Особливості торгівлі товарами України з регіонами світу

Формування зовнішнього сектора економіки України передбачає адаптацію народного господарства країни до світового ринку. Фактично йдеться про уточнення націо­нальних геоекономічних орієнтирів, що визначаються під впливом сучасних відцентрових і доцентрових тенденцій у світовому господарстві.

Становлення зовнішнього сектора економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформу­валися, а й були поділені між основними суб’єктами світо­вої господарської діяльності. За цих умов країні не просто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світо­вому економічному співтоваристві. При визначенні зо­внішньоторговельної стратегії Україна має виходити з наявності двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку світового господарства і світового ринку, по-друге - з рівня розвитку й структури національ­ної економіки.

До особливих міжнародних умов формування зовніш­нього сектора економіки України належить процес реструк­туризації системи світового господарства. Суть реструк­туризації світового господарства як світового економічного процесу полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи суб’єктів міжнародної економічної діяльності за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об’єднують країни, близькі за своїм географічним положенням, рівнем еконо­мічного та культурного розвитку. Як правило, такі інтегра­ційні об’єднання мають гнучку систему внутріпросторового лідерства і конкурентно-коопераційних відносин.

Сучасна багатополярна система міжнародних господар­ських зв’язків представлена трьома потужними інтеграцій­ними групами. Вони визначальним чином впливають на характер сучасних міжнародних торговельних і економічних відносин загалом. Це формування єдиного європейсько­го ринку в рамках Європейського Союзу (ЄС), створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), розвиток; Азіатсько-Тихоокеанського економічного співро­бітництва (АТЕС) - торговельного блоку країн азіатсько-тихоокеанського регіону під егідою Японії. Особливість формування названих міжнародних структур полягає в тому, що їх торговельна політика будується як високопротекціоністська стосовно зовнішніх конкурентів і лібераль­на стосовно країн-учасниць інтеграційного об’єднання.

Існуючий у міжнародній торгівлі поліцентризм позна­чає, що у визначенні зовнішньої економіки України вона повинна виходити з наявності міжнародно-коопераційних полюсів. Це передбачає таку орієнтацію України на розви­ток торговельно-коопераційних зв’язків із світовими цен­трами, за якої відкритість економіки не вступає в конфлікт з національно-державними економічними інтересами, що можуть відчувати тиск з боку цих центрів. Вимога між­народних організацій і регіональних інтеграційних об’єд­нань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків повинна бути збалансована з потребами українських ви­робників експортної продукції та імпорто-конкурентних галузей.

Формування багатофункціональної зовнішньої економі­ки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з міжнародно-коопераційними центрами. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі було створення Економічного союзу країн СНД, до складу якого Україна ввійшла як асоційований член.

Економічний союз передбачає вирішення комплексу завдань, пов’язаних із формуванням умов стабільного роз­витку економік країн-учасниць, поетапне створення загаль­ного економічного простору на основі ринкових відносин через забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, вирішення актуальних соціально-економічних проблем.

Позитивні цілі, покладені в основу Економічного союзу, у процесі їх реалізації наштовхуються на загально інституціональні проблеми, спричинені функціонуванням над­державних органів СНД і наддержавних об’єднань країн-учасниць СНД. Відсутність рівноправних відносин у СНД призводить до того, що зовнішньоторговельні зв’язки фор­муються не відповідно до досягнутих угод про лібералізацію експортно-імпортної діяльності, а за домінуванням протекціоністських заходів окремих країн-членів СНД стосов­но інших країн СНД. На відміну від зовнішньоторговельної політики, яку здійснюють інтеграційні об’єднання ЄС, НАФТА, АТЕС, політика СНД часто виступає як протекці­оністська не стосовно третіх країн, а стосовно країн-учас­ниць співтовариства. Так, у двосторонній українсько-ро­сійській торгівлі останнього часу забороненими були близько 200 номенклатурних найменувань товарів, що стали такими внаслідок здійснення Росією політики про­текціонізму.

З 1992 р. відбулися істотні зміни в географії експорту. На цей час найбільш тісні економічні зв’язки України за­лишаються в межах СНД, з яким усі роки незалежності зберігався негативний баланс зовнішньої торгівлі. Ці традиційні зв’язки пояснюються схожістю техно­логічних укладів, організацією виробництва і праці. Особ­ливо це стосується металургії, транспортного і сільськогос­подарського машинобудування, хімічної і легкої промис­ловості.

Однак необхідно відзначити, що за період 1999-2009 pp. експорт у країни СНД скоротився в 2,3 рази - з 60,1% до 26,2%, причому основним партнером є Росія - 18,7% екс­порту і 37,6% імпорту. Молдавський ринок також дуже перспективний для України. Узятий молдавським урядом курс на нарощування експорту вимагає насамперед від­новлення виробничих потужностей провідних підприємств країни. При вмілій урядовій підтримці українські підпри­ємства в найближчі роки могли б одержати вигідні конт­ракти на постачання металу, машин і устаткування.

