Тема 12. Повітряний транспорт.

Мета: Ознайомитись з географією перевезень повітряним транспортом пасажирів та вантажів.

Зміст роботи:

1. Проаналізуйте важливість авіаційного виду транспорту для перевезення пасажирів та вантажів.

2.Обґрунтуйте які основні вантажі транспортуються повітряним транспортом.

3.Охарактеризуйте літакобудування в Україні та Ії повітряний флот?

4.Які країни є провідними з випуску літаків?

Після опрацювання теми студент повинен:

Знати: історію розвитку повітряного транспорту, основні повітряні шляхи,склад повітряного транспорту, основні напрямки ватожопотоків, пасжиропотоків .

Вміти: давати класифікацію літаків та гелікоптерів, характеризувати основні елементи аеродрому.

Форми контролю: усне опитування, вибіркова перевірка конспектів.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення повітряного судна, літака, гелікоптера?

2.Як здійснюється організація потоків повітряного транспорту?

3.Яка основна сфера діяльності повітряного транспорту?

4. Дайте характеристику світових шляхів повітряних перевезень?

5..Як здійснюється організація перевізного процесу на повітряному транспорті.

6. Назвіть основні переваги повітряного транспорту?

Література.

1. Є.П.Качан Економічна і соціальна географія світу. Нав.посібник. Тернопіль, СМП «Астон», 1999, 368 стор. 148-149

2. В.Я.Савенко, В.А.Гайдукевич Транспорт і шляхи сполучення. Підручник, К., «Арістей», 2005, 285, стор. 143-174

3. М.Ф. Дмитріченко, І.І.Кельман, Є.К. Вільковський, З.І. Пеклич, О.І.Мельниченко Загальний курс транспорту. Підручник. Львів, 2011, «Апріорі» - 524 с. стор. 276-317

Авіаційний транспорт належить до перспективних видів транспорту. Основна сфера його діяльності — перевезення пасажирів та особливо важ­ливих вантажів, пошти повітряним шляхом.

Авіаційний транспорт дуже швидкий (800-1000 км/год), але дорогий. Ціни на авіаквитки щорічно зростають у світі на 10-20%.

Авіатранспорт для перевезення товарів використовується тоді, коли є необхідність дуже швидко доставити їх до місця призначення, або ці то­вари є дуже коштовними і потребують особливо безпечного транспор­тування (діаманти, золото, гроші, біжутерія тощо). Він є незамінним в об­слуговуванні віддалених важкодоступних районів.

У світі перевозиться щорічно понад 3 млрд. т/км товарів і пошти. До 25% таких перевезень припадає на авіалінії СІНА, по 10% — на авіалінії Японії, Росії і Франції. Загальна кількість летовищ світу перевищує 5 тисяч.

Основу рухомого складу повітряного транспорту складають повітряні судна.

Повітряне судно - літальний апарат, що підтримується в атмосфері завдяки взаємодії з повітрям. До повітряних суден належать літальні апарати важчі за повітря (літаки, гелікоптери, планери), і легші за повітря (дирижаблі, аероста­ти, як привідні, так і вільні). До повітряних суден не відносять такі літальні апарати, що переміщаються за рахунок реактивної тяги або за інерцією, як ра­кети, космічні кораблі, метеорологічні кулі, судна на повітряній подушці.

Літак - це літальний апарат, важчий за повітря, із силовою установкою для створення тяги і крилом, що створює (за умови поступового Руху під дією тяги) підйомну силу.

Гелікоптер (від гр. helix (helikos) - спіраль, гвинт і ptevon- крило) –літальний апарат, важчий за повітря, з вертикальним зльотом і посадкою, в якому підйомну силу і тягу створюють лопаті одного або кількох несучих гвинтів. Руху несучим гвинтам надають поршневі або турбовальні (турбогвинтові) двигуни через систему механічної трансмісії, іноді - реактивні двигуни, встановлені на кінцях лопатей.

Аеростат ( від аеро ... і гр. drarog- нерухомий) - легший за повітря лі­тальний апарат, його підйомна сила створюється вміщеним в його оболонку га­зом (воднем, гелієм), густина якого менша за густину повітря. Є аеростати ке­ровані (напр. дирижаблі), некеровані (повітряні кулі, стратостати, радіозонди тощо) і прив'язані, або змійкові, які піднімають або опускають лебідками (ае­ростати спостереження, аеростати загородження ).

Дирижабль (франц. dirigeable, букв. - керований) - керований, аеростат ви­довженої форми з гвинтомоторною установкою. Дирижаблі бувають трьох ти­пів: м'які, напівжорсткі та жорсткі.

