4.3. Територіальна організація продуктивних сил України

Стабільність розвитку суспільства значною мірою залежить від дотримання балансу загальнодержавних і регіональних інтересів. Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, врахування їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій населення досягається шляхом розробки і дотримання державної регіональної політики. Одним із дієвих засобів її реалізації є розробка та виконання державних програм і проектів щодо підтримки місцевого самоврядування, комплексного соціально-економічного розвитку регіонів. Завдяки цьому можна більш ефективно використати природно-ресурсний та соціально-економічний потенціал територій, швидше досягнути загальнодержавних соціальних стандартів незалежно від економічних можливостей регіонів, ефективно забезпечити вплив регіонів на здійснення загальнонаціональної політики держави, а також досягти оптимального узгодження загальнодержавних інтересів з потребами і особливостями розвитку регіонів.

Основу суспільного життя людей в будь-якому регіоні складають взаємозв’язки насамперед у сфері матеріального виробництва. У ній взаємодіють люди як головна продуктивна сила, засоби виробництва і природна продуктивна сила регіону, носієм якої є природно-ресурсний потенціал.

Функціонування продуктивних сил, результативність взаємодії різних елементів залежить від ефективної територіальної організації, узгодження дії окремих складових та способів регулювання їх взаємодії для досягнення певної мети. Територіальна організація як науково обґрунтоване впорядкування у просторі діяльності різних суб’єктів для досягнення певних цілей є одним із дієвих факторів регіонального розвитку. Саме через механізм оцінки і врахування дії різних чинників відбувається розміщення об’єктів господарства, узгоджується механізм організації їх функціонування, формується просторова виробнича та соціально-економічна система з певним характером взаємодії продуктивних сил. Таким чином, внутрішній взаємозв’язок і взаємообумовленість складових елементів продуктивних сил, інтенсивність цієї взаємодії є тією основною умовою, яка впливає на їх територіальну організацію і комплексний розвиток регіону.

Внаслідок територіальної організації продуктивних сил формується відповідна територіальна структура виробництва й інших сфер суспільної діяльності людей. Вона (структура) характеризується певними якостями і рівнем розвитку, особливостями взаємодії складових елементів, результативністю їх функціонування.

Для забезпечення стійкого функціонування системи продуктивних сил регіону її елементи повинні певним чином підбиратися і раціонально територіально розміщуватися. При цьому вони мають бути структурно і функціонально упорядкованими у просторі та часі, забезпечуючи самовідтворення.

Конкретним відображенням територіальної організації продуктивних сил є територіальна структура господарського комплексу. Територіальні пропорції соціальних і матеріальних продуктивних сил свідчать про особливості їх локалізації, тобто відношення до території. Наявність зв’язків і відношень між елементами продуктивних сил на певній території, в межах будь-якого регіону сприяє виконанню ним певної господарської функції в складній соціально-економічній системі країни. Таким чином, територіальна організація продуктивних сил за рахунок оптимізації просторових пропорцій і розвитку раціональних зв’язків забезпечує підвищення ефективності функціонування економіки в цілому.

Територіальна організація продуктивних сил — це динамічний і багатоплановий процес, який залежить від різних факторів. Кожен з них характеризується особливостями і масштабами впливу як на розвиток і розміщення продуктивних сил, так і результативність їх функціонування. Сучасний стан економічного розвитку вимагає адекватної новим умовам територіальної організації продуктивних сил. Основу цієї організації мають складати нові виробничі відносини між суб’єктами економічної діяльності. Насамперед це стосується відносин власності на засоби виробництва і продукти праці. Ступінь володіння ними позначається на структурі господарства, основних галузевих пропорціях, розміщенні та виробництві продукції з урахуванням ринкової кон’юнктури. Майнові відносини впливають на економічну політику розвитку і розміщення продуктивних сил, тобто економічний інтерес конкретних суб’єктів ринку стає важливим для розміщення і розвитку продуктивних сил, їх територіальної організації. Це обумовлюється також наявністю поряд із загальнодержавною регіональної і районної комунальної власності територіальних громад регіону (району). Вони розпоряджаються також доходами регіонального чи місцевого рівня. Крім того, існує місцева (комунальна) власність, яка включає рухоме і нерухоме майно, доходи місцевого бюджету, інші кошти, які належать територіальній громаді на правах власності. Все більшої ваги в територіальній організації продуктивних сил набуває приватна власність. Завдяки цьому суб’єкти господарювання можуть суттєво впливати на вирішення питань розміщення підприємств.

Таким чином, відносини власності стають вагомим фактором територіальної організації продуктивних сил. До того ж вони є досить динамічними — змінюється не лише форма, але й суб’єкт власності. Кожен новий власник, виходячи з конкретної ринкової кон’юнктури, як господарюючий суб’єкт впливає на зміни в територіальній організації всього комплексу взаємодіючих продуктивних сил. Це свідчить про значну роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил власників засобів виробництва як нових активних учасників виробничих відносин. Розвиток ринкових відносин на новому економічному базисі та різноманітних формах власності формують нову ідеологію і регіональну політику організації продуктивних сил в цілому та їх складових елементів зокрема.

