2.4.2 Сучасний стан сільськогосподарського виробництва

На території Романівської сільської ради функціонує приватне сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Романів», яке характеризується стабільним економічним розвитком.

Спеціалізація господарства зерново-скотарська. Основною товарною продукцією в рослинництві є зерно, насіння ріпаку цукросировина, а в тваринництві - молоко, яловичина, свинина.

Про стан розвитку сільськогосподарського виробництва можна судити по досягнутій врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. За останні три роки (2005-2007рр.) врожайність зернових в середньому становила - 39,3 ц/га, в тому числі - кукурудзи на зерно - 91,6, цукрових буряків - 426, насіння ріпаку - 27, зеленої маси багаторічних трав - 244, кукурудзи на силос - 365 ц/га (табл. 2.4.2.)

В 2007 році врожайність зернових становила 39,6 ц/га, цукрових буряків - 567, кукурудзи на зерно - 107, кукурудзи на силос - 475, зеленої маси багаторічних трав - 269 ц/га (див. табл. 2.4.2.)

На фермах ТзОВ “Романів” станом на 01.01.2007 році знаходилось 1854 голови великої рогатої худоби, в тому числі корів - 509, свиней всього - 853, коней - 63(див. табл 2.4.2.) Валове виробництво тваринницької продукції: молока - 21437 ц, мяса - 3767 ц, в тому числі яловичини - 2476 ц. Надій молока в 2007 році становив - 4212 кг від однієї корови, в 2005р - 4837 кг, в 2006 р - 4840 кг. Зменшення надоїв молока пояснюється значною реконструкцією основного стада корів. В 2006-2007 роках було закуплено 150 високопродуктивних телиць, що приведе в майбутньому до різкого збільшення продуктивності корів. За прогнозом в 2012 році передбачаються надої від однієї корови - 5500 кг. Середньодобовий приріст ВРХ - 567 г, свиней - 637 г. Щільність поголівя на 100 га сільськогосподарських угідь: ВРХ - 72 голови, в тому числі, корів - 20 голів. Вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь: молока - 834 ц, мяса - 147 ц.

Таблиця 2.4.2. Показники фінансово-економічної діяльності господарства

Одним із показників ефективного використання землі є собівартість основних видів сільськогосподарської продукції. Згідно звітних даних аналіз показує, що собівартість за останні три роки збільшилась. На ріст собівартості культур значно впливають вартість паливно-мастильних матеріалів, добрив, хімікатів (до 55-60% від всіх затрат), які з кожним роком різко зростають. Собівартість 1 ц зернових збільшилась з 42 грн (в 2005 р) до 72.9 грн (2007р), відповідно озимої пшениці з 41,8 до 75 грн, кукурудзи з 42 до 63,4 грн. Значно зросла собівартість тваринницької продукції: молока з 69,2 до 86,3 грн, яловичини - з 582 до 723 грн, свинини - з 688 до 773 грн (див. табл. 2.4.2.) Дальше зростання енергоносіїв поставило на грань банкрутства ряд господарств області.

Рентабельність господарства в цілому незначна, в 2005 р - +21,4 %, в 2007 р - +9,4 %. В основному невеликий чистий дохід одержано від дотації і доплат за тваринницьку продукцію (табл. 2.4.2.). Одним із основних шляхів підвищення рентабельності є покращення якості сільськогосподарської продукції і збільшення її реалізаційної ціни. За прогнозом на 2012 рік економічні показники збільшаться. Так, врожайність зернових зросте до 53 ц/га, цукрових буряків - 570 ц/га, насіння ріпаку - 32 ц/га. Надій молока від однієї корови - 5500 кг. Валове виробництво рослинницької продукції збільшиться в середньому на 30-35 %, а мяса на 24% і молока - 43%.

Фінансовий стан підприємства стабільний. Станом на 1.04.2008 р дебіторська заборгованість становить 1272 тис.грн, кредиторська - 761 тис.грн. Заборгованість в основному поточна, строком 1-2 місяці.

ТзОВ «Романів» належить до групи найбільш економічно розвинутих господарств Волині. Особисті селянські господарства мають, як правило, відносно невелику площу, що значно обмежує набір культур вирощуваних в сівозміні. Для раціонального використання і збереження продуктивності ріллі в таких сівозмінах повинні виконуватися основні агрономічні положення по чергуванню культур, обробітку ґрунтів, захисту їх від вітрової та водної ерозії. В особистих селянських господарствах сівозміни мають свої особливості. Вони відрізняються числом полів, їх розмірами, що повинно враховуватись при розробці агротехнологій вирощування сільськогосподарських культур.

ІІІ. ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИТАННЯ ЗЕМЛІ ДЛЯ РЕГІОНУ

Антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище протягом багатьох десятиріч спричинило значний техногенний вплив на екосистему. Найбільш загрозливі явища спостерігаються в ґрунтовому покриві внаслідок ерозії, забруднення хімічними речовинами, неправильної агротехніки.

Знищено або перетворено більшість природних комплексів і ландшафтів, що зумовлює деградацію й у кінцевому підсумку - втрати генетичного фонду представників природної флори та фауни.

Всі ці процеси вимагають постійного аналізу використання земель. Такий аналіз управління земельними ресурсами особливо актуальний для територій з різною родючістю ґрунтів і розвиненою інфраструктурою.

Рівень сільськогосподарського виробництва багато в чому залежить від структури земельного фонду, питомої ваги земель сільськогосподарського призначення та інтенсивності їх використання. Структура земельного фонду виражається в категоріях земель які виділені відповідно до цільового призначення.

Організація раціонального використання земель повинна ґрунтуватись на вивченні та аналізі кількісного й якісного стану земель, рівня ефективності їх сучасного використання.

Користування земельними ресурсами зокрема сільськогосподарськими угіддями зумовлює необхідність ефективного використання в нерозривній єдності з відтворенням і охороною природного якісного стану ґрунтів. Одним із шляхів прогнозування ефективного використання землі є вивчення, узагальнення та вирішення питання підвищення еколого-економічної ефективності землекористування.

Для визначення рівня еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів необхідна така система показників:

забезпеченість сільськогосподарськими угіддями і ріллею на душу населення;

розораність і сільськогосподарська освоєність земель;

коефіцієнт екологічної стабільності земельної території та ширина впливу угідь на навколишні землі;