Обсяги експорту до країн СНД у січні-серпні 2010р. становили 36,1% від загального обсягу екс­порту, Азії – 27,2%, Європи – 26,5% (у т.ч. до країн Європейського Союзу – 24,7%), Африки – 5,9%, Америки – 4,1%, Австралії і Океанії – 0,1%.

Найбільші експортні поставки у січні-серпні 2010р. здійснюва­лись до Російської Федерації – 25,9% від загаль­ного обсягу експорту, Туреччини – 6,1%, Італії – 4,8%, Білорусі – 3,5%, Польщі – 3,3%, Німеччини – 3% (Додаток В).

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Італії – у 2,1 раза, Російської Феде­рації – на 70,3%, Польщі – на 53,6%, Туреччини – на 50,3%, Білорусі – на 45%, Німеччини  на 35,3%.

За останні роки відзначається зростання зовнішньотор­говельного обороту з країнами ЄС: від 13,6% до 22,5% за період 1999-2009 р. Особливо з Німеччиною - 6,2% і Іта­лією - 5,5%. Значно скоротився вивіз продукції у Швей­царію - з 2,3% до 0,7% і Великобританію - з 2,2% до 0,9% експортних постачань України. Зниження експорт­них постачань у колишні країни Східної Європи, що вже переорієнтували свій експорт та імпорт на промислово роз­винені держави Європи й Азії, припинилося, а збільшення експорту відбулося за рахунок зростання частки Угорщини (з 1,5% до 3,7%) і Болгарії (з 0,9% до 1,8%). Частка Поль­щі в експорті України складає 3,3%.

З постіндустріальних країн виділяються США (3,1% експорту), які збільшили ввіз українських товарів з 1999 р. до 2009 р. у 2 рази і виявляють готовність у наданні Укра­їні режиму найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

З країн азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) основ­ним партнером є Китай, на який припадало від 4,8% у 1999 р. до 7,7% у 2009 р. Основу українського експорту в КНР складають неблагородні метали і вироби з них (90%). З кожним ро­ком збільшувалися постачання до Тайваню: від 0,6 до 1,7% (у 2009 p.). Однак у 2010 р. вони різко скоротилися в 2 ра­зи - до 0,8%.

Істотно зросли експортні постачання до Туреччини (від 2,8% у 1999 р. до 6,8% у 2009 р.) завдяки збільшенню об­сягів так званої неорганізованої торгівлі. Однак у 2009 р. експорт до цієї країни знизився і склав 3,9% експорту Ук­раїни.

В імпорті, як і в попередні роки, основну частку займа­ють енергоносії з Росії (37,6% загального обсягу імпорту) і Туркменістану (7,6%). Серед імпортерів також можна ви­ділити традиційних торгових партнерів України: Німеччи­ну - 9,9%, Польщу - 3,5%, Італію - 2,8%, Великобри­танію - 2,5%, Францію та Китай - по 2,3%.

Таким чином, за період 1999-2009 р. намітилася тен­денція зниження частки країн СНД в українському екс­порті з 57,5 до 26,2% і в імпорті з 74,8 до 50%. Одночасно збільшувалася частка країн ЄС, зовнішньоторговельний оборот яких склав у 2009 р. 59% від торгівлі товарами з країнами СНД.

Враховуючи зовнішні чинники формування зовнішньо­економічного сектора України, слід виходити з наявності суперечливих тенденцій розвитку світових і регіональних господарських зв’язків. За домінування загальної тенден­ції до лібералізації МЕД використання протекціоністських заходів набуває нового якісного змісту. Захист внутрішніх ринків від третіх країн, державна підтримка експортоорієнтованих галузей на ринках регіональних інтеграційних об’єднань, членом яких країна не є, стають визначальни­ми інструментами міжнародної економічної діяльності України.

Таким чином, основними характеристиками зовнішньої торгівлі сучасної України є:

• перетворення України на суб’єкта світового товарно­го ринку з часткою у світовому експорті 0,3%, а в імпорті - 0,4%;

• перебудова зовнішнього сектора економіки, що пов’язана зі змінами в географічній і товарній структурах зовнішньої торгівлі країни;

• переорієнтація зовнішньої торгівлі з країн СНД та Балтії як традиційних партнерів на інші країни світу, що диверсифікує український імпорт і сприяє послаб­ленню імпортної залежності від окремих країн;

• застаріла товарна структура зовнішньої торгівлі, яка, як і раніше, має сировинну орієнтацію, що свідчить про інтенсивне використання природних конкурент­них переваг і відсутність сталих набутих конкурент­них переваг.

Вирішення питання про входження у світове торговель­не співтовариство потребує від України також чіткого ви­значення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоторго­вельної політики. Стратегічні цілі формування зовнішнього сектора економіки визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, що розви­ваються на основі ЄС.

Тактичні цілі зорієнтовані на посилення співробітни­цтва в Економічному союзі країн СНД за збереження Укра­їною статусу асоційованого члена. Тому визначальним у формуванні зовнішнього сектора є завдання створення й участі у вільному русі товарів, послуг, капіталу та робочої сили в рамках названого об’єднання. Це дасть змогу, з одно­го боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого - нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність кон­курентних переваг у їх виробництві.