Література.

1 .В.М.Юрківський Регіональна економічна і соціальна географія зарубіжні країни. Підручник Київ « Либідь», 2000, 416 стор. 141-143, 148 – 153.

_{СЛОВАЧЧИНА}

Площа — 49 тис. км². Населення — 5,3 млн. чоловік. Столиця — Братислава.

Державний устрій — республіка.

Словаччина як держава створена в 1993 р. До того ця територія була частиною інших державних утворень: з X ст. і по 1918 р. перебувала під владою Угорщини, у 1918—1993 рр. входила до складу Чехословаччини. Словаччина є західним сусідом України. Кордон між двома країнами пролягає уздовж Закарпатської області, транспортні зв'язки здійснюються через місто Чоп.

Більшу частину Словаччини займають гори — Західні Карпати. Тільки невеликі ділянки Середньодунайської рівнини проникають на її територію на південному заході і сході. Енергоресурси пред­ставлені покладами бурого вугілля і гідроенергією. Інші копалини різноманітні, але практичне значення їх невелике. Головним багат­ством країни є ліси і рекреаційні можливості. Сприятливі умови для сільського господарства на рівнині та в гірських долинах. Сло­ваччина відокремлена від моря. Це придунайська країна, хоча Дунай для неї переважно прикордонна..річка.

Словаки — слов'яни. їхня мова належить до західно­слов'янської групи. За релігією серед них домінують католики. В культурному відношенні словаки зазнали значного впливу угорців. І нині у країні проживає близько 600 тис. угорців. Серед інших меншин є й українці. їх близько 50 тис. чоловік, і проживають вони більш-менш компактно в районі міста Прешов на сході країни.

До другої світової війни Словаччина була однією з відсталих територій Європи. Цілеспрямовано її індустріалізація здійснювалась після 1945 р. в рамках Чехословаччини. Тепер за рівнем розвитку в регіоні вона поступається лише Чехії і Словенії. 44 % працюючих зайняті в нематеріальній сфері, 33 — у промисловості й 12 % — у сільському господарстві.

В обробній промисловості, крім традиційних галузей — деревооб­робної, текстильної і харчової, виділяються заново створені чорна металургія, нафтохімія і машинобудування. Новий металургійний комбінат повного циклу в Кошице розрахований на щорічне вироб­ництво 2 млн. т чавуну, 3 млн. т сталі та 2 млн. т прокату. Власний видобуток залізної руди (близько 1,5 млн. т на рік) є недостатнім. Імпортують залізну руду, в т.ч. з України, і коксівне вугілля (з Остравського району Чехії). Новий нафто хімкомбінат у Братиславі використовує імпортні нафту і природний газ із Росії, які йдуть транзитом через Україну. В структурі машинобудування, яке ство­рювалось в останню третину XX ст., значне місце посідають електроніка та електротехніка (виготовляють радіоприймачі, телеві­зори, морозильники, пральні машини тощо). У складі Чехословаччини країна стала виробником сучасного озброєння (заводи в місті Мартіні у верхів'ях долини річки Ваг).

Понад 1/2 продукції сільського господарства дає тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней і овець. Серед зернових — пшениця, ячмінь, кукурудза. Вирощують також олійні, цукрові буряки, тютюн. Словаччина відома своїми фруктовими садами і виноградниками, під які пристосовані південні гірські схили.

Країна експортує сталь, прокат, хімікати і нафтопродукти, зброю. В її імпорті головне місце посідають сира нафта, природний газ і електронні компоненти. Чехія та інші сусідні держави — її основні торгові партнери. Частка Словаччини в зовнішньому товарообігу України становить 1 % (на 1995 р.).

До 1945 р. Словаччину називали «тупиком» Західної Європи. її територія не мала ніякого транзитного значення. Після 1945 р. в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги територія Словаччини перетворилася на важливий транспортний коридор, в якому про­лягли зі сходу на захід нафто- і газопроводи, лінії електропередачі та електрифікована залізниця. Майбутня доля цієї транспортної інфра­структури і, відповідно, прибутків від транзиту для Словаччини залежать від економічних стосунків між Центральною і Східною Європою.

На розміщення населення Словаччини найбільше вплинули особливості її рельєфу. Воно зосереджене переважно у південній рівнинній частині і в гірських долинах, утворених притоками Дунаю і Тиси. Понад 1/2 населення є жителями міст. Найбільші з них Братислава і Кошице.

Братислава (нім. Пресбурґ) виникла на лівому (північному) бе­резі Дунаю як фортеця ще за часів Стародавнього Риму. Майже 250 років (1536—1784), після того як турки захопили Буду, Братислава була столицею Угорського королівства. Братислава лежить на відста­ні 60 км від Відня і завжди мала з ним жваві стосунки за допомогою наземного і річкового транспорту. Все це вплинуло як на зовнішній вигляд, так і на спосіб життя міста. Воно багате на історичні й архітектурні пам'ятки середньовіччя —собори, палаци, башти тощо.

