logo
книги РЭ архив

Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

|Д .і..,.,.».,,. ...і.,. ■— .■-„,.. ..„ „, a<QJ>

розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності. Спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на території СЕЗ та ТПР підприємств, повинні реалізувати на цій території інвестиційний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяльності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створенню СЕЗ передує обгрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

■S функціонольнізони, до складу яких входять технопарки і техно-поліси. їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

S комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують па основі залучення іноземних інвестицій;

S зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.

Спеціальні економічні зони, по суті, являють собою територію вільного підприємництва. Вони сприяють інтеграції регіонів у світову систему господарських зв'язків, нарощуванню їх експортного потен: ціалу, вирішенню економічних проблем території власними силами.

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробничий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура.

Для зовнішньоторговельних зон пріоритетне значення має мати:

^ наявна мережа транспортних шляхів;

^ туристично-рекреакційні зони - сфера обслуговування населення і туристів;

г науково-технічна сфера - наявність відповідного кадрового забезпечення.

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона «Сиваш», до складу якої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Пере-копський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, КрИМСЬ-

144

145

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Ш-— — -—- „^^„„„^

кий содовий завод, пластмасовий завод «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.

Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл.). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем. Це, в першу чергу, складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності. Крім цього, чітко не відпрацьовані вимоїн щодо економічної доцільності спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяльності. Внаслідок цих причин у підприємств, розташованих на території СЕЗ, з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон. 1, на кінець, не визначено доцільні розміри території, на які має поширюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку територій в регіонах зумовлює ситуацію, коли окремі райони стають надзвичайно привабливими для інвесторів, а на інших інвестування по суті не відбувається. Така ситуація ще більше посилює нерівномірність територіального розвитку і усугубляє вирішення нагальних завдань вирівнювання територій.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показують, що все більшого значення для досягнення соціально-економічного прогресу набуває створення науково-технічних спеціальних економічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впровадження досягнення фундаментальної науки у господарсько- виробничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрархічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубато-

Глава ®. Швхамізші рваліззщтрегішшштшшоїшічної політики

IL-L-ll т' """" ™т™"■"■'""""ПШ1™~''^ Lll"u'"™ІТ™1І"'™*і'іМ' J"""J,V''""'"'"' ' ~~r~'rr"ra '"""' "" -'■""--'■ птк irw -~ """"''"~-~ш^>\^'

ри, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це досить складні територіальні утворення, які розширяють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають нарюзвиток економіки і підвищення добробуту населення.

6.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво -інструменти реалізації регіональної економічної

політики

Міжрегіональне співробітництво має винятково важливе значення в економічному розвитку сусідніх територіальних формувань uf ляхом глибокої інтеграції в головних сферах їх діяльності. Під міжрегіональним співробітництвом розуміють будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних державних утворень. Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав. Ці форми співробітництва дають можливість поступово підвищувати рівень соціально-економічного розвитку відповідних територій, у тому числі периферійних, підвищувати значимість місцевих влад у розвитку співробітництва з органами влади територій сусідніх регіонів, країн, що дає змогу залучити їх до активної міжнародної співпраці.

Міжрегіональна співпраця дає можливість більш ефективно використати наявні економічний і ресурсний потенціали, покращити самозабезпечення продукцією, яку виробляють регіони, визначитись з експоргною конкурентоспроможною продукцією.

Важливе значення в регіональному розвитку належить прикордонному співробітництву. За сучасної динаміки розвитку інтеграційних

147

розділ і. теоретичні засадм регіонально! економиш

Ш— -■ -— ■ ■ ——————«

процесів України прикордонне співробітництво відіграє роль своєрідного каталізатора щодо процесів вирівнювання якості життя населення прикордонних територій до середньоєвропейського, сприяючи вільному руху товарів, людей і капіталів через кордон. Воно також сприяє мобілізації місцевих ресурсів та підвищенню ефективності їх використання, робить можливим об'єднання зусиль різних держав для розв'язання певних питань функціонування транскордонного простору.

Прикордонним територіям властиві такі ознаки, як бар'єрність і кон-тактність, завдяки чому створюються передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво спрямоване на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території. Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних переваг у міжнародному поділу праці та багатьох інших факторів. За будь-яких умов розвиток прикордонного співробітництва надає нового імпульсу розвитку цих територій, сприяє залученню іноземних інвестицій та створенню транспортних коридорів.

