1.3. Поглиблення територіального поділу праці і оптимізація галузевої структури господарського комплексу регіону

Господарський комплекс країни розглядається як єди­ний економічний простір, а господарства окремих її територій (областей, автономних республік, штатів, земель тощо) — як складові частини цього економічного простору (єдиного госпо­дарського комплексу). Кожна з таких частин території країни відрізняється одна від одної не тільки природними умовами і ре­сурсами, але й соціально-економічними особливостями розвитку, насамперед, відповідною спеціалізацією господарства. Так, одні райони можуть бути давно заселеними й освоєними, а інші — лише починають формувати свою економіку; в одних районах економіка сформована на власній сировинній базі, а в інших — на девізній сировині.

Отже, у процесі господарської діяльності складається відповідна спеціалізація окремих територій країни. Кожна така територія спеціалізується на виробництві певних видів продукції, виробляючи їх значно більше, ніж потрібно для неї. Тому ці території мають можливість обмінюватися між собою продукцією галузей спеціалізації. Таким чином, між окремими спеціалізованими те­риторіями країни або окремими країнами відбувається обмін ре­зультатами їх праці. Такий поділ праці між окремими територія­ми країни чи країнами називається територіальним, або географічним поділом праці.

Суспільний поділ праці почався ще за часів первісного суспільного ладу і виражався в поділі праці між чоловіками та жін­ками, дітьми і дорослими, між вівчарськими й землеробськими племенами, проявлявся у відокремленні ремесла від землеробс­тва. Подальший розвиток виробництва, науково-технічний про­грес привели до виникнення нових спеціалізованих галузей і виробництв. Оскільки ці спеціалізовані галузі і виробництва розміщуються на окремих територіях відповідно до умов, необ­хідних для їх розвитку, то суспільний поділ праці тісно пов'я­заний з територіальним поділом праці, який закріплює окремі спеціалізовані галузі та виробництва за певними територіями. Територіальний поділ праці є результатом просторового прояву загального економічного закону — суспільного поділу праці і є визначальним у просторовій організації господарства. Він про­являється у господарській спеціалізації окремих частин території країни, територіальній локалізації певних видів виробничої діяльності та виробництва продукції і послуг згідно з їх конку­рентними перевагами. Спеціалізація території на виробництві певних видів продукції та послуг (у конкретних галузях і вироб­ництвах) спричиняє формування спеціалізованих економічних районів. При цьц^гу спеціалізація території складається посту­пово, в процесі розвитку виробництва. Тобто цей процес має іс­торичний характер. Спеціалізація території в процесі розвитку науково-технічного прогресу може змінюватися, розширювати­ся та поглиблюватися.

Спеціалізація території на виробництві тих чи інших видів продукції або послуг визначається лише за умови:

а) коли продукції на даній території виробляється значно біль­ше, ніж це потрібно для задоволення власних потреб і значна частина її вивозиться в інші регіони або країни;

б) якщо виробництво цієї продукції на даній території обходиться значно дешевше, ніж в інших регіонах та країнах;

в) коли виробництво цієї продукції на даній території повніс­тю і на значний період часу забезпечено необхідними ресурсами.

Таким чином, територіальний поділ праці зумовлює спеціалі­зацію території на виробництві певних видів продукції та послуг. Він становить основу формування економічних районів і є найбільш інтегральним чинником їх утворення. Територіальний по­діл праці — це об'єктивний процес виробничої спеціалізації еко­номічних районів і обміну продукцією та послугами з іншими районами й країнами.