Будівельний комплекс

Будівельний комплекс — це сукупність галузей, вироб­ництв та організацій, що характеризується тісними економічни­ми, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в отриманні кінцевого результату — забезпечення виробництва ос­новних фондів господарського комплексу країни. За обсягом продукції та кількістю зайнятих він складає майже десяту части­ну в економіці країни.

В Україні створений потужний будівельний комплекс, який формує спільно з машинобудуванням основні фонди й виробничі потужності галузей економіки, забезпечує вдосконалення госпо­дарських пропорцій, вирівнювання техніко-економічного й соці­ального рівня розвитку галузей господарства країни та її регіонів, залучення нових природних ресурсів, охорону и відтворення нав­колишнього середовища, створення передумов для реалізації на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Сукупність га­лузей зі створення основних фондів формує інвестиційний ком­плекс.

Будівельний комплекс об'єднує п'ять сфер матеріального ви­робництва:

• проектно-дослідні організації;

• промисловість будівельних конструкцій і деталей та про­мисловість будівельних матеріалів;

• будівельну індустрію;

• промисловість будівельного та дорожнього машинобуду­вання;

• матеріально-технічне забезпечення.

Будівельний комплекс як одна з найбільш^капіталомістких і диференційованих виробничих систем впливає на темпи, масш­таби та особливості розвитку і зосередження виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельних організацій у регіоні. Водночас слабкість будівельної бази стримує промислове, житлове, сільськогосподарське будів­ництво, яке в нових ринкових умовах потребує великих обсягів будівельно-монтажних робіт, а також використання принципово нових важелів управління, планування та організації всіх ланок капітального будівництва.

Організація процесів регулювання та розвитку інвестиційно-будівельної діяльності вирішується на рівні регіонів з урахуван­ням загальнодержавних інтересів, а також особливостей і потреб регіонів.

Основне завдання регіонального органу управління при роз­робці стратегії і тактики розвитку регіону в сучасних умовах — створення режиму найбільшого сприяння процесу формування, розвитку й функціонування регіональних товарних ринків, у тому числі ринку нерухомості, заснованих на врахуванні як господар­ського права, так і всієї сукупності регіональних особливостей (демографічних, соціальних, економічних і екологічних). Щодо будівництва регіону це може означати: активний вплив на процес створення виробничої та соціальної інфраструктури регіону; фор­мування і жорстке проведення в життя регіональної екологічної політики; регулюючий вплив на економічну політику монополій, які функціонують на території регіону, з метою обмеження всіма доступними засобами їхньої можливості щодо необґрунтованого підвищення цін на виробничі ресурси (енергетичні, водні, послуги залізничного транспорту тощо); формування та проведення активної містобудівної політики в регіоні; створення сприятли­вих умов для формування регіонального будівельного комплексу, його складу і структури, як технологічної, так і за формами влас­ності на засоби виробництва; активне формування інвестиційної політики на території регіону. Деякі з перелічених заходів мають загальноекономічний характер, проте, щодо будівництва, їх роз­робка та використання відіграють першочергову роль для регіонів.

Позитивна інвестиційно-будівельна політика регіональних властей створює передумови для залучення інвестицій і забезпе­чення програм стійкого розвитку регіонів.

Промисловість будівельних матеріалів. Розвитку даної галузі сприяють: постійна потреба у проведенні будівництва в усіх га­лузях економіки; наявність значних родовищ цементної й цемент­но-черепичної сировини, будівельного каменю, оздоблювальних матеріалів, а також інших видів нерудних копалин; можливість забезпечення підприємств робочою силою за рахунок місцевого населення; густа мережа залізниць, зручні водні магістралі та ін­ші чинники.

Цементна промисловість — матеріаломістка галузь. Тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Сировиною можуть бути мергель, крейда, вапняк, а також шлаки металургійних комбінатів і теплових електростанцій. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросієвка, Краматорськ, Єнакієве (Донецька область), Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська область), Здолбунів (Рівненська область), Ямниця (Івано-Франківська область), Кам'янець-Подільський (Хмельницька область), Бахчисарай (АР Крим), Ольшанка (Миколаївська область), Одеса. З виробництвом цемен­ту тісно пов'язаний випуск азбоцементних виробів — шиферу, труб, муфт, що, як правило, організований на діючих цементних заводах.

