Фінансовий потенціал

Для забезпечення ефективного виконання функцій ор­гани місцевого самоврядування наділяються відповідними май­новими та фінансово-бюджетними правами. Для цього форму­ються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві (регіональні) бюджети АР Крим, областей, низових адміністративних районів, міст, селищ і сіл, а також прибутки підпри­ємств комунальної форми власності, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фі­нансів входять також цільові фонди, які утворюються поза бю­джетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, на­приклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фі­нансування заходів, пов'язаних із соціально-культурним і кому­нально-побутовим обслуговуванням населення.

Формування регіональних фінансів є необхідною передумо­вою ефективного здійснення тут економічних та соціальних про­цесів. Поступово функції регулювання даних процесів перехо­дять від центральних органів законодавчої і виконавчої влади до місцевої адміністрації та органів місцевого самоврядування. Ефек­тивність використання місцевих фінансів значно залежить від на­явності в регіонах бюджетоутворюючих підприємств, ринку пра­ці, фінансової допомоги держави. Регіональним фінансам виді­ляються відрахування від державних податків, а також субвенції, тобто фінансові ресурси, які надаються з держбюджету на відпо­відні цілі ( наприклад, на розвиток охорони здоров'я й ін.). Тобто, чим більші обсяги місцевих фінансів, тим ефективніше можна їх використовувати, але за умови обов'язкового контролю за цим процесом з боку держави.

Територіальні (регіональні) фінанси можна охарактеризувати як сукупність фінансових (грошових) ресурсів, використовуваних для економічного і соціального розвитку територій. Основними джерелами формування регіональних фінансів є бюджетні кошти та кошти (прибутки) суб'єктів господарювання (підприємств, ор­ганізацій).

Місцеві фінанси включають:

а) місцеві бюджети, які приймаються бездефіцитно;

б) прибутки підприємств комунальної форми власності;

в) цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів;

г) місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів.

Таким чином, регіональні фінанси — це система економічних відносин, що регулює розподіл і перерозподіл національного до­ходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для економічного й соціального розвитку територій. За їх допомогою держава здійснює розвиток продуктивних сил, вирівнює рівні економічного і соціального розвитку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробля­ються регіональні програми соціально-економічного розвитку територій.

Основною частиною регіональних фінансів є місцеві бюдже­ти. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій та його принципи, порядок скла­дання і виконання бюджетів.

Формування бюджетів залежить, у першу чергу, від розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей, податкової політики та розподілу фінансових ресурсів між центром і регіонами. Держава та органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти про­грами прискорених темпів розвитку в регіонах бюджетоутворю­ючих підприємств.

Регіональні бюджети — один з головних каналів доведення до населення кінцевих результатів виробництва. Через них суспільні фонди споживання розподіляються між окремими групами насе­лення. З цих бюджетів значно фінансується і розвиток галузей виробничої сфери, зокрема харчової та місцевої промисловості, комунального господарства, продукції і послуги яких є важливою складовою забезпечення життєдіяльності населення. Регіональні бюджети мають важливе значення у здійсненні загальнодержав­них економічних і соціальних задач, у першу чергу, в розподілі державних фінансових ресурсів на розвиток й утримання соціаль­ної інфраструктури суспільства.

Через територіальні (регіональні) фінанси держава активно проводить соціальну політику. Зокрема, здійснюється фінансу­вання в регіонах охорони здоров'я, освіти, комунального обслу­говування населення, будівництва та утримання автошляхів міс­цевого значення. Коло підприємств, що фінансуються, постійно розширюється. Зокрема, за рахунок місцевих бюджетів фінансу­ються вищі і середні спеціальні навчальні заклади, заходи з внут­рішньої безпеки та правопорядку, охорони навколишнього сере­довища тощо.

Бюджетні і майнові права, які надаються органам місцевої влади, дають їм можливість складати, розглядати, затверджува­ти й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підприємства­ми, які знаходяться в їх підпорядкуванні, та отримувати від них доходи.

В основу розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи закладені принципи самостійності територіальних бюджетів, державної фінансової підтримки їх, територіального формування джерел їх доходу. Виходячи з цих принципів, доходи регіональних бюджетів формуються за раху­нок власних і регулюючих джерел доходу.

Дохідна частина регіональних бюджетів включає в себе:

І. Власні доходи.

1. Податки на майно.

2. Платежі за використання природних ресурсів, у тому числі земельний податок і орендна плата за землю.

3. Податки, збори та мито, включаючи місцеві податки й збори.

II. Регулюючі доходи.

1. Податок на прибуток підприємств комунальної форми влас­ності.

2. Податок з доходів фізичних осіб.

3. Дотації з державного і регіонального бюджетів.

4. Субвенції з державного бюджету.

5. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами.

