5.1. Методи аналізу територіальної організації економічної системи

Територіальна структура є важливим об’єктом дослідження національної економічної системи. Це стрижнева категорія геопросторової організації господарства країни, яка охоплює основні економіко-територіальні поняття, зокрема наявність і взаємопов’язаність форм територіальної організації продуктивних сил загалом.

Продуктивні сили як територіальна економічна система — це функціональне поєднання елементів чинників виробництва, зосередження і розміщення яких зумовлене природними умовами або суспільними потребами. Основними елементами продуктивних сил є праця, основний, оборотний капітал і фінанси. Вартість праці, основного і оборотного капіталу складають вартість національного капіталу.

Основою локалізації національного капіталу і його територіального розміщення є всі рівні поділу праці: загальний, частковий, одиничний і територіальний. Це поглиблює спеціалізацію, технологічну і економічну кооперації виробництв, посилює взаємозалежності виробничих і обслуговуючих підприємств та організацій на території, де вони розміщені.

Дослідження територіальної організації продуктивних сил передбачає обов’язкове вивчення структури, ієрархії та інших особливостей управління. У ринковій економіці формула управління економікою — це формула влади. Отже, мистецтво управління країною чи територією ґрунтується на опануванні формули влади кожним об’єктом управління. Перспективний розвиток територіальної структури продуктивних сил і економіки загалом залежить значною мірою від формули управління центральної і місцевої влади.

Продуктивні сили певної території — це комплекс взаємозумовлених, локально зосереджених виробничих і обслуговуючих підсистем. Функціонуючи для задоволення регіональних і міжрегіональних потреб, вони утворюють єдину територіальну економічну систему, яка поєднує різні галузі виробництва, рівні управління, системи обміну, споживання, захисту населення, довкілля та ін.

Аналіз продуктивних сил як територіальної економічної системи здійснюється через призму трьох основних аспектів: територіально-комплексного, територіально-галузевого, територіально-ефективного.

1. Територіально-комплексний аспект. Враховує взаємодію галузей сфери виробництва, сфери послуг, управління як єдиної економічної системи, виявлення пропорцій виробництва й споживання, рівнів економічного розвитку населених пунктів і територій, внутрірегіонального і міжрегіонального обміну тощо. Він дає змогу:

• розкривати продуктивні можливості території — наявність ресурсів живої праці, основного або продуктивного капіталу, мінерально-сировинних, грошових ресурсів, попит і платоспроможність споживачів, експортні можливості території та ін.;

• висвітлювати рівень поділу праці, взаємозумовленість і взаємозв’язок об’єктів виробництва товарів і послуг, кооперацію виробництва, стан виробничої й соціальної інфраструктури, обсяги, структуру, динаміку виробництва регіонального продукту та ін.;

• виявляти рівень збалансованості та оптимізації пропорцій продуктивних сил території, обґрунтовувати прогноз розвитку продуктивних сил, розробляти територіальні баланси, в яких зводять виробництво товарів, робіт і послуг з їх розподілом в окремому регіоні та за його межами. Територіальні баланси розробляють з окремих видів ресурсів: трудових, водних, земельних; промислової та сільськогосподарської продукції для обґрунтування індикативних (рекомендаційних) планів виробництва; капітальних вкладень, перевезень, попиту і пропозиції на гуртовому і споживчому ринках.

Результати територіально-комплексного аналізу дають змогу сформувати на рівні країни генеральну схему розвитку і розміщення продуктивних сил країни, окремого регіону — схему розвитку і розміщення продуктивних сил області, міста тощо. У кожному випадку цей документ повинен містити наукове обґрунтування розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу за такими розділами:

• аналіз розвитку і розміщення продуктивних сил за базовий період (не менше 15 років);

• завдання розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, які визначають відповідно до структурних ринкових змін;

• передумови й умови розміщення продуктивних сил на перспективу;

• прогноз рівнів розвитку національної економіки та окремих її регіонів на перспективу;

• прогноз розвитку і розміщення галузей національної економіки та промисловості, міжгалузевих комплексів;

• прогноз економічного і соціального розвитку областей, міст, районів;

• вплив ринкових перетворень і міжнародного поділу праці на розміщення продуктивних сил;

• економічна ефективність передбачуваних зрушень у територіальній структурі господарств.

