Легка промисловість Структура і принципи розміщення

Основними галузями легкої промисловості є текстильна (виробництво різних тканин), швейна (пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттєва (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрова '(виробництво хутра і хутрових виробів).

Основною галуззю легкої промисловості є текстильна, сировиною для якої є рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон та ін.) волокна. Залежно від сировини у текстильній промисловості виділяють лляну, шовкову, вовняну, бавовняну, трикотажну (виробництво полотна і в'язаних виробів з натуральних і хімічних волокон та хімічних комплексних ниток) підгалузі. Шкіряно-взуттєва та хутрова галузі легкої промисловості використовують як сировину шкури свійських і диких тварин, а також штучні шкіру та хутра.

Процес виготовлення тканини, крім первинної обробки сировини, складається з трьох стадій: прядіння, ткацтва й обробки. Після першої стадії отримують прядиво, яке утворене однією або декількома нитками. Із прядива на ткацькому виробництві виробляють різні види тканин. Обробка передбачає вибілювання, фарбування та оздоблення тканин.

Більшість галузей легкої промисловості щодо факторів розміщення мають подвійну орієнтацію. Первинна обробка, а також лляна і шовкова галузі тяжіють до сировини. Виготовлення готової продукції, бавовняних і вовняних тканин орієнтується на споживача та трудові ресурси. Тобто ці підприємства розміщуються у великих містах і особливо там, де необхідно забезпечити роботою жіноче населення (у центрах розвитку паливної, металургійної промисловості тощо).

На місцевій сировині базується в Україні виробництво лляних тканин. Найбільші льонокомбінати працюють у Рівному та Житомирі. Бавовняні комбінати на довізній сировині діють у Херсоні, Донецьку, Тернополі. Бавовняні тканини також виробляються на ряді фабрик. Шовкова промисловість розвинута в Києві (Київський та Дарницький шовкові комбінати), Черкасах.

Найбільшими центрами виробництва вовняних тканин є Чернігів, Луганськ, трикотажних виробів (білизняних, панчішно-шкарпеткових) — Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Чернівці.

Підприємства швейної промисловості розмішені практично у всіх районах і містах країни. Найвідоміші фірми і виробничі об'єднання є в Києві, Львові, Харкові.

Найпотужніші шкіряно-взуттєві підприємства діють у Харкові, Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську, хутрові — у Харкові та Тисмениці (Івано-Франківська обл.).

Зосередження на території країни великих промислових підприємств, особливо бавовняної промисловості, призвели як до проблем постачання сировини, що ввозиться з-за кордону, так і до надмірної концентрації жіночої робочої сили у деяких містах.

Художні промисли

Охоплюють декілька напрямків народного мистецтва (пластичний, живописний та графічний). Серед пластичного напрямку особливо розвинуте різьблення по дереву, яке раніше було поширене майже по всій лісовій смузі України. У Карпатах різьблення домінує у декорі ужиткових предметів, знарядь праці. У південних районах України характерне різьблення виробів з глини та гіпсу.

У Карпатах також поширені промисли шкіряних виробів з "ременю" (футляри, череси тощо). У багатьох рівнинних районах збереглося лозоплетіння. Значно поширене виробництво керамічного посуду, а на Полтавщині — керамічних іграшок. У Києві та Львові працюють майстри художнього скла.

Живопис і графіка використовують також багатство матеріалів і предметів. Серед цих промислів — стінопис, узори на меблях, кераміці, склі, писанкарство. Особливо славляться мальовки на папері с. Петриківка (Дніпропетровська обл.), полив'яній кераміці в с. Опішня (Полтавська обл.), традиційній кераміці Передкарпаття та Закарпаття, димленому посуді Полісся, писанках Космача (Івано-Франківська обл.) та інших регіонів України.

Багатством орнаменту характеризуються вироби з бісеру на Поділлі та Гуцульщині, декоративні тканини на Поліссі, рушники, вишитий одяг різних куточків України, килимові вироби Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Поділля та Західної України.