Представником м'яких дирижаблів є дирижабль типу «К», збудований фір­мою «Гудіер», США.В цих дирижаблях для збереження форми корпуса тиск газу в оболонці трохи перевищує атмосферний. Якщо гондола у звичайних м'яких дирижаблях підвішувалася до оболонки на тросах, то у ди­рижаблях типу «К» вона кріпилася в рівень з оболонкою за допомогою систе­ми внутрішньої та зовнішньої підвісок. Таку різновидність дирижаблів в тех­нічній літературі називають напівм'якими дирижаблями або «олімпами» (від англ. Іітр - м'який). Першим екземпляр дирижаблю типу «К» був збудований 1938 р. Він мав об'єм 11 780 куб. м, довжину 76,2 м, максимальний діаметр 18,4 м, несучим газ - гелій. Екіпаж дирижабля 8-10 осіб, вантажність 3950 кг, максимальна швидкість 120 км/год, дальність польоту до 4600 км, максимальна висота польоту 2500 м. Аеропорт як елемент авіатранспортної системи країни - підприємство, що забезпечує регулярний прийом і відправлення пасажирів, вантажів, пошти, ор­ганізовує польоти та обслуговування літаків. Аеропорт складається з аеродро­му з його територією та службово - технічної території аеродром (від грец. aer - повітря і dromos - місце для бігу) - головний елемент аеропорту. Це спеціально підготовлена земельна ділянка, що має комплекс будов і обладнання, які забезпечують польоти, збереження і обслуговування літаків.

Тема 13 Дорожні умови експлуатації рухомого складу Мета: Ознайомитись з штучними спорудами, які використовуються на автомобільних дорогах. Зміст роботи: 1.Поясніть, що називають штучними спорудами на автомобільних дорогах. 2. Обґрунтуйте основні вимоги до благоустрій доріг. 3. Проаналізуйте забезпечення безпеки руху на дорогах. Після опрацювання теми студент повинен: Знати: типи штучних споруд, основні системи конструкцій мостів, транспортно-експлуатаційні характеристики доріг. Вміти: давати класифікацію штучним спорудам, автомобільним дорогам. Форми контролю: усне опитування, вибіркова перевірка конспектів. Питання для самоконтролю: 1. Дайте визначення штучним спорудам? 2.Які основні вимоги до благоустрій доріг? 3.Як класифікуються автомобільні дороги? 4. Дайте характеристику обладнанню яке забезпечує безпеку руху на дорогах ? Література. 1. В.Я.Савенко, В.А.Гайдукевич Транспорт і шляхи сполучення. Підруч-ник, К., «Арістей», 2005, 285, стор. 50-52 2. Б.М. Каменецкий, И.Г. Кошкин Автомобильные дороги. Учбник М. «Транспорт» 1979, -144, стр.84-126. Щоб опанувати дану тему самостійно потрібно знати, що для створення добрих умов руху автомобіля необхідно, щоб траса дороги дозволяла автомобілю рухатися з постійно високи-ми швидкостями, і не була монотонною, тобто не сприяла стомленню водія та пасажирів, зберігала живопис ландшафту, кращою мірою розкривала особливості місцевості для тих, хто їде по даній дорозі. За характером перешкод, які виникають на автодорогах штучні спо-руди поділяють на: мости для пропускання транспортних засобів через річку; віадуки, що перетинають долину, гірську ущелину з високим розташуванням рівня проїзду; шляхопро-води для пропускання транспортних потоків, які перетинаються; естакади для пропускання транспорту над міською або заводською територією; водопропускні труби. На дорогах за-гального користування переважають труби і малі мости. Кількість шляхопроводів в Україні становить близько 23%. Естакади трапляються у містах і населених пунктах віадуки на до-рога України є тільки в гірських районах Карпат і Криму. Важливим фактором для забез-печення безпеки руху на дорогах являється видимість. Для безпеки руху водій повинен бачи-ти перед собою ділянку дороги достатньої довжини, щоб помітивши небезпеку прийняти за-ходів своєчасного гальмування. Автомобільна дорога також має мати весь необхідний сервіс для якісного обслуговування транспортних засобів, а також для відпочинку водіїв та паса-жирів. Транспортно-експлуатаційні характеристики автомобільних доріг - це сукупність па-раметрів, що визначають технічний рівень дороги та її експлуатаційні можливості. Основними характеристиками є інтенсив­ність, щільність, швидкість та склад руху, про-пускна здатність, вантажонапруженість, рівність і шорсткість дорожнього покриття, розміри геоме­тричних елементів дороги, собівартість перевезень. Інтенсивність руху - це кількість транспортних засобів, що проїж­джають через певний переріз дороги в обох напрямках за одиницю часу (добу, годину). Інтенсивність буває середньорічна, фактична, зведена, розрахункова. Знання цих величин дозволяє правильно оцінювати транспортні потоки і їх відповідність до дорожніх умов. Пропускна здатність дороги - це кількість автомобілів, що можуть проїхати через даний переріз дороги за одиницю часу. Порівняння роз­рахункової пропускної здатності з фактичною або очікуваною інтенсив­ністю руху дає змогу робити висновки щодо потрібної кількості смуг руху і ширини проїжджої частини дороги в цілому. Швидкість транспортного потоку - це середня технічна швид­кість автомобілів, з яких складається транспортний потік. Щільність руху - це кількість автомобілів, що припадає на одини­цю довжини дороги. Швидкість і щільність руху залежать від типу дорожнього одягу, стану покриття проїжджої частини і від геометричних елементів дороги. Стан покриття проїжджої частини характери-зується його рівністю та шо­рсткістю. Рівність покриття зумовлює можливість руху автомо-білів з ви­сокими швидкостями. Від шорсткості залежить ступінь зчеплення шини з покрит-тям. Рівність і шорсткість є важливими чинниками безпеки доро­жнього руху. Крім того, для оцінки дороги використовують ще такий показник, як вантажонапруженість, що є загальною масою вантажів, що перевозяться по даній ділянці дороги в обох напрямках за одиницю часу. Залежно від народногосподарської та адміністративної ролі, авто­мобільні дороги поділяються на дороги державного та місцевого зна­чення; в свою чергу державні класифікуються як магістральні та регіо­нальні, а місцеві - як територіальні та районні. Класифікація і параметри автодоріг України визначаються основним нормативним документом ДБН В.2.3.-4-2000 "Автомобільні дороги". Таблиця 1 Технічна класифікація автомобільних доріг