Вищою формою прикордонного співробітництва стали так звані «єврорегіони», які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування!. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Вони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.

У Законі України «Про транскордонне співробітництво» зазначається, що метою державної політики у сфері транскордонного співробітництва є створення умов для підтримки й заохочення участі у цих процесах суб'єктів господарювання, розвиток взаємовигідних зв'язків, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів та якості життя населення.

'економічної політики

Основні принципи транскордонного співробітництва грунтуються на умовах1:

Й конституційності та законності;

Й чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між суб 'єктами транскордонного співробітництва;

Й гармонізації загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

Й забезпечення рівних можливостей для регіонів України щодо співпраці з територіальними громадами або органами влади сусідніх держав у рамках транскордонного співробітництва;

Й розмежування відповідальності та повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади з метою найбільш ефективного вирішення проблемних завдань;

Й забезпечення здатності суб 'єктів транскордонного співробітництва в межах, визначених законодавством, самостійно вирішувати питання розвитку територій та створення ефективних механізмів забезпечення Ьтьої участі у транскордонному співробітництві;

Й підвищення ролі та відповідальності суб 'єктів та учасників транскордонного співробітництва.

Загальною метою транскордонного співробітництва є забезпечення якісних умов проживання населення по обидва боки кордону, а в перспективі стратегія розвитку прикордонного співробітництва має передбачати конкретні цілі на кожному етапі її реалізації.

Одним із основних об'єктів політики у сфері транскордонного співробітництва має бути визначений кордон і система забезпечення доступу до прикордонного регіону та порядок функціонування прикордонних пропускних пунктів.

Реалізація цього положення конкретизується у таких цілях:

Ф розвиток шляхів, які перетинають кордон, та придорожньої інфраструктур

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ф розвиток залізничних шляхів та галузі послуг залізниці між; країнами, що беруть участь у транскордонному співробітництві;

ф підвищення рівня технічного облаштування пунктів перетину кордону для забезпечення необхідної пропускної здатності;

ф розвиток сервісної інфраструктури (страхові фірми, перевізники, складські приміщення тощо);

ф укладання договорів зі сторонами транскордонного співробітництва.

Специфіка розвитку прикордонник територій зумовлюється їхньою транзитністю, що вимагає особливих підходів до розбудови інфраст-руктурних елементів, в першу чергу, збільшення пропускної здатності прикордонної інфраструктури, комунікацій, можливості обслуговування значно більших потоків людей, товарів, вантажів. Отже, формування сектора послуг у прикордонних регіонах повинне бути пріоритетом соціально-економічного розвитку і має бути узгоджена діяльність сторін транскордонного регіону. Регіональна політика у сфері транскордонного співробітництва, таким чином, охоплює сукупність правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних форм, методів, прийомів, інструментів і важелів впливу на суб'єкти економіки регіону. їх мета - якнайширше залучення до співробітництва та використання ними потенціалу транскордонного регіону для забезпечення успішної реалізації системи цілей та завдань.

На сучасному етапі розвитку регіональної економічної політики дуже важливим фактором є поліпшення фінансового співробітництва для розширення і розвитку транскордонного співробітництва. Вдосконалення системи фінансового забезпечення транскордонного співробітництва в державі може бути таким:

^> поряд з державним фінансуванням залучати недержавні джерела формування фінансових ресурсів (кошти підприємств та населення, іноземного капіталу, міжнародних фінансових організацій);

■=> перехід від державного фінансування до кредитування проектів та програм транскордонного співробітництва;

^ чітке дотримання принципу адресності фінансування.

Отава (5.1&@%анізм реалізаціїрегіональної екоиомічної політики

ш—• п^

Важливим механізмом, який здатний забезпечити формування ефективних транскордонних інвестиційно-виробничих зв'язків, є міжрегіональне кооперування, яке повинне знайти свій розвиток і поширення у виробничому та фінансовому секторах національної економіки.

Міжрегіональне кооперування!, з одного боку, розглядається як самостійний механізм, що сприяє скороченню економічного розриву між Україною та країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), а з іншого -як таїм механізм, що створює передумови для інтеграції українського простору господарських зв'язків у світову економіку.

Україна як суверенна держава залучена до багатостороннього транскордонного співробітництва. Однак правові документи, які регламентують цю сферу, певною мірою носять фрагментарний характер і не підпорядковані концепції регіонального розвитку.