Сучасна Братислава є столицею Словаччини і центром словаць­кої культури. Вона розкинулась на обох берегах Дунаю і нараховує понад 450 тис. жителів. Це залізничний вузол і промисловий центр. Крім нафто хімкомбінату, в місті працюють підприємства електро­технічної, швейної, меблевої і харчової галузей. Братислава є містом-побратимом Києва.

Кошице лежить на сході країни біля підніжжя так званих Сло­вацьких Рудних гір. В його околицях розробляються поклади залізної та інших руд. Після другої світової війни навколо міста виникла індустріальна зона, основа якої — металургійний комбінат і завод важкого машинобудування.

Румунія

Площа — 238 тис. км². Населення — 22,7 мли чоловік. Столиця — Бухарест.

Державний устрій — республіка.

В адміністративно територіальному відношенні поділяється на повіти і муніципалію Бухареста.

Румунія — країна Південно-Східної Європи. В регіоні вона виділяється розмірами території і кількістю жителів, романізованим населенням і низьким рівнем соціального й економічного розвитку.

Країна складається з шести історичних областей — Волощини, Добруджі, Молдови, Буковини, Трансільванії і Банату. Відома історія народів, які населяють сучасну Румунію, сягає III ст. до н.е., але незалежною об'єднаною державою Румунія стала тільки в 1861 р. Значний слід в її історії залишили 200-річне перебування в складі Стародавнього Риму (провінція Дакія) і 400-річне (1476—1878) панування на цій території турків. Спочатку Румунія утворилася в складі Волощини і Молдови. Після першої світової війни вона приєднала до себе Трансільванію, Банат і Буковину, які до того належали Австро-Угорщині, та Бессарабію, яка була в складі Росії. В 1940 р. Румунія була змушена повернути Бессарабію і передати Північну Буковину, населену українцями, Радянському Союзу. Тепер Північна Буковина, Ізмаїльський округ (південь межиріччя Дністра і Пруту) і острів Зміїний у Чорному морі є частиною України.

Румунія — одночасно придунайська і причорноморська країна. Дунай для Румунії є переважно прикордонною рікою. Тільки невеликий його відрізок перетинає її територію і тільки два більш-менш значні міста лежать на його берегах. Вихід у Чорне море здійснюється не стільки через Дунай, скільки через порт Констанцу. Водночас вхід у Дунайську міжнародну водну транспортну систему і вихід з неї в море пролягає через територію Румунії і контролюється нею. Румунія е південно-західною сусідкою України. З нею межують Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Одеська області. Серед рукавів дельти Дунаю Кілійське гирло є кордоном між Україною і Румунією. Транспортні зв'язки між двома країнами здійснюються переважно через Республіку Молдова, а також Чорним морем (відстань від Одеси до Констанци — 320 км).

Основними елементами рельєфу Румунії є Нижньодунайська рівнина, Карпати (Східні й Південні), Трансільванське плато і Середньодунайська рівнина (її східна окраїна дренована притоками Тиси). Карпати мають чимало зручних перевалів і не є природним непрохідним бар'єром для транспортних зв'язків. Природні ресурси Румунії не дуже великі, але різноманітні. З корисних копалин найбільше значення мають нафта і природний газ. Нафтоносні площі простягнулися вздовж зовнішнього (південного і східного) краю Карпат, газоносні — на Трансільванському плато. Є також поклади вугілля, залізної руди, кам'яної солі тощо. Карпати багаті на ліс, гідроресурси. Ліси вкривають 1/4 території. Румунія виділяється в Європі запасами твердої деревини помірних широт.

Кліматичні й ґрунтові умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Для його потреб використовують 2/3 земель, в тому числі половина їх розорана. Румунія лежить в зонах мішаних лісів, лісостепу і степу. Щорічна кількість опадів становить 400— 700 мм. Деякі східні райони потребують штучного зрошення. На рівнинах переважають родючі чорноземні ґрунти.

Предками румунів вважаються стародавні фракійські племена даків, які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Сучас­на мова румунів належить до групи романських мов індоєвропейсь­кої мовної сім'ї. Вона близька до італійської, французької та іспансь­кої. Румуни становлять 89 % населення країни, ще 8 % — це угорці і 2 % — німці. Угорці і німці мешкають переважно в Трансільванії і Банаті. У Південній Буковині (повіти Марамуреш і Сучава) прожи­ває до 60 тис. українців. Одночасно в сусідніх районах України живе понад 130 тис. румунів. Для групи придунайських країн (Сло­ваччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія) характерним є наявність тут циган. В Румунії їх нараховується до 250 тис. чоловік. Румуни за своєю вірою є православними. Майже половина населен­ня Румунії ще й досі живе в сільській місцевості. Найбільше місто — Бухарест (2,3 млн. жителів). Серед інших сім мають від 200 до 300 тис. жителів кожне. Середня густота населення становить 96 чоловік на 1 км². В Карпатах вона значно нижча, а максимальна на рівнинах.

