Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства.

Перехід України до постіндустріального суспільства вима­гає задіяння нової стратегії висхідного соціально-економічного розвитку країни на засадах інформатизації, інтелектуалізації та регіоналізації. Особливе значення для вирішення цієї основної для України проблеми має інформатизація. Вона вимагає систематизації значного обсягу масиву територіально конкретизованої інформати­зації, її всестороннього вивчення. Ефективним методом такої сис­тематизації, широко апробованим протягом двох останніх століть практично у всіх країнах світу, є районування. Районування - це не тільки засіб обробки та узагальнення "точкової"" інформації про всі сторони життєдіяльності суспільства, але й результат такої систематизації, що виражається у системі виділених на основі членування країни за тими чи іншими ознаками, районів.

Учення про райони (чи регіони, до типу яких вони нале­жать) набуває все більшого значення у процесі розвитку продук­тивних сил, диверсифікації територіально-галузевої структури господарства, ускладнення господарського механізму більшості країн світової економічної системи в цілому. Саме вчення про райони стало ядром, навколо якого сформувалася нова, складна за змістом, система наукових і, відповідно, навчальних дисциплін - регіоналістика, про основні теоретико-методологічні засади якої ітиметься у даному параграфі.

Відповідно до багатогранності природи та суспільного жит­тя існують численні види районування: кліматичне, історичне, ботанічне, демографічне тощо.

Для успішного задіяння територіального управління в дер­жаві, раціонального розміщення її продуктивних сил та регіоналі-зації суспільного розвитку провідне значення має економічне ра­йонування, зміст якого в останні десятиріччя значно розширився за рахунок соціальної складової. Таке районування проводиться на основі узагальнення територіальних відмінностей різних видів людської діяльності та умови життєдіяльності по території країни.

Усі країни світу характеризуються більш-менш суттєвими внутрішніми територіальними відмінностями, зокрема великою своєрідністю спеціаіізації та структури виробництва. Це зумов­лено диференціацією їх природних, економічних, соціальних, іс­торичних умов. На такій об'єктивній основі розвивається внутрі­шньодержавний територіальний поділ праці та формуються своє­рідні суспільно-природні утворення, які характеризуються пев­ною виробничою спеціалізацією - економічні райони. Це особли­во характерно для великих країн. Виділення, вивчення, прогнозу­вання розвитку цих районів і лежить в основі економічного райо­нування країни.

Як зазначалося вище, при найбільш узагальненому тлума­ченні "районування" - це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, еко­номічне районування - це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. М. Пістун ви­значає районування як могутній метод аналізу і синтезу складних явищ і об'єктів, а їхнє прогнозування розвитку і управління ними - як процес просторового упорядкування інформатизації, що до­зволяє глибше зрозуміти особливості розміщення продуктивних сил і територіальної організації господарства. Разом з тим, відповідно до змісту цієї категорії, економічне районування - це про­цес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.

Кожен економічний район відзначається своїми суспільно-територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка має виходити із загальнодержавних цілей і можливостей та врахову­вати реальні ресурси відповідної території. Економічне району­вання виступає також як наука, що займається вивченням проду­ктивних сил економічних районів та обґрунтуванням стратегії їх­нього соціально-економічного розвитку. Це важлива складова економічної науки.

Економічне районування необхідно розглядати і як найваж­ливішу передумову дієвого регіонального програмування, прове­дення ефективної державної регіональної політики.

Методологічні основи економічного районування закладені у працях учених-районологів, зокрема: П. Алампієва, М. Баранського. К. Воблого, О. Діброва, Ф. Заставного, А. Колотієвського, М. Коло-совського, Л. Корецького, М. Паламарчука, М. Пістуна, В. Попов-кіна, Ю. Саушкіна, О. Шаблія та інших.