Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

нах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в ochobhomj' переробляє сільськогосподарську сировину. Виробничі об'єднання тут складають локальні агропромислові комплекси (завод, переробний цех, сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньообласних підрайонів.

Місцеві адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах переходу до ринкової економіки використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція буде змінюватися в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва.

3.7. Економічне районування і його практичне

значення

Економічне районування України на державній організаційній основі розпочалося у 192Ґр. за проектом Держплану територія була поділена на два економічні райони:

0 Південний гірничопромисловий, з розвинутим землеробством і гірничозаводською промисловістю;

0 Південно-Західний (Правобережжя України), в основному сільськогосподарський.

У довоєнний період для внутріреспубліканського планування територію України було поділено на частини на основі об'єднання великої групи адміністративних округів, але цей поділ через нестабільність був короткочасним.

Тільки в післявоєнний період, коли стабілізувався адміністративно-територіальний поділ України, розпочалось науково обґрунтова-^Не Розроблення мережі економічних районів. У 1952 р. вченими під

75

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОВЯЖМ

Ш -' ' — *е

керівництвом академіка К. Воблого, враховуючи особливості еконо-

міко-територіального положення і формування господарства у минулому та тогочасну спеціалізацію, було виокремлено п'ять економічних районів (груп областей):

0 Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Каш 'янець-Подільська області);

0 Південно-Східний (Сталінська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Запорізька області);

0 Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області); 0 Південно-Західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська області);

0 Західний (Львівська, Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Чернівецька, Закарпатська області).

У 1957 р. з організацією Рад Народного Господарства (РНГ) і переходом від галузевого до територіального розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, яка складалася з економічних адміністративних районів. За цією мережею територія України була розподілена на 11 економічних адміністративних районів. У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14. Але практика показала, що ці адміністративно-економічні райони надто подрібнені, а управлінський апарат занадто великий. Тому в 1962 р. вони знову були зменшені від 14"до 7-ми.

До мережі цих економічно-адміністративних районів (Рад Народного Господарства) увійшли:

0 Донецький (Донецька і Луганська області). 0 Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області).

0 Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області). 0 Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області,).

0 Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області).

0 Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області).