2. Територіально-галузевий аспект. На основі аналізу поділу праці дає змогу обґрунтувати спеціалізацію виробництва окремих регіонів — переважаючий розвиток виробництва певних видів продукції або виконання відповідних національно-господарських функцій з урахуванням найефективнішого використання сприятливих природних і економічних умов району та раціональної участі в територіальному поділі праці.

На основі загального поділу праці з’ясовують співвідношення сфер виробництва товарів і надання послуг. У виробничій сфері — співвідношення промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту; у сфері послуг — співвідношення освіти, охорони здоров’я, культури та ін. На основі часткового поділу праці визначають співвідношення у промисловості — машинобудуванні, хімічній, легкій та інших галузях; у сільському господарстві — рослинництві, тваринництві тощо. На основі одиничного поділу праці — структуру зайнятості за професіями, рівнем кваліфікації тощо. Територіально-галузевий аспект аналізу розміщення і функціонування продуктивних сил передбачає обґрунтування спеціалізації виробництва, обслуговуючої діяльності окремої території — області, району, міста, групи областей.

Територіально-галузевий аспект оцінки господарської діяльності дає змогу оптимізувати розміщення галузей національної економіки, яке базується на аналізі потреб країни загалом і окремих регіонів у певних видах продукції, наявності виробничих можливостей, трудових, енергетичних, паливних, сировинних ресурсів. Рівень забезпеченості територій (районів) наймасовішою продукцією промисловості чи сільського господарства визначається на основі територіальних балансів виробництва і розподілу продукції. Спеціалізація регіону і обмін продуктами підвищують ефективність виробництва загалом і прискорюють темпи його розвитку.

3. Територіально-ефективний аспект. Пов’язаний з такими поняттями:

• ефект — загальний результат, отриманий внаслідок використання загальних засобів за певний період часу;

• продуктивність — одиничний результат, отриманий як віддача одиниці задіяної праці чи капіталу за одиницю часу;

• ефективність — одиничний результат, отриманий як місткість одиниці затрат праці чи капіталу в одиниці створеної продукції;

• індекс продуктивності (ефективності) — результат порівняння виробничого ефекту (ефективності) наступного періоду до виробничого ефекту (ефективності) попереднього періоду;

• економічне зростання — зростання обсягу виробництва ВВП, платоспроможності населення, рівня споживання на душу населення, тобто добробуту.

Залежно від сфери соціально-економічного буття вирізняють ефективність (ефект) економічну, соціальну та ефективність розміщення продуктивних сил.

Економічна ефективність — це співвідношення затрат і результату. Ефективність зростає за мінімізації матеріальних, сировинних, фінансових, трудових затрат, чисельності управлінських структур та їх рівнів, скорочення шляху руху ресурсів, продукції, фондів, зростання продуктивності праці, віддачі основного й оборотного капіталів і отримання максимального прибутку.

Соціальна ефективність — сукупність економічних і соціальних наслідків, яка досягається за певного обсягу використання ресурсів і затрат. До соціального ефекту належать:

• збільшення обсягу, вдосконалення структури індивідуального споживання матеріальних благ і послуг;

• поліпшення забезпеченості майном і комунальними послугами (за кількістю та якістю);

• розвиток структури, повноти задоволення послугами індивідуального та колективного споживання;

• поліпшення умов безпеки праці;

• зниження захворюваності, продовження середньої тривалості життя;

• збільшення вільного часу працівників;

• підвищення рівня культури й освіти населення, кваліфікації працівників;

• збереження і впорядкування довкілля та ін.

Ефективність розміщення продуктивних сил пов’язують з вирівнюванням економічних рівнів розвитку регіонів. Виявляється у вищих темпах зростання продуктивних сил менш розвинутих регіонів порівняно з більш розвинутими. Чинниками ефективного розміщення продуктивних сил є:

• ресурсні — наявність працездатного населення, водних, мінерально-сировинних і енергетичних ресурсів;

• економічні — сукупні витрати на зайнятість, водозабезпечення, освоєння ресурсів;

• соціальні — зростання рівня зайнятості, розвиток соціальної інфраструктури, природоохоронні технології та ін.

Ефективність вимірюють співвідношенням результату (ефекту) (Qц) до затрат — матеріальних чи трудових (Тк):

чи ,

Ефективність є позитивною, якщо результат зростає, а затрати залишаються незмінними, зменшуються або їх зростання є меншим порівняно зі зростанням результату. Негативною вона буває, якщо результат зменшується, а затрати залишаються незмінними, зростають або їх зростання перевищує результат.

