Глава 4. Ревіоии у системі територіального поділу праці

■/ постадшний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані. Наприклад: вилов риби - переробка - консервування, копчення, соління; вирощування бавовни - виготовлення пряжі, тканини, пошив одягу;

V фазовий - одна і та ж сама продукція (наприклад, овочі, фрукти) надходять до центрів з різних місць протягом року;

■/ епізодичний - райони або країни здійснюють обмін товарами між собою не постійно.

У своєму навчальному посібнику «Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва» академік Академії наук Вищої школи, професор Ішук С. подає галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці. Замасштабами просторового охоплення він виділяє такі рівні територіального поділу праці:

• світовий поділ праці;

• міжнародний;

• міжрайонний внутрідержавний; + внутрірайонний;

+ внутріобласний;

+ локальний (рис. 4.1)

Рівень територіальної спеціалізації (мікрорайонна, внутрірайон-на, внутріобласна) визначають виходячи з масштабів територіального поділу праці. Галузі спеціалізації світового і міжнародного значення розглядаються окремо, хоча вони одночасно виконують важливі функції і в регіональному (територіальному) поділі праці країни. Таким чином, спеціалізація виробництва економічних районів, як і процес районоутворення, в будь-якій території чи країні знаходяться під впливом об'єктивного процесу територіального поділу праці, який виникає лише за певних умов. Вивчення умов розвитку цього складного процесу є одним з найбільш важливих завдань проведення наукових регіональних досліджень.

М. Баранський, який одним із перших розкрив зміст просторової форми поділу праці, розрізнив два можливі випадки його розвитку:

цієї продукції;

# район ввозить продукцію, яка може виготовлятися на місці, однак затрати на її виробництво значно вищі ніж: в інших районах, звідкіля він її ввозить.

Перший випадок названий вченим абсолютним, а другий - відносним. Завдяки науковому аналізу територіального поділу праці відкрилися широкі можливості для виявлення конкретних форм його прояву при вивченні різних об'єктів (галузей господарства, міжгалузевих поєднань, районів та окремих країн). Отже, для вивчення кожно-

= 102 _^=г

Глава 4. Р<веіони у сшстеніі територіального поділу пращі

го окремого об'єкта мають застосовуватись методологічні основи територіального поділу праці. За науково-технічного прогресу територіальний поділ праці набуває низки специфічних рис:

_к ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також: галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури;

_х прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності;

х розвиваються нові форми територіальноїорганізації виробництва.

4.2. Спеціалізація економічних районів та методики

її оцінки

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації. Ці галузі визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Щодо визначення спеціалізації господарства районних комплексів серед науковців існує декілька точок зору. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію економічних районів найповніше характеризують показниками територіального зосередження або-локал ізації виробництва в їх межах. Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація території визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продукцією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарообміну і знайти з'середнений синтетичний показник.

Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсько-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального поділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей виробництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ре-

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ'ЕКОНОМКМ

сурсів, соціально-економічних факторів, істотно впхшвають на виробничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка формується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних сил на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на поняття: «територіальна спеціалізація» і «внутрігалузева спеціалізація.». Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільного поділу праці.

*$ Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробничий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів формується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

■=> Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією виробничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробництва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовують такі показники:

х коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

х коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

х коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

де: К — коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні. Він визначається за формулою:

" пвг.р.~ ^питома вага галузі району у вирооництві продукції; В _ПВГК - питома вага галузі країни у виробництві цієї ж Продукції.

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної продукції даної галузі.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'язана з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно виокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалізації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперування. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потужностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні. Рівень кооперації визначається такими показниками:

х часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виготовляється в районі;

х кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприємствами інших районів;

х загальним обсягом, вартістю і середнім радіусом перевезень деталей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку кооперації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є умовна річна економія (Е ), яку визначають за формулою:

де: С₁,С₂ - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Т_;, Т₂ — транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації і кооперування;

N₂ — річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у розвитку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галузями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі формування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрірайонного товарообміну, то він лише частково характеризує спеціалізацію господарського комплексу і може використовуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалізації районів.

У підручниках і навчальних посібниках існують поняття «міжрайонний обмін» і «міжрайонний поділ праці». Ці поняття не є ідентичними. Обмін безпосередньо пов'язаний з виробництвом товарів, він має винятково важливе значення для встановлення зв'зків між різними районами. Саме тому важлива роль виробництва, а не обміну, має бути визначальною для зарахування окремих галузей до групи виробничої спеціалізації. За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

0 роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

0 товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайон-ному споживанні;

0 роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

де В_ПРИВ. - приведені витрати і-го виробництва; С. - повна собівартість і-го виробництва;

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має досягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених

Т- - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу і-го виробництва;

K_t - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціалізації;

Е_н - нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень. Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оцінюється за певними критеріями. Головним має бути критерій економії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її продуктивності. Річний економічний ефект (Е ) від впровадження спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

де: B^Bf- приведені витрати за порівнювальними варіантами; N - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації. Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К— обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації; Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капіталовкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використовують систему додаткових показників, до яких належать:

■ф- собівартість виробленої продукції;

"Ф" питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

"Ф" використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

"Ф" транспортні витрати на доставку продукції в райони її споживання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняльними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характе-

ризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних районах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку палива, виробництві електроенергії, видобутку хімічної си]Х)вини, виробництві сільськогосподарської* сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в економічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному районі до того ж показника в країні:

де і- індекс (показник) ефективності спеціалізованого економічного району;

В - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізованому районі;

В_к - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу:

де П₂ і Т₂ — відповідно собівартість виробництва і транспортування продукції неспеціалізованого району;

П₁ і Т_; - собівартість виробництва і транспортування продукції спеціалізованого району.

При цьому nj+Tj< П^, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і затрати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з собівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва продукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації знижується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають на виробництво тієї чи іншої продукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничого комплексу району необхідно узагальнити результати'економії кожної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визначити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до споживача. Якщо продукція об 'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезеня. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддалі. Вартсть їх перевезення може бути вищою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і визначається межа доцільності таких: перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптимального розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товарами. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва продукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьому треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармонійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічному районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої приватизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довго-строкову перспективу як забезпечення виробництва власною сировинною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком про-

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТМЧНІЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

_{ш ^}

дукгивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвитком та розширенням сировинної бази, яка є в економічному районі. Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район є органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і наукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну товарами. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаро-вантажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення виробництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.

("Т] Запитання і завдання для самоконтролю:

/. Дайте визначення територіального поділу праці.

2. Розкрийте сутність територіального поділу праці як об 'єктив-ної основи економічного районування.

2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки.

2. Види спеціалізації і їх значення в територіальній організації виробництва. ₉

3. Показники та критерії оцінки спеціалізації економічних районів.

4. Основні фактори, які впливають на ефективність територіальної організації виробництва.