logo search
опорний конспект лекцій регіональна економіка

Принципи, критерії та чинники економічного районування.

Принципи районування — вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.

Найважливішим і найістотнішим є принцип об'єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю. Така єдність забезпечується сформованістю на території господарського комплексу відповідного рівня, в яко­му розвиваються галузі спеціалізації, базові, допоміжні, супутні, обслуговуючі. Важливі принципи районування, такі як еко­номічний, єдності спеціалізації і комплексності, можна розгля­дати як часткові щодо принципу територіальної цілісності.

Важливим принципом інтегрального районування є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знахо­диться під його районоформуючим впливом. Це вимагає вивчен­ня всієї сукупності зв'язків: виробничо-природних, соціально-виробничих, виробничих, соціальних, управлінських та ін. Ядра районів є чітко вираженими, в той час як периферійні частини та­кої чіткості не мають. Існує навіть думка, що об'єктивно провес­ти межі районів неможливо, вони залежать від авторського ба­чення районування і є суб'єктивними та розпливчастими. Вста­новлення меж районів — здобуток не стільки науковий, скільки практичний.

Принцип перспективності, або конструктивності, визначає ча­сову властивість мереж районування. Відповідно до нього райо­нування має вирішувати проблеми, які можуть виникнути у районі. Районування може реконструювати минуле, передавати стан регіоналізації соціально-економічної диференціації на пев­ну дату близького минулого і прогнозувати майбутні тенденції.

Урахування адміністративного принципу районування ство­рює умови для управління територією у майбутньому, а також спрощує процес розробки і реалізації програмних і прогнозних до­кументів. Водночас не завжди доцільно враховувати адміністра­тивні межі при проведенні районування. Сучасний адміністратив ний поділ не є досконалим, що проявляється у тому, що частини окремих областей тяжіють до центрів поза їх межами. Наприклад, східна частина Кіровоградської області тяжіє до Кривого Рогу більшою мірою, ніж до обласного центру. Подібні вади сучасно­го адміністративно-територіального поділу покликана усунути адміністративна реформа за допомогою в тому числі районування.

Крім вищезгаданих принципів, часто при проведенні району­вання виходять з принципів: 1) урахування історико-географічних особливостей українських земель, національного і етнічного складу населення; 2) збереження єдності локальних систем розселення; 3) посилення територіальної спеціалізації ви­робництва та можливостей для комплексного економічного і соціального розвитку території; 4) урахування економіко-географічного положення території та його впливу на розміщення підприємств, установ і організацій. Важливо, щоб виділені райо­ни були одномасштабними, тобто величини їх економічних потенціалів були між собою близькими (за такими показниками, як обсяг валового внутрішнього продукту, вартість основних фондів, чисельність населення та ін.). Це сприятиме вдосконаленню територіального управління.

Критерії економічного районування. Критерії економічного районування визначаються, виходячи з принципів, що є необхідними для вибору варіантів районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії:

Критерії відображають динаміку соціальних, економічних процесів і явищ, що безпосередньо пов'язані з утворенням районів. Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а зараз — соціальним і екологічним.

Чинники економічного районування До основних чинників необхідно віднести:

У науковій літературі вчені виділяють два основних види економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузе­ве. Інтегральне районування відображає просторову взаємодію населення, виробництва і природи на певній території. Сьогодні це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціоекономічного явища.

Інтегральне районування здійснюється в Україні на двох ос­новних рівнях: макрорівень (в умовах України це виділення трьох економічних макрорайонів); мезорівень (виділення від 5 до 9 мезорайонів).

Інтегральне економічне районування відображає територіа­льні відмінності в суспільно-господарській діяльності населення та закріплення певних її видів за окремими частинами території країни. В ідеалі саме інтегральне економічне районування повин­но лежати в основі всіх інших видів організації суспільства за те­риторіальним принципом, а саме: адміністративно-територіаль­ного поділу, територіального управління господарством, терито­ріального планування. Однак до цієї виваженої думки вчені при­йшли тоді, коли в Україні давно вже була запроваджена система адміністративно-територіального устрою і відповідна їй система територіального управління. Полеміка щодо доцільності запрова­дження у цій системі ще одного рівня управління економічних районів і досі триває в науковій літературі.

Галузеве економічне районування відображає поділ території на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки - територіального зосередження певної галузі виробництва чи розміщення певних ресурсів. Отже, галузевий район - це територія із значним зосередженням виробництва продукції чи послуг певної галузі або певного виду природних ресурсів, яка характеризується спе­цифічними місцевими умовами, проблемами і перспективами розвитку. Це може бути промислове, лісовиробниче, водогосподарське районування та ін. Наприклад, при районуванні сільськогосподарського виробництва враховується лише сільське господарство структура сільськогосподарських угідь, спеціалізація, типи сільськогосподарського виробництва. Галузеве районування є важли­вою передумовою встановлення меж інтегральних районів.