Глава 3. Ешшішічн® дшйонутжнш mm вшршжорЬтьма орваиюацїя socnodapctm@a

0 Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).

Ця мережа економічних районів найбільш об'єктивно відображала реально існуючі економічні райони України. Винятком була Чернівецька область, яка пізніше була включена до Карпатського економічного району.

Такий поділ праці економічних районів проіснував до 1965 р. В кінці 1964 р. Ради Народного Господарства були ліквідовані і з січня 1965 р. рішенням уряду СРСР були створені галузеві міністерства, одночасно реформувалась мережа економічних районів в масштабі території Радянського Союзу. У результаті було утворено 18 великих економічних районів і один середній (мезорайон) - Молдавська РСР. За цією мережею в Україні було виокремлено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (8 областей), Південно-Західний (13 областей) і Південний (4 області).

Ця мережа економічних районів існувала до 1990 р. Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих економічних районів втратила своє призначення. Тому виникла невідкладна проблема розроблення і затвердження нової мережі економічних районів, яка б відповідгша потребам подальшого розвитку держави.;

У 1990-х роках економіко-географами і економістами України було запропоновано декілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. У запропонованих варіантах економічними районами України визначаються території, які раніше були названі об'єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного мак-роеконамічних районів у системі союзного поділу праці. До них належать Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Столичний, Подільський, Західноукраїнський. Однак різні теорії і пропозиції щодо економічного районування не знайшли належної підтримки і дискусії ³ цих питань тривають. На основі пропозицій сучасних вчених щодо Доцільності економічного районування Кабінет Міністрів України запропонував так мережу економічних районів:

77

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМИШ

0 Донецький (Донецька і Луганська області);

0 Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

0 Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

0 Центральний (Київська, Черкаська області і м. Київ);

0 Поліський (Рівненська, Волинська, Житомирська і Чернігівська області);

0 Подільській (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

0 Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь);

0 Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська і

Чернівецька області).

Проте запропонований варіант має і свої недоліки. Цей проект економічного районування ляже в основу майбутнього територіального визначення економічних районів з урахуванням можливостей і адмі-ністративного-територіального поділу держави, що сприятиме вдосконаленню мережі економічних районів України.

Розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів. Практичне значення економічного районування полягає в тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики. Воно використовується в практиці територіального управління господарством, сприяє вибору доцільних варіантів розміщення нових виробництв та вдосконаленню територіальної структури господарства. Економічне районування дає можливість практично втілювати в життя так проблеми:

V поступове зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України на основі здійснення раціонального розміщення продуктивних сил;

•S посилення інтеграційних процесів в економічному розвитку регіонів за рахунок спеціалЬації і кооперації виробництва, ефективного використання природно-ресурсного і трудового потенціалу;

■/ зростання ринку власних товарних ресурсів і витіснення товарів іноземних фірм, які можуть вироблятися підприємствами України;

•/ загальне піднесення рівня життя і добробуту населення. При цьому обґрунтовуються основні завдання й показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Отже, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і, водночас, одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спе-ціа-лізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

3.8. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

Особливості районування полягають у тому, що в нинішніх умовах господарювання змінюється структура виробничої діяльності і форми власності основних виробничих фондів, а звідси і всього економічного потенціал)^.

При досліджені і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідно враховувати наявні заміни, які відбулися за останні 15 років: проведення приватизації у всіх сферах соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях народного господарства, інформаційні процеси, старіння основних виробничих фондів, зниження рівня життя населення, зниження виробництва сільськогосподарської продукції, відтік за межі держави висококваліфікованих спеціалістів та трудових ресурсів тощо.

В сучасному районуванні необхідно враховувати в комплексі соціальну сторону в розвитку економіки, забезпечення населення соціально-культурними об'єктами, його духовного розвитку, зміцнення могутності своєї держави і її захисту від непередбачуваних факторів. Необхідно також враховувати територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів країни.

У зв'язку з цим необхідний пошук шляхів мінімізації можливих негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку при

79

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДШ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

ш —-———■— -•■■*

розробці схем економічного районування та при комплексному плануванні розвитку території. Зокрема, варто враховувати окремі особливості проблем в розвитку регіонів: депресивних старопромислових, малорозвинутих (аграрно-індустріапьних з екстремальними природними умовами), за надмірною концентрацією населення і господарства в межах великих агломерацій. Ця особливість полягає ще й в тому, що ці територіальні проблеми самостійно не може вирішити той чи інший регіон, він потребує активної підтримки з боку держави.

Щодо особливостей районування з точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є:

ф слаборозвинуті (відсталі) регіони;

ф депресивні регіони;

ф прикордонні регіони (області).

е$ Слаборозвинуті регіони традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Регіони цієї групи знаходяться в стані застою. Для них характерна слаборозвинуті галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми. Виробництво ВВП на душу населення менше 50 % від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів. В основному такі регіони розміщені на периферії. В цьому випадку держава повинна надавати допомогу економічно відсталим регіонам у формі розвитку інфраструктури, стимулювання потоків інвестицій, надання відповідних податкових пільг, дотацій підприємства з метою забезпечення оптимальної зайнятості працездатного населення.

с^ Депресивні регіони - це просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку. Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації. Депресивними треба вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.