logo
Антонік В

10.2. Структурна переорієнтація економіки України

У сучасній науці поняття «структура» співвідноситься з поняттями «система» та «організація». Є багато точок зору на співвідношення цих понять. Однак у більшості випадків розглядається поняття «система», що характеризує всю сукупність виявів певного складного об’єкта (його елементи, структуру, зв’язки, функції). Структура передає лише те, що залишається стійким, відносно незмінним за будь-яких перетворень системи.

Організація охоплює як структурні, так і динамічні характеристики системи, що забезпечують її цілеспрямоване функціонування.

Отже, структуру доцільно розглядати як сукупність сформованих зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних його властивостей при будь-яких зовнішніх і внутрішніх змінах. У свою чергу структура економіки відображає співвідношення між елементами економічної системи, що виділяються залежно від конкретного напряму аналізу.

Найпоширенішими видами структури економіки є структура чинників відтворення, галузева, вартісна структури, структура економіки у розрізі великих секторів, структура внутрішніх і зовнішніх зв’язків, регіональна структура економіки, структура виробництва і споживання, структура інвестицій. Кожна структура відбиває певні аспекти розвитку економіки країни і випливає із сутності її економічної політики.

Структура суспільного виробництва характеризується абсолютними розмірами і часткою (в загальному обсязі виробництва) використаних ресурсів або поточних витрат, чисельністю зайнятих, обсягом застосовуваних і споживаних засобів виробництва. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками.

Вона характеризується такими співвідношеннями:

Усі структурні співвідношення взаємопов’язані й відображають різне становище у суспільному господарстві.

Сучасна структура економіки України має низький рівень соціальної орієнтації та збалансованості. Структурна недосконалість зумовила витратний характер виробництва, сировинне спрямування експорту, монопольний імпорт енергоносіїв, високий рівень зовнішньої заборгованості, територіальні господарські диспропорції, нераціональне використання ресурсного та виробничого потенціалу, високий рівень інфляції. Структурні диспропорції призвели до різкого погіршення кінцевих результатів діяльності промислового комплексу: скорочення обсягів виробництва, падіння рівня життя населення та екологічної безпеки.

Під впливом нерівномірного зростання цін у галузях суспільного господарства та спаду виробництва відбулися значні зміни у галузевій структурі національного доходу — підвищення частки продукції промисловості, транспорту і зв’язку і зниження частки сільського господарства. У промисловості України відбулися міжгалузеві структурні зрушення на користь галузей паливно-енергетичного і металургійного комплексів. їхня частка в загальному обсязі промислового виробництва зростає, а машинобудування та легкої промисловості, навпаки, знижується. Такі структурні зрушення в промисловості країни призводять до порушення відтворювальних процесів, стримують розвиток галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та споживчого сектору.

У 1992—1998 рр. під впливом цінових чинників, інфляції, розбалансування та нерівномірного падіння виробництва в окремих галузях поглиблювалися негативні пронеси у галузевій структурі промислового виробництва. Це є найбільш небезпечною тенденцією в розвитку економіки країни. Тривало зростання частки галузей проміжного продукту. Відповідно зменшувалася частка галузей, що виробляють кінцевий продукт. У 1998 р. на базові галузі, зокрема електроенергетику, паливну промисловість та металургію, припадало 49,3 відсотка промислової продукції проти 19,7 відсотка у 1993 р. Водночас частка машинобудування, легкої та харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва зменшилася Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення — в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.

Парадигма економічно ефективної, соціально-орієнтованої структури господарського комплексу України в цілому і промислового комплексу зокрема ґрунтується на створенні інвестиційного ринку, розвитку інноваційної сфери, впровадженні стратегії ресурсозбереження. У першочерговому порядку повинен стимулюватися розвиток секторів економіки, що мають особливо важливе значення для технологічного прогресу. Проблема створення інвестиційного ринку не менш важлива, ніж формування товарного ринку, оскільки товари — це похідний продукт від інвестицій, і структурна переорієнтація економіки, і науково-технічний прогрес також реалізуються через інвестиції. У зв’язку з цим розвинений інвестиційний ринок є вирішальною й обов’язковою передумовою ефективного соціально-економічного поступу нашої країни.

Структурна переорієнтація економіки України пов’язується з необхідністю прискорення темпів науково-технічного прогресу, новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами, розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку. Цим зумовлена потреба проведення активної структурної політики, що є засобом прискорення соціально-економічного розвитку та інтенсифікації виробництва.

Є дві основні точки зору щодо проведення структурних реформ.

Перша з них полягає в тому, що механізм саморегулювання ринку дає змогу усунути диспропорції в економіці, збалансувати виробництво і споживання і. врешті-решт, здійснити структурні зміни.

Друга ж передбачає державне регулювання структурних перетворень шляхом надання підтримки пріоритетним галузям економіки або окремим виробництвам, стимулювання інноваційних процесів на рівні підприємств.

Ринкова трансформація економіки України в цілому має визначальний і багато в чому суперечливий вплив на структуру промислового виробництва.

Виділяють дві групи чинників, що визначають характер структурних змін.

Перша група — обмеженість доступу до традиційних ринків збуту, розрив господарських зв’язків і міжрегіонального обміну в країні, на який припадала частина товарного виробництва. Докорінне порушення технологічної кооперації за умови, що по замкненому циклу в Україні вироблялося приблизно 305 видів промислової продукції, мало негативний і багато в чому незворотний вплив на структуру промисловості.

Друга група — недосконалість та інерційність міжгалузевої політики держави. Відчутними є наслідки старого, «союзного» поділу праці, розміщення в Україні матеріале- та енергомістких галузей, зокрема чорної металургії, хімічної, харчової промисловості тощо. Ці галузі не були забезпечені власними та диверсифікованими джерелами енергії, важливими видами сировини.

Реструктуризація економічних відносин є дійовим чинником переходу від закритого методу господарювання до конкурентного механізму функціонування цілісних виробничих комплексів.

Велике значення має також розвиток виробництв, які відновлюють розірвані технологічні ланцюги і створюють на території України необхідні замкнені цикли, забезпечують випуск виробів загальномашинобудівельного та міжгалузевого призначення.

Назріла потреба активного проведення реструктуризації нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорення конверсії виробництв, що втратили оборонне значення.

Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати в таких основних напрямах:

Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов’язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісного підходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, про що свідчить практика багатьох зарубіжних країн.

Контрольні запитання

  1. Міжгалузеві комплекси та умови їх формування.

  2. Види міжгалузевих комплексів.

  3. Поділ міжгалузевих комплексів залежно від просторових масштабів.

  4. Які є найпоширеніші види структури економіки.

  5. Назвіть основні напрямки структурної переорієнтації промисловості України.