42. Вугільна промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.

Провідну роль у паливній промисловості України відіграє вугільна, у першу чергу кам’яновугільна, галузь. Сировинна база вугільної промисловості досить потужна. Кам’яне вугілля здебільшого залягає на значній глибині у Донецькому та Львівсько-Волинському басейнах. Буре вугілля залягає в Дніпровському басейні. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей, в Прикарпатті, а також у Закарпатській області. 75% запасів вугілля використовується в Україні як паливо, 25% – як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної промисловості та деяких інших галузей.

Для України, як і для багатьох інших країн, що розвиваються, кам’яне вугілля є важливим джерелом одержання електроенергії та тепла, що сприяє зменшенню їхньої залежності від імпорту нафти.

За останні десятиріччя обсяги видобутку кам’яного вугілля значно зменшились. У зв’язку з цим, а також низьким техніко-технологічним рівнем галузі та її слабким фінансовим забезпеченням процеси її реконструкції сьогодні відбуваються досить повільно. Створюються холдингові компанії, що об’єднують видобуток, збагачення та реалізацію кам’яного вугілля; почалося поступове технічне переозброєння деяких діючих шахт, будуються кілька нових нетипових шахт з урахуванням складних умов залягання та розробки вугільних пластів. Починають застосовуватись сучасні методи видобутку вугілля: його підземної газифікації, гідроімпульсних технологій.

Для економіки України вугільна галузь є базовою, бо вона є постачальником власного енергоносія для енергетики, металургії, яка в свою чергу впливає на діяльність інших галузей, у той же час вугілля як сировина виступає гарантом енергетичної безпеки.

У сучасному енергогосподарстві частка вугілля складає близько чверті, нафти - на небагато більше третини, а газу - лише п'яту частину. У зв'язку з цим державна політика головних вугледобувних країн уже зараз спрямована на збільшення видобутку вугілля.

Найбільшим у країні регіоном видобутку кам’яного вугілля залишається Донецький басейн. Вугленосні площі в Донбасі зосереджують 87% запасів кам’яного вугілля України. Донецьке вугілля має високу собівартість, що пов’язано, у першу чергу, з невеликою потужністю та глибоким заляганням пластів. Загрози викиду метану присутні на 40% діючих шахт.

Розвиток Львівсько-Волинського кам’яноговугільного басейну сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України, формуванню нових промислових комплексів, виникненню нових міських поселень.

Певне місце у країні займають і досить великі запаси бурого вугілля. Основна їх частина зосереджена майже на 200 родовищах Дніпровського буровугільного басейну.

Суттєва реконструкція вугільної промисловості вимагає великих коштів, обсяги надходжень яких на сьогодні недостатні, як і у інші галузі ПЕК.

Вугільна промисловість є базовою для численних моно спеціалізованих центрів та пунктів; у багатьох з них шахти є єдиними промисловими підприємствами і тому закриття великої їх кількості викликає серйозні фінансові і соціальні проблеми в регіоні. Ліквідація вугільних підприємств загрожує різким зростанням кількості безробітних та ускладненням і без того непростої соціальної ситуації. Тому для вирішення цієї складної проблеми створюються нові робочі місця.

Фінансова нестабільність більшості шахт, погіршення гірничо-геологічних умов ведення гірничих робіт, а також відпрацювання більш продуктивних пластів вугілля актуалізували питання щодо проведення реструктуризації вугільної галузі і розробки відповідної програми.

У загальних рисах реструктуризація підприємств вугільної галузі повинна включати наступні стратегічні дії:

1) будівництво нових шахт і розрізів;

2) проведення реконструкції і технічного переоснащення підприємств по здобичі і переробці вугілля на основі прогресивної техніки і технології і здійснення диверсифікації вугледобувних регіонів;

3) зупинку подальшого закриття шахт, оскільки вони закриваються неосмислено і не відповідають основній умові закриття шахт – відсутності запасів вугілля;

4) створення міжгалузевих комплексів, які виробляють кінцеву продукцію;

5) підтримка на необхідному фінансовому рівні малопотужних шахт, експлуатація яких визначена необхідною на період виходу галузі з кризового положення;

6) надання державної допомоги конкретним шахтам;

7) посилення цільового характеру підтримки.