8.1. Виробничий потенціал

Виробничий потенціал - це сукупність засобів виробництва які можна задіяти при виробництві матеріальних благ, необхідних для країни. Він характеризується як величиною (вартістю) основних виробничих фондів, так і парком машин устаткування.

До основних виробничих фондів відносяться приміщення устаткування, машин і обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча продуктивна худоба, багаторічні насадження, які багаторазове використовуються у матеріальному виробництві.

Зберігаючи натуральну форму, засоби виробництв постійно зношуються і переносять частинами свою вартість на вироблену продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Розширення виробництва потребує постійного збільшення як вартісної, так і натуральної кількості виробничих основних засобів.

Основною частиною виробничого потенціалу будь-якої держави є основні виробничі фонди, які у свою чергу включають насамперед знаряддя праці.

Як відомо, знаряддя праці — це предмети, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виготовленні матеріальних цінностей (благ).

В даний час в Україні основні виробничі фонди складають 2/3 вартості основних фондів або майже половину національного багатства держави.

Основний показник виробничих фондів — це виробнича потужність машин та обладнання, тобто здатність знарядь праці виробляти максимальну кількість продукції в залежності від своїх технічних можливостей.

Існуючі нині в Україні виробничі фонди, в основному, нарощувались за рахунок державних капітальних вкладень. З переходом до ринкових відносин головним джерелом капітальних вкладень для розширеного відтворення основних виробничих фондів повинні стати власні кошти підприємців (вітчизняних або іноземних інвесторів) та банківські кредити. Державні капіталовкладення в подальшому будуть, в основному, спрямовуватись лише на фінансування створення особливо важливих державних об’єктів і підприємств та об’єктів оборонного призначення.

У цілому, виробничий потенціал народного господарства країни залежить від кількісних і якісних показників знарядь праці, від їх виробничої потужності, а також від ступеня використання цих знарядь. Певне значення має також структура використання виробничих фондів, тобто їх розподіл по галузях виробництва. Сучасна структура виробничих фондів України (2003 рік) представлена їх наступним розподілом: 50 % — у промисловості; 23,5 % — у сільському господарстві, 16 % -у транспорті і зв’язку, 3,9 % — у будівельній індустрії; 6,6 % — в інших галузях виробництва.

Якісні показники стану знарядь праці відображають рівень фізичного та морального зносу машин і механізмів, яке, до речі, зараз в Україні сягає в середньому більше 60 %, а в деяких галузях, як, наприклад, вугільній, гірничодобувній, гірничо-збагачувальній та металургійній знос становіть 80-90 % і більше.

Ступінь використання основних виробничих фондів відображає інтенсивність навантаження знарядь праці у часовому аспекті. Однак нинішнє (2003 рік) використання основних виробничих фондів в Україні недостатнє. За даними фахівців більша половина основних виробничих фондів держави зараз або зовсім не використовується, або використовується лише частково. Наприклад, нафтопереробні підприємства завантажені всього на 25-30 %, більшість підприємств легкої промисловості — на 10-15 % і т. д. Основними причинами такої ситуації є:

• нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий або недостатній рівень енерго- і фондозабезпечення праці;

• незбалансованість потужності окремих виробництв і сировинної бази;

• відмінність між рівнем механізації і технічним оснащенням основних і додаткових виробництв;

• обмежене забезпечення сільськогосподарською технікою і паливно-енергетичними ресурсами сільськогосподарських підприємств;

• відставання технічного оснащення та технологічного забезпечення окремих елементів виробництв.

Для досягнення стабільного зростання соціально-економічних показників діяльності підприємств необхідно, щоб їхнє технічне переоснащення здійснювалося комплексно і планомірно, а не за принципом випадкових компаній по заміні (відновленню) окремих видів устаткування. Спеціальні розрахунки свідчать, що технічне переоснащення і реконструкція наявних виробництв коштує у 2-2,5 рази менше, чим нове будівництво і, таким чином, саме на це слід орієнтувати основні фінансування (інвестиції) в індустрію України.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність підприємств, зайнятих у матеріальному виробництві, є найважливішим фактором, який впливає на територіальні показники продуктивності праці. При цьому, територіальний розподіл виробничого потенціалу (заводів, фабрик, виробничих комплексів і т. п.) є основною задачею розміщення продуктивних сил в Україні.

За роки незалежності, у зв’язку із приватизаційними процесами та реформуванням народногосподарського комплексу, значно змінились як структура виробничого потенціалу, так і його вартісна оцінка.

Що стосується вартісної оцінки виробничого потенціалу, то в зв’язку з тим, що в Україні є уже своя національна грошова одиниця гривня.

Втрата виробничого потенціалу відбулася за таких причин:

• по-перше, в процесі приватизації підприємства доводили до банкрутства, реалізуючи під різними приводами машини і устаткування;

• по-друге, під видом розрахунку з працівниками за заборгованість по оплаті праці значну частину верстатів і обладнання роздано і продано за значно заниженою вартістю.

• по-третє, значна частина промислових підприємств здала свої приміщення в оренду або продала, і в результаті обладнання здано на металолом;

• по-четверте, в результаті аграрної реформи і приватизації в сільськогосподарських підприємствах майже ліквідовано не лише поголів’я тварин, а зруйновано і тваринницькі приміщення.

В результаті виробничий потенціал всіх галузей матеріального виробництва значно послабився, технічний стан наявних виробничих фондів, тих, що залишились на підприємствах, далекий від оптимальних.

Так, за даними Держкомстату України ступінь зносу основних засобів у 2003 р. становив у середньому 48%, з них у промисловості - 56,4%, у сільському господарстві - 50,4%, у будівництві 51%.

Особливої руйнації зазнало сільське господарство. Різке скорочення поголів’я худоби і птиці у сільськогосподарських підприємствах привело до руйнування тваринницьких приміщень, не говорячи уже про стан механізації у тваринництві.