Таблиця 2

Параметри поперечного профілю автомобільних доріг (м)

Таблиця 3

Розрахункові швидкості руху в км/год

Типів штучних споруд

Для забезпечення стійкості земляного полотна на узгір'ях, в місцях перетину автомобільної дороги з річками, ярами або балками, по яких стікає вода від дощів і танення снігу, а також при перетині існуючих доріг влаштовуються різного роду штучні споруди. До них відносять: підпірні стінки, труби, мости, шляхопроводи, віадуки, естакади і ін. Велику частину водопропускних споруд, що будуються на автомобільних дорогах, складають мости і труби.

З погляду вимог автомобільного транспорту якнайкращою є та споруда, яка не міняє умов руху автомобілів, не вимагає зламів в плані і профілі проектної лінії автомобільної дороги, не утрудняє проїжджу частину і узбіччя, а також не потребує зміни типу дорожнього покриття.

Этим условиям наиболее отвечают трубы, которые можно применять при любых сочетаниях продольного профиля и плана дороги и при любой высоте насыпи. Поэтому количество труб на автомобильных дорогах составляет 85% от общего количест­ва водопропускных сооружений.

Трубами є прості штучні споруди які влаштовують для пропуску води під земляним полотном автомобільної дороги при перетині періодично або водотоков, що постійно діють, з витратою до 10—15 м3/с

На сучасних автомобільних дорогах труби вмонтовують з окремих залізобетонних ланок круглий або прямокутний перетини. Залізобетонні круглі труби влаштовують одно очковими і багато очковими діаметром від 0,75 до 2 м. Прямокутні залізобетонні труби застосовують при великій витраті води.

Так как сверху трубы засыпают грунтом насыпи, на поверхности которой устраивается такое же покрытие, как и на смеж­ных участках дороги, то проезжающие по дороге автомобили не испытывают никаких изменений в условиях движения над трубой по сравнению с другими участками.

Мостами є штучні споруди, що переривають земляне полотно дорогі рух автомобілів відбувається по пролітній будові моста, що підтримує їздове полотно і розташованому на опорах, які передають тиск пролітних будов на грунт.

Мости бувають одно пролітними з двома опорами і багато пролітними, коли, окрім крайніх опор, що влаштовуються в місцях сполучення моста з берегами, званих засадами, є і проміжні опори.

Рівень води в річках коливається протягом року. Велику частину року річки мають низький рівень — рівень межени (УМВ). В період весняної повені, а на деяких річках і в літній період притока води різко збільшується і рівень води підвищується. Цей найвищий рівень води називають рівнем високих вод (УВВ). Відстань від поверхні проїзду на мосту до рівня меженных вод називають висотою моста H1 Відстань від низу пролітної будови до рівня високих вод або розрахункового судноплавного рівня (РСУ) називають вільною висотою під мостом Н. Свободная висота під мостом повинна бути достатньої для безпечного пропуску високої води, а на судноплавних річках — для пропуску судів. Відстань від поверхні проїзду па мосту до низу пролітної будови називають будівельною висотою моста h. Відстань між центрами опорних точок l називають розрахунковим прольотом. Сума відстаней між внутрішніми гранями опор називається отвором моста. Отвір, висота і ширина моста, а також величина прольотів і вільна висота під мостом — основні розміри моста.

