logo search
Новые_билеты_РПС

2.Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

Механізм реалізації державної регіональної економічної полі­тики — це система конкретних економічних важелів та організа­ційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їх господарського комплексу. Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністратив­них та економічних важелів. Вибір системи фінансово-еконо­мічних, соціальних, організаційних важелів здійснюється залеж­но від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Ре­зультативність механізму державного впливу на регіональний розвиток значною мірою залежить від дієздатності самої системи управління. Використовувана система важелів повинна забезпе­чити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефек­тивністю. Крім того, економічні важелі повинні враховувати спе­цифіку кожної галузі регіону. Тому формується досить складна ієрархічна система узгоджених між собою економічних регуля­торів впливу на регіональний розвиток.

Основними складовими механізму державної регіональної по­літики України, як визначено чинними нормативними докумен­тами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бю­джетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозу­вання і програмування, розвиток різних форм територіальної орга­нізації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.).

Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини дер­жави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі еконо­мічного розвитку держава через законодавчу базу проводить по­літику, спрямовану на підвищення економічної самостійності те­риторій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюдже­тів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальноде­ржавного призначення, формування централізованих і регіональ­них фондів різного цільового призначення.

Механізм державної регіональної політики поєднує в собі ме­тоди прямого та опосередкованого впливу на соціально-еконо­мічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути за­охочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність держа­вного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні.

У державній регіональній економічній політиці широко вико­ристовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання суб­сидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного ре­гулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних това­риств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що до­зволяють покращати структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін. Протекціоністські методи можуть охоплювати, за оцінками фахівців, до 40 % господарського обороту.

Одним з важливих елементів регіональної економічної полі­тики є розроблення довгострокових, середньострокових прогно­зів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктив­них сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єк­тів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. У першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого насе­лення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвит­ку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різ­них типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів актив­ної науково-технічної діяльності.

Особливе місце в регіональній економічній політиці зай­має державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підт­римка спрямовується на стимулювання розвитку території, від­новлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності насе­лення; створення економічних та інституційних умов для ареалів зростання. Пряма державна підтримка надається, регіонам, де чі­тко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

Основними напрямами вдосконалення механізму державної регіональної економічної політики є:

В умовах демократизації та розвитку ринкових відносин, зро­стання самостійності регіонів об'єктивною необхідністю є фор­мування нормативно-правового поля, в межах якого реалізується регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-пра­вових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну та імпліцитну. Перша з цих двох форм політики втілюється у життя переважно через офіційні документи, конкре­тні напрями і заходи, і тому має чітко виражений регіональний характер; друга являє собою, як правило, соціально-економічні наслідки рішень, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

Організаційно-правова база реалізації регіональної економіч­ної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів і нормативів, програмні ме­тоди впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори.

Основними економічними регулято­рами з боку держави є: грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів); пода­ткові (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги); ці­нові; норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортиза­ція; квоти і ліцензії; зовнішньоторговельні регулятори; митні; дотації і субсидії; стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб.

У механізмі державної регіональної економічної політики про­відне місце належить бюджетно-фінансовим важелям. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтуються бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято За­кон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюд­жетний устрій і його принципи, порядок складання і виконання бюджетів. Міжбюджетні відносини повинні ґрунтуватися на дов­гостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому роз­межуванні повноважень і відповідальності. Згідно зі статтею 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, які пре­дставляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і се­лищ, є обласні і районні ради.

Основним напрямом зміцнення фінансової бази територій є: підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів; збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів; чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місце­вим бюджетам. Основна увага повинна приділятися формуванню місцевих фінансів депресивних територій.

Важливою складовою механізму державної регіональної еко­номічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між те­оретичними розробками та господарською практикою. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформацій­но забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо опти­мальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками: за термі­ном — оперативні, короткострокові, середньострокові, довгостро­кові; за функціональною ознакою — пошуковий, нормативний.

