4.1. Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування
Основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають: наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, система розселення, чисельність населення, виробничий потенціал, спеціалізація господарства, рівень господарського освоєння території.
Основний вклад у розробку наукових основ економічного районування внесли такі радянські економіко-географи і економісти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.
За визначенням П.М. Алампісва, економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.
Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.
На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні:
головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;
територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно пов’язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території;
до основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни - великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Кожне місто як економічний центр впливає на довколишню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об’єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпечується зв’язок ядра і периферії економічного району. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;
економіко-географічного положення території району, вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства;
природні умови і ресурси - це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району;
форми територіальної організації виробництва - промислові центри, промислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в народногосподарський комплекс економічного району;
суспільно-політичний устрій. В Україні суспільно-політичний устрій держави побудований на засадах унітарності, але з певними елементами федерації (АР Крим);
адміністративно - територіальний поділ країни функціонують як самостійні суб’єкти господарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарських комплексів територій.
Основними функціями економічного районування є:
створення економічної основи територіального управління господарства регіонів;
вдосконалення територіальної структури господарства;
формування й реалізація державної регіональної економічної політики;
обґрунтування вибору доцільних варіантів розміщення компонентів продуктивних сил;
обґрунтування розвитку ТВК;
підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу;
сприяння аналізу, діагностиці та прогнозуванню регіонального розвитку;
створення основи для розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення.
У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:
економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;
розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;
економічний район повинен являти територіальну єдність;
на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;
при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;
до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.
При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи:
принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту.
принцип об’єктивності районоутворення, що означає виділення об’єктивної, суспільно цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв’язками;
принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;
принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв’язків і пропорційність між сферами людської діяльності;
принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.
- 1. Предмет, метод і завдання дисципліни
- 1.1. Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки
- 1.2. Предмет, мета, структура і задачі науки
- 1.3. Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни
- 2. Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- 2.1. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва
- 2.2. Економічні передумови розміщення продуктивних сил України
- 2.3. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки
- 3. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- 3.1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил
- 3.2. Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил
- 3.3. Аналіз і формування економічного розвитку регіонів
- Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил.
- 4. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил
- 4.1. Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування
- 4.2. Типи економічних районів
- 4.3. Територіальна організація продуктивних сил України
- Територіальна організація продуктивних сил України.
- 5. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів
- 5.1. Методи аналізу територіальної організації економічної системи
- 5.2. Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв
- 6. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка
- 6.1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка
- 6.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу
- 6.3. Охорона природних ресурсів
- Охорона природних ресурсів.
- 7. Населення і трудові ресурси
- 7.1. Чисельність населення та джерела його формування
- 7.2. Урбанізація та її наслідки
- 7.3. Трудові ресурси і зайнятість населення
- Урбанізація та її наслідки.
- 8. Виробничий та науково-технічний потенціал
- 8.1. Виробничий потенціал
- 8.2. Науково-технічний потенціал
- 9. Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах
- 9.1. Сутність та структура народного господарства
- 9.2. Місце України за рівнем економічного розвитку
- 9.3. Поділ народного господарство за формами власності
- Місце України за рівнем економічного розвитку.
- 10. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України
- 10.1. Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів
- 10.2. Структурна переорієнтація економіки України
- 11. Сутність регіональної економіки та її територіальні особливості
- 11.1. Сутність регіональної економіки
- 11.2. Регіональні системи ринкових відносин
- 11.3. Особливості регіонального ринку
- 12. Економіка регіонів України й особливості регіонального розвитку
- 12.1. Особливості регіонального розвитку територій України
- 12.2. Діагностика регіонального розвитку
- 12.3. Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку
- 13. Регіональна економічна політика України та управління регіональним розвитком
- 13.1. Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики
- 13.2. Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики
- 13.3. Принципи і чинники управління регіональним розвитком
- 14. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів
- 14.1. Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.2. Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.3. Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України