Напередодні другої світової війни Румунія була суто аграрною і дуже відсталою країною. Нині промисловість і будівництво, разом узяті, перевищують сільське господарство за кількістю зайнятих і створеним продуктом.

Особливістю енергетики Румунії є наявність на її території покла­дів нафта, природного газу і той факт, що вона базується на власних ресурсах. Використовують нафту, природний газ, кам'яне і буре вугілля, гідроресурси. Проте загальне виробництво і споживання енергії невисоке. До 1945 р. запаси нафти в Румунії вважалися найбільшими в Європі за межами СРСР і вона входила до складу важливих її експортерів. Зараз здійснюється політика заощадження

власних ресурсів і частину нафти імпортують із Середнього Сходу. Але Румунія, як і раніше, експортує нафтопродукт. Головні наф­топромисли і нафтопереробні заводи зосереджені навколо міста Плоєшті на північ від Бухареста. Серед гідростанцій найвідомішою стала побудована спільно з Югославією ГЕС «Залізні ворота» на Дунаї, в ущелині між Карпатськими і Балканськими горами.

У промисловості наголос зроблено на розвиток важкої індустрії. Старі металургійні центри в містах Решиці і Хунедоарі працюють на місцевій сировині. Вони були доповнені новим великим металур­гійним комбінатом повного циклу в місті Ґалаці на Дунаї, який орієнтується на імпортні, в тому числі й з України, залізну руду і кам'яне вугілля. В машинобудуванні головним стало виробництво сільськогосподарської техніки, обладнання для нафтової, легкої і харчової промисловості, транспортних засобів (автомобілів, рухомо­го складу залізниць, суден). Традиційними є лісозаготівля і дерево­обробка. За їх розмірами Румунія посідає перше місце в регіоні. Легка (текстильна і шкіряно-взуттєва) та харчова промисловість розвинені недостатньо і працюють переважно на внутрішній ринок.

Характерним є існування значної кількості промислових центрів. Найбільшим є Бухарест. «Другий ешелон» складають Плоєшті, Бра-шов, Клуж-Напока і Тімішоара.

У сільському господарстві за вартістю продукції рослин­ництво займає перше місце. Головні зернові — кукурудза і пшениця, з технічних — соняшник і цукрові буряки. Розвинені плодівництво, овочівництво і виноградарство. Румунія, як і сусідні з нею Угорщина і Югославія, виділяється посівами кукурудзи. Це типова зернова культура в Дунайському басейні (Середньодунайська і Нижньодунайська рівнини). Але якщо в Угорщині кукурудза є вже переважно кормовою культурою, то в Румунії — все ще переважно продовольчою. Країни Дунайського басейну в регіоні об'єднує і культура винограду. Виноград потрапив сюди ще за часів Старо­давньої Греції і Риму, кукурудза — лише в XVI—XVII ст. Обидві культури знайшли тут для себе сприятливе природне середовище.

Специфічну роль у тваринництві відіграє вівчарство. Базується воно на природних пасовищах у Карпатах і на Тран­сільванському плато. За поголів'ям овець Румунія поступається в Європі тільки Великобританії та Іспанії. Розводять також велику рогату худобу, свиней і птицю.

Продуктивність та інтенсивність сільського господарства в ціло­му є ще низькими. Найбільш інтенсивне воно на зрошуваних зем­лях, площа яких перевищила 3 млн. га.

Головну роль у транспортній системі відіграє залізничний транс­порт. Залізниці перетинають Карпатські гори в дев'ятьох місцях. Найнапруженішою є лінія Бухарест — Плоєшті — Брашов — Клуж-Напока. Значною є мережа нафто - і газопроводів. Автомобільний транспорт розвинений слабо. Так само і внутрішній водний. Дунай і Прут — переважно прикордонні ріки, а ріки, які стікають з Карпат, непридатні для судноплавства. Найважливішим для Румунії є 150-кілометровий відрізок Дунаю від гирла до портів Галац і Бреїла. Втім, значення Дунаю як міжнародної транспортної водної артерії для Румунії велике. Завершення будівництва каналів Дунай — Майн , — Рейн (на території Німеччини) і Дунай — Чорне море в Румунії сприятимуть збільшенню транзитних потоків вантажів і пасажирів, зокрема туристів. Канал Дунай — Чорне море завдовжки 50 км з'єднав найкоротшим шляхом порт Констанцу з Дунаєм. Його будів­ництво завершено в 1984 р. Головним транспортним вузлом країни є Бухарест, дунайськими і одночасно морськими портами — Ґалац і Бреїла, чорноморським портом — Констанца.