Залежно від розташування рівня проїзду по відношенню до пролітної будови моста розрізняють: мости з їздою зверху і мости з їздою низом. Проїжджаючи частина може бути розташована також в межах висоти пролітної будови. В цьому випадку споруду носить назва моста із зниженою їздою, або їздою посередині.

За матеріалом пролітних будов мости можуть бути дерев'яні, кам'яні, бетонні, залізобетонні, металеві і комбіновані, за призначенням — автодорожні, железнодорожные, пішохідні, а також суміщені для декількох видів рухи і спеціального призначення (для пропуску трубопроводів, кабелів і т. п.).

Залежно від своїх конструктивних особливостей і умов забезпечення руху судів мости розділяють на високо водних, розлучних і наплавних. Мости зазвичай будують високо водними, тобто вільно проникними високі води при паводках і судна, що проходять по річці. За відсутності на річці судноплавства або сплаву лісу піднесення низу пролітної будови над УВВ визначається безпекою пропуску під мостом високих вод.

При неможливості або недоцільності зведення високих насипів (підходів до моста) будують розлучні мости. Для пропуску судів в таких мостах влаштовують розвідний проліт Представниками мостів цієї групи є мости через р. Неву в Ленінграді.

Наплавними називають мости на плавучих опорах (понтонах). Їх застосовують при перетині широких і багатоводних річок в тих випадках, коли пристрій моста на постійних опорах вимагає великих витрат, які не виправдовуються передбачуваним вантажообігом по мосту

Зустрічаються і інші штучні споруди, аналогічні мостам: шляхопроводи, естакади, віадуки. Шляхопроводи призначені для перетину дорогий в різних рівнях естакади — для розміщення дорогі над поверхнею землі, з тим щоб простір, що пролягає нижче, можна було використовувати для проїзду В містах естакади влаштовують і для пропуску автомобільного руху. Віадуки влаштовують при перетині дорогою глибоких лощин, ярів або суходолів Споруда віадука обходиться дешевшим за зведення насипу при глибині перешкоди, що перетинається, більше 20—25 м.

Численні конструкції сучасних мостів за умовами їх роботи під навантаженням можуть бути розділені на чотири основні групи: балочні, арочні, рамні і висячі.

званий аркою, кінці якої упираються в опори (рис.1,б). Вертикальне навантаження викликає стиснення і частково вигин арки. Тиск арки, передаючись на опори, окрім вертикального навантаження, створює також горизонтальний розпір, прагнучий розсунути опори.

В рамных мостах (рис.1,в) пролетные строения и опоры жестко связаны между собой в монолитную конструкцию. При такой связи пролетное строение, находясь под нагрузкой, вовле­кает в работу на изгиб и опоры, что существенно улучшает усло­вия работы пролетного строения и моста в целом.

У висячих мостах елементами, що несуть є троси або ланцюги, що перекидаються через високі стійки (пилони) і заанкеріваємиє по кінцях жорстких балок пролітної будови (рис.1,г). Вісячі мости вельми економічні і легкі, зазвичай їх застосовують для перекриття великих прольотів (1 —1,5 км.).

Будь-який міст, як відповідальна інженерна споруда, він задовельнить ряд вимог, що поля-гають в перную чергу в тому, що в'їзд на міст і рух по мосту повинні бути зручними і без-печним (з урахуванням перспективи зростання руху). Основними причинами, що знижують безпеку руху автомобілів на штучних спорудах є: невдала прихильність мостів і підходів до них в плані і профілі; недостатня ширина мостів і мала висота бордюрів; невдала конструкція і розташування огороджень на підходах до штучних споруд.

У даний час мости проектують з шириною пролітної будови, рівній ширині земляного полотна. Щоб уникнути з'їздів автомобілів на залізобетонних мостах бордюри влаштовують заввишки не менше 40 див.

На підходах до мостів і шляхопроводів застосовують огорожі балочного типу, які встановлюють по плавних, таких, що розширюються від поручнів моста кривим, сполучаючи їх з брівкою земляного полотна.

Мости з їздою зверху краще відповідають виробничим експлуатаційним і архітектурним вимогам. Сморід простіше по конструкції і за умовами зведення. При проїзді по такому мосту елементи конструкції не затемняють навколишнього пейзажу, а в міських умовах ці мости не порушують загального виду навколишньої забудови.