3.1 Історія освоєння території

Місцевість у верхівях Дністра, Стрия і Сяну одержала назву від міста Турки (назва походить від первісних диких биків-турів, які водилися в незвіданих хащах навколишніх лісів) у 1856 р, коли був утворений Турківський повіт на цьому терені. Спочатку його називали Турецьким, пізніше Турчанським і тільки в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р, в якому перераховувалися утворені на території Західної України нові області і повіти, він називається Турківським. А районом він почав називатися згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1940 р, за яким до нього відійшло 38,8 % території колишнього повіту.

Заселення території розпочалося в палеоліті. Про це свідчать камяні знаряддя праці середини камяного віку (приблизно від 10 тисяч до 7 тис. років до н.е.), які знайдено в м. Турка, Зубриці, Беньовій, Лопушанці, Либохорі, Комарниках, Мельничному, Яворі, до пізнішиз епох належать 12 бронзових мечів у Комарниках, які датуються 1200-1000 р.р до н.е. та 100 срібних римських монет І-ІІ ст. н.е. В цей час Бескиди заселяють венеди словянського походження. Словянізація району йшла за рахунок вихідців Полісся. Племена цього періоду залишили на карпатську культуру курганних поховань. Подальша зміна племен в краї повязана із східними кочівниками - сарматами і гунами. В IV столітті сармати були розгромлені гунами. Великий їх вождь Аттіла, вбитий в 453 р.,був захоронений біля с. Риків на Ватащині (Горбищак). В УІ-УП ст. край заселили білі хорвати. А VI -VII ст.-білі хорвати, які на території Прикарпаття і Карпат заснували словянську державу Велику Хорватію. Частина племен у карпатських Бескидах в той час вже називалася бойками. Бойки,за однією із гіпотез походять від скіфських племен, які прибули на територію верхівїв Дністра. За іншою-вони походять від кельтів-галатів, які через свою войовничість ще називались кельтами-боями.

У 992 році до Київської Русі Велику Хорватію приєднав київський князь Володимир Великий. Тоді ж було приєднано і Закарпаття. Шлях війська Володимира Великого пролягав по долині річок Дністер і Стрий через Карпатський перевал у долину Латориці. Це був давній торговий шлях з Європи на Русь. Згодом цей шлях став називатися «Руський путь», а на ньому будувались сторожові укріплення та оборонні городища, зокрема Собінь біля витоку р. Дністер над Розлучом. В часи Галицько-Волинської держави вже існували села Розлуч, Явора, Яблунів, Комарники, В.Висоцьке. У 1340 році Турківщина, як і вся Галичина, була загарбана Польщею.

Масове освоєння і заселення земель Турківщини відбулося в ХV-ХVІ ст., коли були засновані більшість сіл, а інші набули офіційного статусу.В XV столітті землі Русі даруються польсько-литовським королем своїм васалам.Перша відома письмова згадка про Турку датується 27 червням 1431 року. Тоді польський король Владислав Ягайло надав привілей (грамоту) на володіння Туркою з навколишніми селами феодалові Ваньчі та його синам, за що вони були зобовязані в разі потреби зявитися на військову службу самі і виставляти чотирьох лучників на добрих конях.В 1538 р. відбулося розмежування земель королівських від панських. Перебуваючи в складі польсько-литовського князівства землі Турківщини були власністю короля і окремо шляхти. Будівництво церков та надання парафій послужило закладанню нових сіл на королівських землях. Королівські землі належали до Самбірської економії і обєднувались в країни: Волосянську, Гвоздецьку, Ільницьку, Либохірську, Розлуцьку, 19 сіл, в тому числі Турка були приватними. Щоб захистити край від нападу на русько-угорському пограниччі заснована регулярна оборона кордонів з комендатурою в м. Турка в 1674року. В 1730 році Турка стає містом. Хоча Турка була приватним містечком, але управлялась за магдебурзьким правом. Розвивається торгівля, різні ремесла, формується центр міста з ратушею і замком. До складу входять: Старе село, Слобода, Середня Турка, Горішня Турка.

В 1772 р. Галичина входить до Австро-Угорської імперії. На Турківщині ліквідовується уряд воєвод і старост, залишено тільки суддів, які попередньо мусили присягнути австрійській короні. Замість країн створюються 16 доміній, які підпорядковувалися 8 мандаторіатам, а ті Самбірському циркулу. Мандаторій становив першу державну інстанцію, другою був начальник циркулу, а третьою губернатор у Львові, який підлягав безпосередньо цісареві.В 1856 році Турка стала центром повіту Австро-Угорщини, до якого належали територія сучасного Турківського, гірська частина теперішнього Старосамбірського та ряд сіл Сколівського районів. Великі села стали осередками гмін (волостей). До 1867 року Турка складалась з кількох окремих гмін. Кожна з них керувалася війтом і присяжними, асесорами і радою, мала свою гмінну печатку.

