32. Розкрити зміст регіональної економічної політики та її особливостей.

Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов’язаних папок і зв’язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.Регіональна політика у вузькому значенні – це комплекс галузей з виробництва товарів та надання послуг. У широкому значенні – це система виробничих відносин, форм та методів організації виробництва, комплексного управління регіоном. Конкурентоздатність товарів та послуг залежить від впровадження новітніх методів управління, розробки принципово техніки та технології, створення нових сфер економічної діяльності та управлінської системи. Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону. Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу – хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології. Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування. Не завжди використовується системний підхід, а робляться спроби хаотичного та безладного застосування управлінських дій. Централізована модель територіального устрою, як показує світовий досвід, гальмує розвиток регіонального господарства. Отже стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу. Держава має забезпечити міжрегіональну єдність відтворювальних процесів у макроекономіці, створити економічні інтереси у активній соціально – економічній діяльності регіонів, забезпечити стратегічну мету економічного розвитку регіонів. Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно – ресурсним та демографічним потенціалами, соціально – економічними особливостями. Сутність науково – обгрунтованої ефективної регіональної соціально – економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також перевага віддається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та лишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава втілює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

♦ забезпечення соціальних гарантій для населення регіону;

♦ фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів освіти, науки, охорони здоров'я, культури;

♦ надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам для прискорення реформування економіки

Основними економічними важелями механізму регулювання регіонального розвитку можуть бути:

♦ ставки та порядок оподаткування до регіонального та місцевого бюджетів;

♦ бюджетні асигнування в партнерське створення об'єктів ринкової інфраструктури;

♦ фінансування капітальних вкладень в інфраструктуру загального користування;

♦ обсяги приватизації та націоналізації (муніципалізації) підпорядкованого майна;

♦ розміщення регіонального та місцевого замовлень з поставок та підряду;

♦ гарантійні послуги під реалізацію інновацій (у межах власних активів);

♦ вплив на грошовий обіг через залишення для використання в регіоні економії (або її частини) з емісійного результату;

♦ упровадження в практику регіонального менеджменту індикативного планування (п'ятирічний період) із щорічним оглядом підсумків;

♦ застосування програмно-цільових методів розв'язання регіональних проблем;

♦ надання преференцій з інвестування в об'єкти експлуатації місцевих природних ресурсів;

♦ організація та здійснення запозичень для фінансування регіональних проектів;

♦ надання в оренду майна;

♦ місцеві концесії на розробки родовищ корисних копалин;

♦ організація землекористування для несільськогосподарських потреб.

37. Основні завдання сталого розвитку.

Сталий ро́звиток  — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

Основні завдання сталого розвитку полягають у:

• забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання;

• збереженні навколишнього природного середовища;

• раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і прийдешнього поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює продуктивність, науково-технічний прогрес, соціальну спрямованість.

Вирішення основного завдання передбачає:

• забезпечення сталого розвитку регіонів і поселень;

• макроекономічні перетворення і державний протекціонізм;

• формування економічно орієнтованої політики держави;

• забезпечення духовного, фізичного розвитку людини і його соціальних гарантій;

• міжнародне співробітництво.

Таким чином, забезпечення виходу України з економічної кризи, продовження курсу реформ і досягнення економічного зростання можливо лише за умови удосконалення системи державного регулювання, проведення змістовних і послідовних структурних перетворень, у тому числі і в природоресурсній сфері.