Основними податками, зборами та надходженнями, які включають місцеві податки і збори, є:

• надходження за адміністративні штрафи й санкції;

• збори за реєстрацію підприємств, громадських організацій, банків та їх філіалів;

• транспортний податок;

• податок на рекламу;

• збір за право на торгівлю;

• реєстраційний збір з фізичних осіб, які займаються підпри­ємницькою діяльністю;

• збір від угод, що здійснюються на товарних біржах і при продажу та купівлі валюти;

• збір примусового стягнення коштів автомобільною інспек­цією;

• ліцензований збір за право виробництва і торгівлі спиртови­ми напоями та пивом;

• надходження від ліцензування окремих видів діяльності;

• податок на майно, яке переходить у спадок або в подарунок;

• дохід від приватизації об'єктів муніципальної власності;

• дохід від продажу землі;

• дохід від продажу конфіскованих та безхазяйних квартир;

• земельний податок і орендна плата за землі сільськогоспо­дарського призначення, включаючи сільськогосподарські угіддя в складі лісового фонду;

• земельний податок та орендна плата за землі ^сільськогос­подарського призначення;

• доходи від централізації засобів земельного податку й оренд­ної плати за землі сільськогосподарського призначення, землі міст та інших населених пунктів;

• платежі за користування надрами;

• лісові податки, в тому числі орендна плата і плата за землі лісового фонду;

• плата за воду, яку використовують промислові підприємства з водогосподарських систем;

• плата за нормативні та понаднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів.

Регіональні органи влади заінтересовані у власних джерелах доходів. Це вимагає від них проявляти господарську ініціативу, залучати внутрішні й зовнішні інвестиції для розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей і виробництв, інновацій та сучас­них технологій, створення робочих місць, добиватись збільшення доходів у бюджет.

Основними напрямами збільшення доходної частини бю­джету є:

• розвиток бюджетотутворюючих галузей, тобто зростання ВВП і на підставі цього бази оподаткування;

• вихід з тіні виробництва й легалізація прихованого прибутку та його оподаткування.

Основними статтями видатків місцевих (регіональних) бю­джетів є:

I. Фінансова підтримка галузей господарського комплексу:

1. промисловості і будівництва;

2. сільського господарства та рибальства;

3. транспорту та дорожнього господарства;

4. житлово-комунального господарства.

II. Фінансова підтримка соціально-культурних заходів:

1. освіти;

2. культури і мистецтва;

3. охорони здоров'я;

4. соціальної політики.

3. Управління.

4. Правоохоронної діяльності.

V. Інших видів.

Провідне місце у видатках в більшості регіонів займає фінан­сування галузей господарства, в тому числі промисловості, будівництва, сільського господарства і рибальства, транспорту, доро­жнього та житлово-комунального господарства, зв'язку. На дру­гому місці знаходяться витрати на соціально-культурні заходи, зокрема на освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я та фіз­культуру, соціальну політику. Видатки на управління й утриман­ня правоохоронних органів займають менше 10 % і є найменши­ми.

Бюджетні ресурси — також важливе джерело фінансування інвестиційних проектів, але їх роль впродовж останніх років значно зменшилася. При цьому, економічне зростання в період 2000—2007 рр. підтримувалося переважно за рахунок бюджет­них коштів. Скорочується частка коштів місцевих бюджетів у структурі інвестицій в основний капітал, яка не перевищує 3— 4 %. Дві третини капіталовкладень в економіку регіонів фінансу­ється за рахунок власних коштів підприємств. Таким чином, економічне зростання в Україні профінансовано переважно за рахунок внутрішніх державних джерел, але цих інвестицій не­достатньо.

Якщо внутрішніх регіональних інвестицій не вистачає, за­лучаються іноземні інвестиції. В інвестуванні української еко­номіки беруть участь підприємницькі структури понад 100 країн. Найбільші інвестиції в економіку регіонів України ма­ють розвинуті країни світу (США, Нідерланди, Німеччина, Ве­лика Британія) та Росія. Високу питому вагу мають інвестиції з офшорних зон (Кіпру, Віргінських островів, Ліхтенштейну) та інших країн. Але розраховувати на прямі іноземні інвести­ції, темпи приросту яких впродовж останніх років є нестабіль­ними, як на рушійний фінансовий фактор економічного зрос­тання в регіонах у найближчій перспективі, не варто. Вони здійснюються переважно в галузі, що динамічно розвиваються і мають суттєві темпи зростання чи відрізняються швидким обігом коштів.

Понад половина всіх інвестицій у 2007 р. вкладалася в під­приємства промисловості, зокрема в харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції, машинобудуван­ня й металообробку, хімічну і нафтохімічну промисловість, паливну промисловість, будівництво та промисловість буді­вельних матеріалів. Серед непромислових галузей економіки активно інвестуються в регіонах внутрішня торгівля, транс­порт і зв'язок, фінанси, кредит, страхування та пенсійне забез­печення.

Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є регіони з високим рівнем економічного розвитку та наявністю великих міст, зокрема Києва у Центральному районі, Дніпропетровська і Запоріжжя в Придніпровському районі, а також Одеси і Львова відповідно в Причорноморському та Карпатському ра­йонах.