В 1904 році була збудована залізниця, яка зєднала Турку зі Львовом. Турка стало ближче до центрів цивілізації, прикрасилося красивим арочним залізничним мостом, стала одним з найбільших центрів лісозаготівель Прикарпаття. Могутній поштовх для освоєння карпатського регіону дало введення у 1905 році залізничної вітки Самбір - Ужок і зєднання залізничною колією Львова з Ужгородом. Це сприяє розвитку туризму і відпочинку. В Сянках і Розлучі (відомому своїми мінеральними водами) були збудовані двоповерхові турбази та вілли панами з Варшави, Кракова і Львова. Перед Першою світовою війною йшли спеціальні, демпінгового типу, туристичні поїзди із Львова до Сянок. Найдавнішим видом туристики було лещатарство. Саме на Турківщині у 1913 р. було відзначено першу лещатарську трасу Львівщини Сянки - Пікуй, а найкращою лижною трасою Польщі в 1913 році визначено гору Сянки, і в цьому ж році було проведено перші офіційні змагання з лижних перегонів на території України.

На початку ХХ століття в Турці проживало понад 6 тис. чоловік. В самому повіті (1905р.) було 2 сільськогосподарських і 125 промислових підприємств, на яких працювало 607 робітників. Діяло також 69 водних млинів, 7 млинів з тартаками, 9 каменоломень, 2 цегельні, 4 водні тартаки, 8 парових тартаків, і фабрика газованої води.З початком Першої Світової війни у 1914-1915 р.р. через повіт декілька разів проходив айстро-російський фронт. Спалено повністю село Кривку, частково Нижнє Висоцьке, Івашківці та інші. В обороні Ужоцького перевалу на межі із Закарпаттям 27 вересня 1914 року дали перший бій Українські січові стрільці. Навесні 1919 року Західна Україна була захоплена Польщею.

В 1931 році в м. Турка було 1324 будинки. В повіті проживало біля 114457 осіб. Сільське населення мешкало в 17475 будинках. На цілий повіт було 9 лікарів. В 1938 році в Турці було понад 10 тис. мешканців. В повіті було 73 громади, що охоплювали 77 тис. жителів. В 1940 році, з приходом радянської влади у вересні 1939 року, територія теперішнього Турківського району була поділена на Боринський і Турківський райони.До Боринського району входило 24 сільські ради, до Турківського 25. Проіснував Боринський район до 1959 року. В кінці 1959 року обидва райони були обєднані в один Турківський район. В грудні 1962 року Турківський і Старосамбірський райони обєднані з центром в м. Старий Самбір. В 1965 році знову був утворений Турківський район. На 1989 р. в районі функціонувало 6 радгоспів і 9 колгоспів, працювало 5 промислових підприємств 2 будівельні організації, 7 залізничних станцій. [Бойко]

Рис. 3-1. Турківський район.

Cтаном на 2015 рік Турківський район складається з 67 населених пунктів (рис. 3-1), з них: 1 місто, 65 сіл, 1 селище міського типу, 1 міська рада, 1 селищна рада, 31 сільська рада, площа району 119,340 км2, населення району 50278 осіб (на 1.02.2015). Згідно паспорту району, природний потенціал району складають: водні ресурси - 1236,8817 га, лісові ресурси - 67,978 тис.га. Детальна характеристика земельних ресурсів наведена у табл. 3-1.

Таблиця 3-1

Земельні ресурси Турківського району[ ]

Район один з найбідніших у області, в ньому зареєстровано 60 малих підприємств, мало виділяється інвестицій, в основному успішними являються лісові підприємства (ДЛГП «Галсільліс», ДП «Турківське лісове господарство», ДП «Боринське лісове господарство»), Явірська ГЕС, до 1994 року - Турківський щебеневий карєр.

Таким чином, район загалом і його найбільш освоєна західна - Бескидська - частина характеризується незначним розвитком селитебного рельєфу, оскільки загалом на забудовані ділянки припадає 3,7 тис. га земель, що становить лише 3 % площі району. Верхньодністерські Бескиди при цьому більш щільніше заселені і перетворені, ніж Сколівські. Найбільшого перетворення зазнали верхівя Стрия та Дністра на ділянках Лопушанка - Турка, Розлуч - Стоділка, а також Турка - Ісаї - Ластівка.