господарства у 2000—2005 рр. на тваринництво припадало 40 %. Основні його галузі — скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво, шовківництво. У цілому завдання тваринництва полягають у виробництві висококалорійних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, шовку-сирцю, воску, пуху тощо).

Розвиток тваринництва великою мірою залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва.

Скотарство — одна з найважливіших галузей тваринництва. Вона поширена по всій території України. Поголів'я на початок 2006 р. становило 6,5 млн голів. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Карпатах, Лісостепу і на Поліссі, найменше—у Степу.

Розрізняються скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків.

У цілому в Україні переважає скотарство молочно-м'ясного напрямку, яке характеризується Значною питомою вагою корів у поголів'ї. Молочне скотарство (частка корів — 65—90 %) розвивається переважно навколо великих міст і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів інтенсивного землеробства з потужною кормовою базою, властивий молочно-м'ясний напрямок (корови становлять 40—50 % поголів'я). Він характерний для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму.

М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглася у господарствах південно-східних частин посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму.

М'ясний напрямок розвивається тільки у спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами.

Друга за значенням галузь тваринництва — свинарство (поголів'я на початок 2006 р. становило 7,1 млн голів). Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. Залежно від типів годівлі свинарство має певні виробничі напрямки. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле- і буря-коконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м'ясо-сальна. У Степу, де високою є частка в кормах дешевих концентратів, характерні риси сального напрямку свинарства. Товарне свинарство, як правило, орієнтується на великі міста.

Вівчарство поширене, головним чином, у Степу, особливо південному, та Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Воно базується на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства у Степу використовують сухі вигони й пасовища. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинуте у всіх областях України. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей-для отримання м'яса і яєць. Поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів створено великі спеціалізовані птахофабрики.

Дедалі важливішого значення набуває ставкове рибництво, яке орієнтується переважно на великі міста. Розводять переважно коропа і товстолобика. Товарне значення має форель, яка зустрічається у гірських річках.

Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку склалися на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях. В Україні набуло розвитку звірівництво. З хутрових тварин на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

Агропромислові зони

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені, насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні й соціальні фактори. Це передусім потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність розвинутих транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися на рівнинах три сільськогосподарські зони.

Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. У рослинництві провідними є вирощування льону та картоплі. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби. Найбільшого значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно-м'ясного скотарства і свинарства.

Буряківничо-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова) займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу. В її межах переважають чорноземні ґрунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м'ясо великої рогатої худоби, свиней. У правобережній частині сільськогосподарської зони, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.

Зона зернових і олійних культур з розвинутими овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину території Степу. Вона характеризується переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині зони — цукрові буряки, льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна і соняшнику в Україні. Важливого значення набули садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство і свинарство, на півдні розвинуте вівчарство. Зростає роль птахівництва.

Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва у них. У передгір'ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. Із тваринницьких галузей, поряд із скотарством, велике значення має вівчарство, що використовує гірські пасовища на полонинах. На Південному узбережжі Криму товарне значення має виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).

Навколо великих міст і агломерацій сформувалися приміські овоче-мо-лочні господарства, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.