logo
Новые_билеты_РПС

1. Методи аналізу продуктивних сил.

У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил використовуються прикладні методи вивчення економічних характеристик і просторових категорій. Деякі з методів узяті з політекономії, соціології географії, математики.

Одним з найважливіших методів вивчення територіальної організації господарства є системний аналіз, який відноситься до економіко-математичних методів. Використання системного аналізу дозволяє порівнювати результати декількох варіантів розміщення виробництва і вибирати для практичного застосування кращі, з точки зору, інтересів регіону і держави в цілому. Системний аналіз розглядає кожну широку економічну проблему як систему, що взаємодіє з іншими системами, тому робить можливим раціональне використання інформації, дозволяє чітко визначити проблему, виявити мету і вибрати найефективніші методи її рішення.

Балансовий метод. У предпланових досліджен­нях викор сис-ма матер, фінанс ат інших балансів. Розробл баланси труд. ресурсів, грошових доходів і видатків насел, територ баланси потужностей буд оргнізацій, баланси місцевих буд. матеріалів, виро­бів металообробної пром-ті та ін. Баланси є звітні та планові.

При розробці проектів капітального будівництва для обгрунтування розміщення продуктивних сил застосовуються техніко-економічні методи. До найпоширеніших техніко-економічних методів відноситься балансовий метод. До початку планування розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних підприємств, баланси місцевих будівельних матеріалів і т.д. Науково - дослідницькими інститутами постійно проводяться дослідження по вдосконаленню регіональної системи балансів. Особливе значення такі системи мають для окремих економічних районів.

Методи техніко-економічних розрахунків використовуються для визначення порівняльної ефективності різних варіантів розміщення підприємств. Ефективність порівнюється на базі розрахунку собівартості виробництва. При виборі місця розміщення підприємства враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- і трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водоспоживання виробництва і транспортабельної продукції. Для визначення ефективності роботи підприємства використовують методи розрахунку вартісних показників: валової і товарної продукції, чисельності працюючих, продуктивності праці, вартості основних виробничих фондів, матеріальних витрат і капітальних вкладень.

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відноситься порівняльне вивчення економічних і економіко-географічних явищ. Одним з таких методів є картографічний метод. Це найнаочніший і конкретніший інструмент при вивченні територій і аналізі особливостей розміщення продуктивних сил. Особливе практичне значення має визначення економічних відстаней по ізолініям тарифів на перевезення пасажирів і вантажів, а також визначення густини населення окремої території.

Сучасні економічні явища і процеси, що зумовили розміщення продуктивних сил мають складний характер і визначаються цілим комплексом причин. Тому їх результативний аналіз можливий лише з використанням точних кількісних методів, таких як економіко-математичні. Суть економіко-математичних методів полягає у формалізованому опису економічних явищ і процесів у вигляді математичних моделей. Найчастіше використовують балансові і оптимізаційні моделі. Балансові моделі містять баланси витрат населення і випуску продукції, капітальних вкладень і природних ресурсів. Широко застосовуються на практиці міжгалузеві і районні баланси виробництва і розподілу продукції. Оптимізаційні моделі є найперспективнішою формою техніко-економічних розрахунків, призначених для вибору оптимального розташування не тільки підприємств і галузей, але і територіально виробничих комплексів. У оптимізаційній моделі використовуються матрична (таблична) і графічна (мережева) форми. Оскільки розробка єдиної моделі розвитку і розміщення продуктивних сил в масштабах країни практично неможлива, на практиці використовується система моделей.

В даний час економіко-математичне моделювання застосовується для визначення територіальних пропорцій розвитку держави, формування господарства регіонів країни. Метою оптимізаційної моделі розміщення виробництва є мінімізація витрат. На завершальному етапі вивчення і прогнозування територіальної організації господарства визначається можливий економічний ефект від нового розміщення продуктивних сил. Найчастіше підсумовується економічний ефект, розрахований для окремих галузей. Одночасно враховується міжгалузевий ефект від комплексного розвитку галузей в кожному регіоні, а також ефект від групового розміщення підприємств в безпосередній близькості від іншого на компактній території.

  1. Паливна промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одер­жання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики.

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, ву­гільну і торф'яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості.

Основний вид палива в Україні — вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпров­ському вугільних басейнах. При цьому близько 90 % усього ву­гілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугіль­ний басейн.

Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Із загальних запасів 42,5 млрд т віднесено до прогнозних ресурсів. Запаси вугілля в Укр цілком достатні для задоволеня власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ Укр, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на ек-ну ефективність в-ва у вугільній пр-сті. Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна – становить 1400м. По горизонтах понад 600м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550м, а потужність пластів вугілля – від 1 до 1,5м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля Укр). В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від камяного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для в-ва буровугільних брикетів, які споживаються нас-ням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та вікритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика – максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах – 64 м. Зональність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля Укр). Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вир-чих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну пр-цію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад в-ва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки буд-ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі. П-ва вугільної пр-сті відносяться до екологонебезпечних, оск розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічних режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів. Вугільна пр-сть забруднює і повітряний басейн. Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах – щорічно у відвали скидається 60-70 млн куб м породи. К-сть прир відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 – це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 га. Незадовільний екологічний стан у вугледобувних р-нах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації п-в металургійної та хім пр-сті, що посилює техногенне навантаження на навк сер і хар-є його як надзвичайно небезпечне для здоровя нас-ня.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на тер Ук значної к-сті науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної пр-сті.

У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

У межах Укр зараз вид-ся девять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє обєднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний – Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний – Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південий – Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область. При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний – Волинську, Львівську, І-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний – Запорізьку і Херсонську області, а також АР Крим. Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Укр. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%). Частка газу, якого не вистачає Укр (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану. Найб частка газопспоживання в Укр припадає на промислово розвинутий Східний регіон – майже 62%, на Західний і Південний регіони – відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у пр-сті використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% - в комунально-побутовому секторі.

Газопровідний транспорт Укр розвивався як складова частина єдиної газопостачальної системи колишнього СРСР. Функціонуюча сьогодні система газопроводів Укр забезпечує поставку газу усім споживачам та на експорт. Заг протяжність газопроводів у межах Укр досягла майже 35 тис км. До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой-Помари-Ужгород; Острогожськ-Шебелинка; Шебелинка – Дніпропетровськ; Кривий Ріг – Ізмахл; Шебелинка –Полтава – Київ; Дашава – Київ; “Союз” та ряд ін. Пропускна здатність усіх газопроводів, що входять на тер Укр з Росії, становить понад 2000 млрд куб м газу. Через тер Укр здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу (в середньому понад 100 млрд куб м за рік).