Особливе місце в механізмі реалізації державної регіональної політики відведено розробленню регіональних програм. Вони яв­ляють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення, які забезпечують вирішення зав­дань регіонального розвитку в економічній, екологічній, соціаль­но-культурній чи науково-технічній сферах. До основних прин­ципів регіонального програмування належать: висока цільова спря­мованість на кінцевий результат; чітке визначення системи пріо­ритетів; узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів; перманентність розроблення програмних за­ходів; конкурсні умови формування програм; керованість і конт­роль за розробкленням і реалізацією програми. Регіональні прог­рами класифікують таким чином: за рівнем — загальнодер­жавного, регіонального і місцевого значення; за тривалістю — довгострокові, середньострокові, короткострокові; за змістом ре­алізованої проблеми — комплексні і функціональні; за харак­тером програмних заходів — освоєння нових територій, подаль­ший розвиток їх господарства чи реконструкція.

Нині вже розроблено проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Причорномор'я, ведеться розроблення програми розвитку Прид­ніпровського регіону.

Одним з важливих елементів механізму реалізації державної регіональної економічної політики є створення спеціальних (віль­них) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головна мета їх формування — активізація господарської, і в першу чергу підприємницької, діяльності на певній території. Завдяки СЕЗ формуються передумови для залучення інвестицій, появи нових робочих місць, структурного оновлення виробницт­ва, підвищення конкурентоспроможності

3.Характеристика Карпатського економічного району (с/г + туризм + природні ресурси).

Район розташ на заході країни. Межує з 5 державами Європи. Площа р-ну 56,6 тис кв км. Нас-ня – 6,5млн осіб. Карпатський р-н охоплює територію Львівської, І-Франківської, Закарпатської і Чернівецьої областей. Прир умови ек р-ну дуже різноманітні, що переважно повязано з проходженням Карпат в усіх його областях. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів Укр. Грунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Карпатський р-н має найбагатші в країні лісові ресурси. Р-на багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, камяне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на тер Львівської та І-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та І-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті – баритових руд. У р-ні великі і різноманітні поклади буд матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській обл трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За к-стю джерел мінер вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський р-н не має собі рівних у країні. Карпат-й р-н має високу середню густоту нас-ня, показники якої перевищують середню густоту в країні (115осіб на 1 кв км). Нас-ня розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських р-нах густота нас-ня різко зменшується. К-сть міського нас-ня не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст нас-ня в р-ні вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в р-ні, значна частка труд ресурсів вимушена шукати її за його межами. Промисловість – провідна галузь господарського комплексу р-ну. Тут розвинуті маш-ня і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будіндустрія. Маш-ня і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну орг-цію. Переважає неметаломістке трудомістке маш-ня, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна пр-сть, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) пр-сть, інструментальна, в-во верстатів і с/г машин. У р-ні добре розвинута хім пр-сть, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, прир газу, кам вугілля. Основними п-вами хім пр-сті є Калуське АТ “Оріана” і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО “Сірка” і Яворівський гірничохімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод. Паливна пр-сть р-ну представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова – в малих і середніх, лісохімія – в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка пр-сть набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карп р-ні розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в р-ні також пр-сть буд мат-в. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили в-во цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення буд керамінки і фаянсу, скла. Осн частина п-в будіндустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію с/г-х і переробних п-в. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-мясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських р-нах переважають молочно-мясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна с/г-ка спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-мясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей с/г сформувалися мясна, цукрова, молочна, маслоробно-сирварна, борошномельно-крупяна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та ін в-ва харчової пр-сті. Карп р-н має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей заг користування становить 2898км. Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають довжину 18,1тис км. Найбільші транспортні вузли р-ну – Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Промисловими вузлами р-ну є Львівський, Дрогобицький, Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, І-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. З Карп р-ну вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, с/г машини і обл-ня для нафтової та газової пр-сті, технологічне устаткування для легкої пр-сті і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінер води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. П-ва Карпатського р-ну працюють на металі з Донбасу і Придніпровя, з різних р-нів країни одержують комплектуючі деталі, мін добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, с/г машини, автомобілі, технологічне обл-ня для харчової пр-сті, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат р-ну є низький рівень пром розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що р-н межу з пятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

Білет №12