13.1. Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики
Регіональна економічна політика за організаційною сутністю являє собою сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які за допомогою відповідних адміністративних важелів та фінансово-економічних інструментів забезпечують стимулювання ефективного, пропорційного та збалансованого розвитку економіки регіонів, раціональне та економне використання їх ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня та якості населення з максимальним збереженням природного середовища функціонування продуктивних сил.
Державна регіональна політика при цьому являє собою систему заходів, що здійснюється органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів і територіально-адміністративних одиниць. Вона передбачає: створення ефективно діючої системи влади та управління в центрі і в регіонах, їх фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів.
Державна регіональна політика спрямовується на надання істотного динамізму регіональному соціально-економічному розвитку шляхом більш повного та ефективного залучення в господарський оборот ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу і кооперації праці на основі розширення повноважень і підвищення відповідальності регіональних та місцевих органів влади і управління за вирішення поточних і перспективних проблем територій.
Об’єктами державної регіональної політики є адміністративно-територіальні одиниці чи їх сукупності, що визначаються чинним адміністративно-територіальним устроєм України.
Суб’єктами державної регіональної політики виступають центральні, регіональні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання регіонального соціально-економічного розвитку.
Основною метою регіональної економічної політики є створення необхідних організаційно-правових та економічних умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону для ефективного економічного розвитку, раціонального використання природних, трудових, фінансових ресурсів і задоволення потреб населення.
Регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. Вихідними положеннями для її формування є ступінь економічної міцності регіонів, рівень життя населення у них, політичне, екологічне, релігійне становище. Така політика, з одного боку, спрямовується на забезпечення всебічного розвитку регіонів, а з другого — на збереження територіальної цілісності держави. Здійснення першого напряму відбувається завдяки чіткому розмежуванню повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. За умови вдалого, науково обґрунтованого розподілу повноважень підвищується правова відповідальність усіх сторін за вирішення завдань життєзабезпечення населення регіонів і комплексного розвитку територій. При здійсненні другого напряму регіональної політики визначальним є принцип дотримання пріоритетів загальнодержавного значення, органічної єдності комплексного розвитку регіонів і країни в цілому. Цей напрям коригується виключно центральними органами виконавчої влади згідно з наданими їм Конституцією країни та відповідними законодавчими актами повноваженнями.
Таким чином, всебічно обґрунтована державна регіональна політика повинна базуватися на врахуванні та оптимальному поєднанні загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Тому провадити її повинні згідно з визначеними повноваженнями управлінські структури центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади, правильно застосовуючи чинне законодавчо затверджене нормативно-правове і фінансово-економічне забезпечення проведення такої політики.
При цьому пріоритетними цілями державної регіональної політики є наступні:
збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного та науково-технічного потенціалу кожного регіону і тісного співробітництва між ними;
поступове вирівнювання та зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів України;
сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіонів, надання фінансово-економічної підтримки депресивним та проблемним регіонам;
запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та дієвих механізмів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів.
Для реалізації головної мети та пріоритетних цілей державної регіональної політики належить вирішити такі завдання:
створення належної фінансової, матеріальної і правової основи регіонального управління та місцевого самоврядування, удосконалення фінансово-бюджетних відносин між центром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів надання державної підтримки регіонам;
структурна перебудова економіки регіонів, створення нових високоефективних виробничих потужностей, налагодження системи коопераційних міжрегіональних зв’язків;
досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та покращання демографічної ситуації, збільшення тривалості життя та природного приросту населення в регіонах;
перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процесами шляхом здійснення повномасштабної державно-правової реформи;
забезпечення взаємного представництва центральних і регіональних органів влади.
Сучасна державна регіональна економічна політика ґрунтується на таких основних принципах:
забезпечення єдності завдань соціально-економічного розвитку країни та окремих регіонів;
правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;
дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;
досягнення економічного та соціального ефекту за рахунок раціонального використання ресурсів, системи управління і розвитку міжрегіональних зв’язків.
Реалізація вказаних принципів сприятиме реформуванню системи управління державним сектором економіки, зміцненню економічної основи місцевого самоврядування і розширенню прав місцевих органів влади у бюджетній сфері.
В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:
В економічній сфері:
забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу;
всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чергу — аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку (території Полісся, Поділля Карпатський та Південний райони тощо);
зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ.
створення сприятливих умов розвитку підприємництва і ринкової інфраструктури при проведенні приватизації державного майна, земельної реформи та інших ринкових перетворень;
облаштування державних кордонів і налагодження зв’язків між прикордонними регіонами;
широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва, в першу чергу з сусідніми державами та країнами СНД;
розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструктурних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпечують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.
В соціальній сфері:
забезпечення повної зайнятості населення;
підвищення рівня добробуту та стабілізація рівня життя населення:
гарантування продовольчої забезпеченості;
запобігання погіршенню демографічної ситуації і депопуляції населення;
здійснення заходів щодо продовження життя населення і підвищення його природного приросту;
формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього підприємництва.
В екологічній сфері:
запобігання забрудненню довкілля;
ефективне використання природних ресурсів;
оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров’я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення;
раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.
- 1. Предмет, метод і завдання дисципліни
- 1.1. Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки
- 1.2. Предмет, мета, структура і задачі науки
- 1.3. Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни
- 2. Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- 2.1. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва
- 2.2. Економічні передумови розміщення продуктивних сил України
- 2.3. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки
- 3. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- 3.1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил
- 3.2. Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил
- 3.3. Аналіз і формування економічного розвитку регіонів
- Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил.
- 4. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил
- 4.1. Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування
- 4.2. Типи економічних районів
- 4.3. Територіальна організація продуктивних сил України
- Територіальна організація продуктивних сил України.
- 5. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів
- 5.1. Методи аналізу територіальної організації економічної системи
- 5.2. Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв
- 6. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка
- 6.1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка
- 6.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу
- 6.3. Охорона природних ресурсів
- Охорона природних ресурсів.
- 7. Населення і трудові ресурси
- 7.1. Чисельність населення та джерела його формування
- 7.2. Урбанізація та її наслідки
- 7.3. Трудові ресурси і зайнятість населення
- Урбанізація та її наслідки.
- 8. Виробничий та науково-технічний потенціал
- 8.1. Виробничий потенціал
- 8.2. Науково-технічний потенціал
- 9. Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах
- 9.1. Сутність та структура народного господарства
- 9.2. Місце України за рівнем економічного розвитку
- 9.3. Поділ народного господарство за формами власності
- Місце України за рівнем економічного розвитку.
- 10. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України
- 10.1. Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів
- 10.2. Структурна переорієнтація економіки України
- 11. Сутність регіональної економіки та її територіальні особливості
- 11.1. Сутність регіональної економіки
- 11.2. Регіональні системи ринкових відносин
- 11.3. Особливості регіонального ринку
- 12. Економіка регіонів України й особливості регіонального розвитку
- 12.1. Особливості регіонального розвитку територій України
- 12.2. Діагностика регіонального розвитку
- 12.3. Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку
- 13. Регіональна економічна політика України та управління регіональним розвитком
- 13.1. Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики
- 13.2. Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики
- 13.3. Принципи і чинники управління регіональним розвитком
- 14. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів
- 14.1. Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.2. Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.3. Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України