Підприємства скляної промисловості України випускають бу­дівельне скло в широкому асортименті, серед якого основна пи­тома вага належить віконному склу. Розміщення виробництва будівельного скла зумовлено наявністю відповідних запасів си­ровини, зокрема пісків скляних. Майже все виробництво скла зо­середжено в Луганській, Донецькій та Львівській областях, при­чому 85 % його припадає на Луганську область. Нині модернізо­ваний і реконструйований Лисичанський склозавод. У результаті реконструкції Костянтинівського заводу «Автоскло» створені окремі підприємства «Кварцит», «Спецтехскло», «Техбудскло», «Житлобудсервіс», що дало можливість здійснити інноваційне оновлення цих підприємств. Крім листового скла, підприємства випускають багато виробів з нього — вітражі, дзеркала, стемаліт.

Промисловість стінових матеріалів. Виробництво стінових матеріалів розміщено в усіх областях України. Особливо великі обсяги його знаходять в Києві та Київській області, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській та Львівській облас­тях. Запаси необхідної сировини, особливо цегляно-черепичної, дозволяють функціонувати сотням підприємств понад 100 років. Структура стінових матеріалів є різноманітною і містить як дріб­ні штучні стінові матеріали (керамічну й силікатну цеглу, стінові блоки з природного каменю, шлакоблоки), так і великорозмірні індустріальні конструкції (стінові панелі зі збірного залізобетону, великі бетонні й силікатні блоки). Мережа підприємств з вироб­ництва керамічної цегли налічує понад 1000 заводів, цехів і ви­робництв (включаючи сезонні).

Промисловість нерудних будівельних матеріалів. На балансі за­пасів усіх видів нерудних матеріалів, включаючи облицювальний і пильний камінь, зареєстровано близько 1000 родовищ. Видобу­ток та переробка цих матеріалів ведеться на 600 досить великих кар'єрах, а всього в Україні існує більше ніж 900 підприємств різних форм власності. Підприємства нерудних будівельних ма­теріалів випускають щебінь, гравій, бутовий камінь, будівельний пісок.

У загальному обсязі виробництва нерудних матеріалів бутощебенева продукція має найбільшу питому вагу — понад 70 %. Крім щебеню, який широко використовується як заповнювач у бетонах різноманітного призначення, а також для дорожнього покриття і баластування залізничних шляхів, будівельне ка­міння застосовується для обладнання тротуарів, набережних тощо.

Україна має великі можливості для виробництва високоякіс­них облицювальних матеріалів у зв'язку з наявністю значних за­пасів таких порід, як граніти, габро, лабрадорити, мармури, мар­мурові вапняки, пісковики. Загальна кількість розвіданих ро­довищ облицювальних каменів досягає в Україні 70. З них близь­ко 40 — гранітів, інші — родовища мармуру та мармурових вап­няків. Найбільша кількість родовищ знаходиться у Житомирській області.

Основний видобуток сировини сконцентрований у Головінському, Горбулєвському, Сліпчицькому, Слобідському родовищах габро- і габрозитів, Коростишевському родовищі сірих гранітів, Ємельянівському та Корнінському родовищах червоних і черво­но-сірих гранітів.

Видобуток будівельних пісків в Україні здійснюється на більш ніж 300 родовищах, причому їх запаси розподілені по території нерівномірно. Більше 50 % запасів зосереджено в межах Донець­кої, Запорізької, Миколаївської та Харківської областей. Нерів­номірність розміщення їх запасів і виробництва по території України створює значний дефіцит в окремих областях. Він може бути компенсований за рахунок збільшення випуску штучного піску з відходів виробництва каменедробильних заводів.

Структурні зміни в промисловості будівельних матеріалів, які повинні відбуватися в перспективі, зумовлені, насамперед, по­требами будівництва. Одним з головних напрямів розвитку це­ментної промисловості є модернізація діючих підприємств. Про­гресивні зміни в структурі виробництва стінових матеріалів торкатимуться переважно великорозмірних стінових конструк­цій, зокрема залізобетонних панелей, частка яких у загальному обсязі стінових матеріалів зменшиться за рахунок збільшення масштабів монолітного домобудування.

Удосконалення структури виробництва дрібноштучних стіно­вих матеріалів здійснюватиметься шляхом підвищення питомої ваги ефективних видів цегли й керамічних каменів.

У промисловості нерудних будівельних матеріалів передбача­ється подальше підвищення технічного рівня їх видобутку й переробки за рахунок використання електрогідравлічного ефекту та лазерної техніки. Одним з напрямів розвитку галузі є збільшення випуску декоративно-облицювальних виробів з природного ка­меню.

Капітальне будівництво. Будівництво є галуззю господарства, яка характеризується тривалим виробничим циклом, нерухоми­ми, територіально закріпленими об'єктами, що зводяться (проми­слові споруди, жилі будинки, електростанції, трубопроводи то­що), а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації відокремлювалися види будівницт­ва — промислове, житлове, комунальне, сільськогосподарське, водогосподарське, транспортне, індивідуальне й ін.

