Виробничий потенціал

Висхідний соціально-економічний розвиток країни, її інтег­рування у світовий економічний простір та рейтинг у світі зале­жать від її національного багатства. У найбільш загальному ро­зумінні національне багатство як одна з основних, досить склад­них за змістом категорій суспільного розвитку об'єднує всі мож­ливості, ресурси, засоби, якими володіє країна для цивілізаційного розвитку. Воно включає, з одного боку, іманентно властивий країні, здебільшого природний потенціал, з іншого - усі матеріа­льні і нематеріальні ресурси, напрацьовані її населенням протя­гом століть. У зарубіжній літературі в останні роки використову­ється в цьому контексті узагальнене поняття "капітал", який склада­ється, на думку західних учених, із чотирьох основних складових: людського, природного, фінансового і матеріального капіталу. У лі­тературі найчастіше йдеться про економічний, народногосподарсь­кий, виробничий, науково-технічний потенціали. Іноді ці терміни використовуються як синоніми.

Термін "потенціал" походить із латинської мови і трактуєть­ся як сила, потужність. У Великій науковій енциклопедії розгля­дається поняття "потенціал суспільства", який визначається як його можливості щодо використання у певній сфері для досяг­нення мети.

Безперечно, основу національного багатства країни становить людський та економічний потенціал, які в певній частині - щодо трудових ресурсів - збігаються. Необхідно зазначити, що саме від потужності економічного потенціалу значною мірою за­лежить і вирішення соціальних, екологічних та інших проблем, економічна незалежність держави, підсилення її міці та міжнаро­дний рейтинг.

Загальновизнаного тлумачення поняття "економічний поте­нціал" у вітчизняній літературі немає. Значною мірою це поясню­ється тим, що це - складна за змістом, поліструктурна, історично зумовлена категорія. Вона відбиває всі можливості економіки держави, які можуть бути використані для потреб суспільства та його цивілізаційного розвитку. В Енциклопедії економіста зазна­чено, що економічний потенціал відображає можливості і ресур­си держави, які можуть бути використані для потреб суспільства. На нашу думку, у більш розширеному розумінні ця наукова кате­горія відображає економічну могутність країни, досягнутий рі­вень розвитку продуктивних сил, обсяги економічної складової національного багатства і можливості його зростання.

У своєму складі економічний потенціал об'єднує: трудо- і природоресурсний потенціал (у його використовуваній частці), фінансовий, зокрема податковий та інвестиційний, виробничий, науково-технічний, інформаційний потенціал сфери послуг.

Базою економічного потенціалу є виробничий потенціал (ВП). Саме у виробництві виготовляються продукція та послуги Для задоволення потреб суспільства. Але функції виробничої сфери значно ширші - тут формується сфера зайнятості, напра­цьовуються фінансові ресурси, закладаються основи матеріально­го добробуту населення, формується база оподаткування, а отже, і грошові надходження в бюджети всіх рівнів.

Як економічна категорія, "виробничий потенціал" також не має чіткого і повного визначення. Досі серед дослідників немає єдиної думки щодо його змісту та структури. У центрі уваги віт­чизняної наукової думки ця категорія перебуває, починаючи із 70-х років минулого століття. У 70-80 рр. багато вчених розгля­дали виробничий потенціал як синтетичний показник рівня розвитку економіки чи спроможності виробляти продукцію вироб­ничою системою (підприємством) [15, 22]. При цьому його ото­тожнюють із масштабами виробництва суспільного продукту та національного доходу. Вважаємо, що за такого підходу до уваги брали не потенційні виробничі можливості країни (чи підприємс­тва), а лише їх реалізовану частину.

Більш ефективним ми вважаємо ресурсний підхід до визна­чення цієї складної економічної категорії. Одним із перших при визначенні цієї категорії застосував ресурсний підхід А.І. Анчи-шкін. Він розглядав виробничий потенціал як набір ресурсів, які беруть участь у процесі виробництва. Потрібно зазначити, що вчені, виходячи із ресурсного підходу, притримуються різних по­зицій щодо визначення виробничого потенціалу. Деякі з них, зок­рема Іванов М.І., розглядають його як сукупність ресурсів без урахування їхньої участі у процесі виробництва [22]. Ми вважає­мо, що більш коректним є визначення виробничого потенціалу як сукупності взаємопов'язаних у виробничо-технологічному процесі ресурсів (чи факторів). Виробничий потенціал, за Е.Б. Фігурновим [62] - це ресурси виробництва (у їх кількісних та якісних парамет­рах), які визначають максимальні можливості суспільства щодо ви­робництва матеріальних благ у кожний даний момент. Узагальнюю­чи існуючі стосовно цього поняття погляди, вважаємо, що він відби­ває можливості виробництва щодо створення матеріальних благ і послуг, нагромадження фінансового капіталу та забезпечення соціа­льно-економічного зростання країни чи її регіонів.