Продуктивність і ефективність визначають стосовно:

• працюючих на виробництві — продуктивність праці, трудомісткість одиниці продукції;

• основного капіталу: капіталовіддача, капіталомісткість одиниці продукції;

• оборотного капіталу: коефіцієнт оборотності обігових коштів, коефіцієнт закріпленості обігових коштів в одиниці продукції;

• виробництва продукції: відношення ціни продукції до її собівартості;

• роботи підприємства: відношення вартості валової продукції підприємства до затрат на її виробництво;

• роботи галузі: відношення суми вартості валової продукції підприємств галузі до суми затрат на її виробництво;

• економіки (господарства) регіону: відношення суми вартості валової продукції підприємств регіону до суми затрат на її виробництво;

• економіки (господарства) країни: відношення вартості валового внутрішнього продукту до затрат на його виробництво або випуску до затрат.

Визначення продуктивності задіяних праці та капіталу завжди потребує аналізу ефективної (оберненої до продуктивної) функції. Метою зниження затрат на виробництво одиниці продукції.

Територіально-економічна діагностика. Перед урядом країни, органами управління регіонами, суб’єктами виробництва постають проблеми, які потребують забезпечення систематизованою інформацією, яка відображає реальний стан певної господарської системи. Ці питання вирішують за допомогою економічної (стосовно окремого виробничого об’єкту) чи територіально-економічної (стосовно регіону) діагностики.

Територіально-економічна діагностика — процес вивчення територіальної економічної системи, її структури, динаміки, внутрігосподарських і міжгосподарських зв’язків, визначення стану функціонування її окремих аспектів і системи загалом.

Об’єктами територіального економічного аналізу є промислове (виробниче) підприємство, район міста, населений пункт, адміністративний район, адміністративна область, країна загалом.

Територіальний економічний діагноз — це:

• процес дослідження об’єкта;

• стан досліджуваного об’єкта;

• висновки про стан об’єкта;

• рекомендації щодо заходів, спрямованих на поліпшення стану об’єкта.

Економічна діагностика вимагає відповідних фахівців, засобів, логічної послідовності тощо. її загальний алгоритм формують:

• постановка цілі та вибір об’єкта;

• побудова системи індикаторів (критеріїв, показників);

• розроблення якісних і кількісних шкал;

• збір і оброблення інформації;

• виявлення і класифікація регіональних економічних, соціальних патологій та симптомів;

• обґрунтування причин і систематизація чинників економічних і соціальних патологій;

• узагальнення соціально-економічного стану і рекомендації щодо його оздоровлення.

Якість територіально-економічного діагнозу значною мірою залежить від добору і використання системи індикаторів, які зорієнтовані на такі цілі:

• пошук і систематизацію патологій розвитку територіально-економічної системи;

• виявлення вузьких місць;

• з’ясування механізму формування виробничих зв’язків;

• встановлення належності об’єкта до певного класу тощо.

Важливе значення у розробленні якісного територіально-економічного діагнозу має вибір системи проведення діагностичного дослідження. Залежно від особливостей аналітико-дослідницьких процедур вирізняють такі види діагнозу в регіональній економічній діагностиці:

• тестовий;

• функціональний;

• моделювання об’єкта;

• експертна оцінка;

• ретроспективний.

Регіональний економічний аналіз та оцінку стану системи проводять безконтактним (функціональний і ретроспективний аналіз) і контактним методами (експертна оцінка, тестове опитування, моделювання об’єкта).

Результати територіально-економічної діагностики залежно від цілей, отриманих результатів зводять у єдину схему та використовують за призначенням.

Напрямами практичного використання результатів регіональної економічної діагностики можуть бути:

• виявлення закономірностей територіальної концентрації та використання продуктивних сил з метою комплексного розвитку території, формування агломерацій, промислових вузлів, технополісів, технопарків, урбанізованих зон, вільних економічних зон;

• обґрунтування комплексного економічного і соціального розвитку;

• поєднання інтересів країни та регіону;

• наближення матеріале-, енерго-, водомістких галузей до джерел палива, енергії, води та забезпечення дотримання принципів комплексного, раціонального розміщення виробництва; збалансованості та пропорційності; збереження рівноваги між виробничою діяльністю людини та природою.

Територіально-економічна діагностика — дуже складний процес, який вимагає від виконавців глибокого пізнання дії економічних законів, закономірностей розвитку економічних і соціальних процесів, уміння підбирати відповідні методи аналізу, систему критеріїв та показників, узагальнювати економічні та соціальні явища.