Загальні засади державної регіональної політики соціально-економічного розвитку та головні механізми її реалізації розробляються і визначаються парламентом (Верховною Радою) України. Він затверджує і державні програми регіонального розвитку. Інші державні центральні органи створюють умови і здійснюють контроль за виконанням програм та проектів регіонального і місцевого розвитку. Головною метою регіональної політики держави, як це задекларовано центральними органами влади, є забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку регіонів і територіальних громад на базі місцевого природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалів. Це повинно привести до зростання життєвого рівня населення.

Запорукою активізації регіональної соціально-економічної політики має стати створення раціональної й ефективної системи влади і управління в центрі та регіонах, яка повинна забезпечити оптимальне поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Змістом діяльності влади усіх територіальних рівнів є концентрація зусиль на забезпеченні соціально-економічного розвитку регіонів шляхом науково обґрунтованого залучення у господарський обіг наявного потенціалу регіону, мобілізація всіх елементів продуктивних сил на ефективну діяльність з урахуванням внутрішньої економічної ситуації, територіального поділу праці в країні та за її межами.

Пріоритетними завданнями регіональної політики є вирішення найбільш гострих економічних, соціальних і екологічних проблем. Насамперед це стосується подолання значної територіальної диференціації в економічній сфері, надвисокої територіальної концентрації виробництва і населення в окремих регіонах та формування гіперурбанізованих територій; значних територіальних відмінностей в динаміці економічного розвитку тощо. До пріоритетних відноситься і соціальна політика держави. Існуючі регіональні відмінності у рівні життя людей, співвідношенні між доходами на душу населення вимагають проведення політики гарантованих загальнодержавних стандартів і нормативів.

Таким чином, регіональна політика держави має суттєвий вплив на територіальну організацію продуктивних сил, значною мірою обумовлює ефективність їх функціонування, впливає на тенденції зміни територіальних пропорцій зосередження продуктивних сил.

Для здійснення регіональної політики держави і, зокрема, управління економічним та соціальним розвитком регіонів надзвичайно важливе значення має знання територіальної структури господарського комплексу як інваріанта його територіальної організації. Аналіз і оцінка територіальних пропорцій продуктивних сил, динаміки їх зміни дозволяє визначити основні напрями регіональної політики та здійснити цілеспрямоване управління формуванням територіальної структури виробництва згідно з природними, соціальними й економічними можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.

Серед основних проблем територіальної організації продуктивних сил у регіональному вимірі варто виділити наступні:

• надзвичайно висока концентрація продуктивних сил у високоіндустріальних районах — Донбас і Придніпров’я, частково Прикарпаття та окремі агломерації. На б високорозвинутих областей України — Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Харківську та Київську припадає більш 45% вартості основних виробничих фондів;

• невідповідність між природно-ресурсним та працересурсним потенціалом і рівнем розвитку господарської діяльності та просторової його організації в межах економічних районів, областей, міських поселень. Це, перш за все, відноситься до Подільського, Поліського, Південного районів і їх областей;

• недостатній розвиток і збалансованість складових транспортної системи, її нераціональна просторова диференціація, що зумовлює неповне включення окремих регіонів і великих промислових центрів в загальнодержавний та міжнародний поділ праці (центральні обласні республіки);

• ігнорування на практиці принципу регіонального господарювання, в основі використання якого доцільним є створення Фонду регіонального розвитку для реалізації державних регіональних програм і ін. заходів, зокрема, розвитку нових форм розміщення продуктивних сил;

• децентралізація процесу державного регулювання економіки і зосередження певної частини функцій, повноважень і ресурсів в регіонах, хоча це потребує виваженого обґрунтування переваг;

• складність формування ринкового середовища з причин надмірної залежності від регіональних влад конкретних рішень з приватизації;

• неузгодженість і складність процесу нормативного і реального розмежування власності між державними і регіональними рівнями з причин відсутності законодавчої чіткої системи критеріїв і процедур розподілу державної власності на рівнях державної влади і місцевого самоврядування;

• відсутність ефективного поєднання галузевого і територіального управління, нескоординованість чого призвела до обмеження можливостей врахування регіональних і галузевих інтересів, а також їх узгодження;

• недостатня дієвість регіональної економічної політики, яка повинна забезпечити розбудову соціально спрямованої економіки і якісне піднесення на цій основі рівня життя і добробуту населення країни.

Практичне значення економічного районування

Велике прикладне значення економічного районування полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обґрунтуванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів. Економічне районування сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного характеру.

Контрольні запитання