Досить по-різному трактується у наукових публікаціях і склад виробничого потенціалу. У найбільш звуженому варіанті до ВП відносять основні фонди та залучені в господарський обіг трудові і природні ресурси. У найбільш розширеному розумінні ВП об'єднує системи збору, обробки і переміщення інформації, енергоємності, науково-технічний потенціал, досвід господарю­вання. Зазначимо, що у спеціальній літературі в останні роки час­то вживається поряд з терміном "ресурси" термін "'фактори виробництва". При всіх розбіжностях, наявних у спеціальній науковій літературі щодо визначення ВП, можна зробити із певністю ви­сновок щодо змісту цієї важливої у суспільному розвитку категорії. Виробничий потенціал країни відображає не тільки вже задіяні ресурси чи фактори виробництва, але і його можливості, спроможність щодо вирішення стратегічних завдань по виробни­цтву найрізноманітнішої продукції та послуг, забезпечення пев­ного ступеня конкурентоспроможності національної економіки, ефективної участі в міжнародному поділі праці та соціально-економічному зростанні держави в цілому. Таким чином, вироб­ничий потенціал являє собою як уже існуючу результуючу сис­тему економічних елементів (об'єктів) та їхні відносин, так і пев­ну потенційну, ще не задіяну сукупність факторів виробництва (чи його ресурсів). Співвідношення вже існуючої та потенційної частин ВП указує на рівень ефективності його використання, на досконалість економічної системи країни.

Структура виробничого потенціалу. Структура виробничого потенціалу відображає склад і спів­відношення основних його ланок. Ураховуючи характер впливу ВП на процеси державного розвитку, можна розділити ВП на дві, досить різні за своїм змістом та сутністю узагальнені складові:

1. матеріально виражену, яка об'єднує основні ресурси (фа­ктори) виробництва;

2. складову, що відбиває структурно-технологічні аспекти розвитку виробництва: прогресивність галузевої структури, пере­важання вторинного або третинного і четвертинного секторів економіки у їхній виробничій частині, досконалість технологій, задіяних у виробництві, тощо.

Зважаючи на поліструктурність виробничого потенціалу, як складної економічної системи, його дослідження проводяться у трьох основних аспектах: ресурсному, галузевому, територіаль­ному. Ресурсний аспект передбачає структуризацію виробничого потенціалу на основні фактори, чи ресурси виробництва: робочу силу (трудові ресурси), предмети праці, основні виробничі фонди (як засоби праці), інформаційну та інноваційну складові тощо. Звичайно, провідне місце у виробництві належить робочій силі.

Трудові ресурси, їхній професійний та кваліфікаційний рівень, вікова структура відіграють провідну роль у формуванні вироб­ничого потенціалу. Значення людського фактора зростає на су­часному етапі розвитку України.

Предмети праці - це здебільшого сировина чи задіяні в гос­подарстві природні ресурси (мінеральні, земельні, лісові, водні), від якості і собівартості яких багато в чому залежить прибутко­вість не тільки видобувних, але й відповідних переробних під­приємств. Ця складова відіграє велику системоформуючу роль, яка у міру розвитку продуктивних сил суттєво зменшується, по-ступаючись нині інформаційним та інтелектуальним ресурсам.

Важливим елементом ВП виступають основні виробничі фонди (як активні, так і пасивні). Вони являють собою матеріаль­но-технічну базу виробництва, від техніко-технологічного рівня якої багато в чому залежать виробничі потужності підприємств, їхня рентабельність, конкурентоспроможність продукції. З підви­щенням технічного рівня основних фондів зростає потужність ВП країни, галузі, регіону, підприємства, а з удосконаленням задіяних технологій, управлінсько-організаційної структури, активізацією інноваційної, маркетингової та зовнішньоекономічної діяльності зростає ефективність використання виробничого потенціалу.

Як бачимо, ВП певною своєю частиною подібний до проду­ктивних сил, що об'єднують трудові ресурси та засоби виробниц­тва у складі засобів і предметів праці. Одночасно виробничий по­тенціал охоплює і реалізовані, і не реалізовані можливості розви­тку матеріальної сфери, що є у країні, а продуктивні сили відби­вають лише задіяну частину ("діючий" ВП). Крім того, продукти­вні сили, за визначенням багатьох учених, на відміну від ВП, включають лише активну складову основних виробничих фондів (без споруд, будівель тощо).

Галузевий аспект дослідження структури ВП передбачає виділення галузей - його носіїв та їхніх виробничих потенціалів, а також взаємозв'язків між ними. Виробничий потенціал у його галузевому вимірі (на відміну від ресурсного) має ієрархічно по­будовану структуру, що зображено на рис 8.

Рис 8

1. вп ;

2. потенціал промисловості;

3. потенціал транспорту і зв’язку;

4. потенціал будівельного комплексу;

5. потенціал торгівлі, громадського харчування, заготівлі, матеріально-технічного забезпечення та інших галузей матеріально-технічного виробництва;

6. потенціал важкої промисловості;

7. потенціал комплексу виробництва товарів народного споживання і фери послуг;

8. потенціал ПЕК;

9. потенціал машинобудівного комплексу ;

10. потенціал металургійного комплексу;

11. потенціал хіміко-лісового комплексу;

12. потенціал пошуково-розвідувальної діяльності (розвідка надер);