Будівництво як галузь господарства може бути представлено двома підгалузями матеріального виробництва: системою проек­тно-дослідних організацій та будівельною індустрією, яка, в свою чергу, є виробничою основою будівництва і включає сукупність постійно діючих будівельно-монтажних і спеціалізованих орга­нізацій. Останні містять у своєму складі виробничі Лїдприємства, підсобні, допоміжні та обслуговуючі господарства, що здійс­нюють будівельно-монтажні й спеціальні роботи зі зведення об'єктів.

Під час розміщення об'єктів капітального будівництва ще на допроектній стадії враховується наявність будівельних організа­цій. Найважливішими чинниками, які враховуються під час ви­бору районів і пунктів будівництва, є трудовий, сировинний, па­ливно-енергетичний, водний. Значний вплив на будівництво мають кліматичні особливості різних регіонів, насамперед на се­зонність відкритих робіт.

Ринкова економіка внесла принципові зміни до системи оці­нювальних критеріїв кінцевої продукції будівництва. Це стосуєть­ся не тільки функціонального аспекта справи, але й естетичного. В радянський період із системи критеріальних оцінок будівельної продукції естетичний аспект практично повністю виключався, що призвело до абсолютної невиразності матеріально-речового сере­довища міст та поселень. Естетичні критерії збереглися лише стосовно незначної кількості будівель і споруд громадянського призначення. У ринковій економіці відродження естетичної скла­дової, як і підвищення вимог до функціональних і технологічних якостей проекту, позначається на організації всієї проектної справи в країні. Нині відбувається інтенсивне перетворення сис­теми проектних організацій. У першу чергу, це торкається органі­зацій, що спеціалізуються на цивільному проектуванні. З виникненням приватних архітектурних та проектних організацій інсти­тут будівельного проектування неминуче стає повноправним учасником ринку будівельної продукції, хоч сама діяльність що­до проектування будівельних об'єктів аж ніяк не прив'язана до географічних координат.

Капітальне будівництво здійснюється в Україні підприємства­ми й організаціями, які входять переважно до складу корпорацій «Укрбуд», «Укрмонтажспецбуд» та «Украгропромбуд». Першу з них можна вважати основною ланкою вітчизняного будівельного комплексу.

Найбільш вагомі зрушення відбулися у справі освоєння новіт­ніх технологій. Наприклад, на будівельних майданчиках Києва домінує монолітно-каркасна система зведення жилих будинків, яка активно витісняє застарілі серії. Таке будівництво здійсню­ється також у Харкові, Дніпропетровську, Одесі.

У будівництві працює великий парк спеціальних машин і ме­ханізмів — екскаватори одноковшові та багатоковшові, бульдо­зери, скрепери, крани баштові, гусеничні, пневмоколісні, крани автомобільні та ін. Сьогодні посідає складна проблема — онов­лення цього парку, який за останні десять років практично зно­сився.

Практика показала, що формування матеріально-технічної ба­зи будівництва здійснювалося на території України без належного врахування її регіонального розвитку. У результаті було ство­рено велику кількість, переважно дрібних підприємств з низь­кими техніко-економічними показниками. Недоліки у розміщенні підприємств зумовили великі нераціональні перевезення буді­вельних матеріалів і конструкцій, недовиконання виробничих фондів та високі втрати виробництва. Незважаючи на існуючі труднощі, активізація інвестиційної діяльності дозволила остан­нім часом нарощувати темпи капітального будівництва в усіх ре­гіонах України. У невиробничій сфері пріоритетом залишається житлове будівництво.

Активізація будівництва в Україні супроводжуватиметься у перспективі не тільки зростанням абсолютних обсягів будівель них і монтажних робіт, але й зміною структури як капітальних вкладень, так і самих цих робіт. Підвищеними темпами збільшуватимуться обсяги будівельних і монтажних робіт у житловому та комунальному, сільськогосподарському і водогосподарському будівництві, будівництві об'єктів транспорту й зв'язку за відповідного зниження їх питомої ваги у побудові об'єктів промислового виробництва.

Перспективні зміни в структурі будівельних та монтажних ро­біт формуватимуться під впливом нових, прогресивних тенденцій у капітальному будівництві. До них належать, наприклад, будів­ництво нових типів жилих будинків, котеджів з підвищеним ком­фортом, зведення установ охорони здоров'я, науки й культури за новими архітектурними проектами, з найповнішим урахуванням змін демографічної структури населення, соціальних та регіо­нальних особливостей, поліпшення умов зовнішнього середо­вища.