50. . Галузева структура лісопромислового комплексу. Умови та чинники розвитку основних галузей

.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями. До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний. У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%. 2. Лісогосподарський підкомплекс склада-ється з двох галузей: лісового господарства і лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх економічних функцій, лісовпоряд-кування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить лісництвам. Характерними є досить повільні темпи приросту покритих лісом площ. Лісозаготівельна промисловість – друга галузь лісогосподарського комплексу, яка проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку, займається заготівлею грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо. Заготівлею лісу в Україні найбільше займаються лісгоспзаги Івано-Франківської і Закарпатської областей (район Українських Карпат), Волинської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей (Полісся). 3. Деревообробний підкомплекс включає наступні галузі виробництва: лісопильну, фанерну і меблеву промисловості, виробництво деревно-стружкових і деревноволокнистих плит та будівельних матеріалів. Підприємства дерево-обробної промисловості розміщуються в усіх областях з найбільшою концентрацією в районах заготівлі лісу та споживання продукції.  Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся. Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Берегове (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів (Івано-Франківська область), Рахів, Свалява (Закарпатська область), Ковель (Волинська область), Сарни (Рівненська область), Малин, Овруч і Коростень (Житомирська область) та ін. Фанерна промисловість зосереджена, в основному, в Західному районі: Львів, Київ, Чернівці, Оржев і Костополь. 

4. На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини організовано целюлозно-паперову промисловість, яка дає до 18% товарної продукції комплексу. Дана галузь виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. Звідси дефіцит паперу і картону вітчизняного виробництва. В Україні не виробляються зовсім або виробляються в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води й електроенергії. У зв’язку з цим підприємства її галузей зосереджені переважно в лісо-промислових водних районах (Полісся, Карпати). Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: Ізмаїл (Одеська область) – на Дунаї, Цюрюпинськ (Херсонська область) – на Дніпрі. Центри паперової промисловості: Жидачів (Львівська область), Рахів (Закар-патська область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область). 5. Лісохімічний підкомплекс об’єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, ефірну олію, карбамід. На нього припадає 2% товарної продукції комплексу. Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, бо для виготовлення їх продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними центрами лісохімії є: Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін. Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського виробництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомп-лексу – гідролізна промисловість за межами лісопромислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Необхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють природне середовище та є екоагресивними. 6. У територіальній організації лісовиробничого комплексу України виділяють два важливих райони – Поліський і Карпатський – і ряд лісовиробничих центрів, що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська – по 10%, Львівська – 9%, Житомирська і Київська – по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська – по 3,9%, Чернівецька – 3,5%, Чернігівська і Хмельницька – по 4%. Ресурси деревини в Україні не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються за кордоном. Залучення до госпо-дарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізно-манітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни). До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести: – суттєве розширення масштабів лісовідтворення; – покращання видового складу лісів; – впровадження сучасних технологій деревопере-робки та забезпечення повного використання цієї сировини; – підвищення технічного рівня підприємств; – більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи; – здійснення широкомасштабних лісомеліорацій; – більш повне використання рекреаційної функції лісу.