На перспективу для подальшої активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків доцільно передбачити подальші заходи:

ф розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон - одного із напрямів структурної перебудови економіки країни, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил та забезпечення зайнятості працездатного населення;

ф упорядщтання і спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;

Ф врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості працездатного населення в прикордонних областях;

Ф сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між: суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях: прикордонних областей;

Ф укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

Ф створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.

151

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТМЧИІЗМСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇЕКОНОМИШ

6.6. Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки

Децентралізація системи управління в Україні практично почалася з прийняття Конституції України в 1996 р. Подальший розвиток ідея місцевого самоврядування знайшла у прийнятому в травні 1997 р. Законі «Про місцеве самоврядування». Наступним кроком на цьому шляху було законодавчо закріплене приєднання України до Європейської Хартії місцевого самоврядування в липні 1997 р. Здійснення основних положень цієї Хартії, а саме надання місцевим органам права діяти «в межах закону під власну відповідальність - в інтересах місцевого населення», відповідає стратегічній меті Української регіональної політики1.

Територія будь-якого регіону формується на основі сфери діяльності суб'єктів господарювання різноманітних форм власності. У межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати і управляти ними виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає вагомість низових рівнів управління. Тому сьогодні основні завдання полягають у тому, щоб удосконалювати структуру органів управління, посилювати децентралізацію самої системи управління.

В основу формування комунального сектора економіки покладено комунальну власність, в якій перебувають:

>> житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам;

> освітні заклади, об 'єкти соціального обслуговування, заклади охорони здоров 'я, об 'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення;

У ремонтно-будівельні організації;

1 Долішній М.І. Актуальні проблеми формування регіональної політики// Регіональна економіка. - 1999. - №3. - С. 9.

Гм@ша & ІШ®шнїш реалізщи'регіональної'економічної'політики

Поняття «комунальна власність» з'явилося у Законодавстві України в 1990 р. з прийняттям Закон)' «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». Ним законодавчо закріплено, що комунальна власність становить основни місцевого самоврядування. Законом України «Про власність» суб' єктами права комунальної власності визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад.

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від держави, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну - відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України визначено фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність'виконання цими органами покладених на них функцій. Тепер все рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Система управління сектором комунального господарства передбачає:

Ф визначення кола підприємств, які повністю підпорядковуються місцевим органам влади і виконують їм властиві функції;

3> визначення механізму і засобів впливу територіальних громад на господарську діяльність комунальних підприємств;

<$> встановлення контролю за діяльністю керівників комунальних підприємств;

<$> урегулювання розмірів і контроль за відрахуванням надходжень від прибутків комунальних підприємств до місцевих бюджетів.

153

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОШ1ІКМ

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають структуру комунальних підприємств, затверджують статути створюваних нових підприємств відповідно до діючого законодавства. Вони регулюють ціни і тарифи на відповідну продукцію, комунальні послуги створених ними підприємств, їх взаємовідносини з бюджетом, визначають механізм використання прибутку, також здійснюють контроль за використанням майна та ведення фінансово-господарської діяльності. У сферу економічних методів управління комунальними підприємствами входять: податкове, кредитне, субвенційне та дотаційне регулювання, а також формування державного замовлення, інвестування, зміни форм власності.

Нині, згідно з законодавчими актами, за органами місцевого самоврядування закріплено 16 місцевих податків і зборів, які забезпечують 8-12 % доходів місцевих бюджетів, що є явно недостатнім для формування власного бюджету для розвитку господарства території. Місцеві бюджети поповнюються за рахунок централізованих коштів, які надходять в державний бюджет, та за рахунок використання системи податкових пільг. На пільгових умовах можуть надаватися кредити для діяльності об'єктів комунальної власності, на виконання власних комунальних програм, що дає змогу місцевим органам управління ефективно взаємодіяти з фінансовими структурами.

На своїй території органи місцевого самоврядування організовують і регулюють інвестиційну діяльність. Вони вишукують можливості і залучають додаткові капітальні вкладення у розвиток комунальної власності. Обсяг робіт і функції, які викоігують підприємства комунального господарства, досить різноманітні. Значною мірою вони є монополістами, але приватизації не підлягають. Це зокрема:

Ф об'єкти, які безкоштовно надають населенню гарантований мінімум послуг;

Ф об 'єкти, які є загальнодоступними для різних верств населення (стадіони, бібліотеки, місця відпочинку і дозвілля);

Ф окремі інфраструктури об'єкти (вокзали, автостанції, мости, аеропорти тощо);