logo
Новая папка / Краєзнавство і туризм

Тема 7. Методи дослідження і дослідницька робота під час екскурсій та походів

У туристських подорожах та екскурсіях застосовують такі методи дослідження: літературний, картографічний, історичний, візуальний, статистичний, математичний, польових досліджень, особистих бесід, анкетування.

Літературний метод полягає у вивченні різноманітних друкованих джерел, що стосуються району туристської подорожі. Цей метод передбачає ознайомлення з літературою для одержання попередніх відомостей про район подорожі. Ознайомлення з літературою продовжується і після подорожі в процесі написання звіту.

Картографічний метод застосовують як для підготовки картографічної основи туристської подорожі, так і для вивчення району подорожі та для польових спостережень. Картою широко користуються і під час підготовки до подорожі. За нею проводиться орієнтування на місцевості, топографічне знімання окремих ділянок траси маршруту.

Історичний метод передбачає вивчення різноманітного історичного матеріалу, що стосується району туристської подорожі.

Порівняльний метод застосовують для визначення подібних до вже відомих і відмітних рис географічних об'єктів, що вивчаються.

Візуальний метод досліджень полягає в безпосередньому огляді і спостереженні під час туристських походів та екскурсій географічних об'єктів, явищ і процесів, що досліджуються. Цей метод найефективніший при застосуванні фото- та кіноапаратури.

Статистичним методом користуються для відбору і обробки кількісних показників при дослідженні району туристської подорожі. Цей метод передбачає збирання й аналіз кількісних даних, виведення середньо-статистичних величин, складання таблиць, діаграм та графіків.

Математичний метод найчастіше застосовують при кількісних вимірюваннях та обчисленнях.

Метод польових досліджень широко використовують для вивчення на маршруті географічних об'єктів явищ та процесів. Найбільший ефект він дає при застосуванні технічних засобів (спеціальних приладів, інструментів та доступної для школи апаратури). Весь інструментарій повинен бути легким і простим у роботі. Багато які прилади та інструменти можуть виготовити самі учні під керівництвом учителя під час підготовки до подорожі чи екскурсії.

Методи особистих бесід та анкетування відкривають можливості для спілкування юних туристів з місцевим населенням. Особливо цінні бесіди з краєзнавцями, старожилами і спеціалістами.

Збираючи під час туристської подорожі різні відомості, потрібно звертати особливу увагу на їх достовірність, точність і повноту.

Дослідницький характер туристично-краєзнавчої роботи школярів під керівництвом учителя передбачає озброєння учнів елементарними прийомами наукового дослідження, прищеплення їм умінь і навичок самостійного здобуття знань, підвищення пізнавальної активності та розвитку творчих здібностей учнів. Пошуково-дослідницька спрямованість туристично-краєзнавчої роботи неможлива без самостійного вирішення проблем шляхом постановки завдань, планування пошуку, висування припущення (робочої гіпотези), знаходження прийомів і способів його розв'язування, періодичних і систематичних спостережень, узагальнення фактів та відомостей. Академік О. Є. Ферсман вважав, що перехід від туризму до наукової роботи по суті непомітний, і простий турист часто є ланкою в ланцюзі того великого процесу, який ми називаємо науковим оволодінням країною. З цього приводу він наводив яскравий приклад: таке велике відкриття, як хібінські апатити, було наслідком знахідок у маленьких туристських експедиціях. Відомі й інші випадки, коли туристи під час подорожей робили цінні для науки відкриття. Повертаючись з експедицій з цікавими матеріалами спостережень і знахідками, учні вносили певний вклад у вивчення та освоєння природних багатств нашої країни, раціональне їх використання та охорону.

Під час походів та екскурсій складаються умови для робіт дослідницького характеру, що сприяє розвиткові творчої ініціативи і цілеспрямованому використанню енергії дітей. Дослідницька робота може проводитися за різноманітною тематикою залежно від віку школярів, рівня їхньої підготовленості до виконання певних знань, а також від проблеми господарського використання досліджуваної території. Ця робота повинна бути суспільне корисною (пошук нових мінерально-сировинних ресурсів, збирання гербарію, проведення найпростіших водогосподарських обстежень, заходи охорони природи та культурно-історичних пам'яток, допомога школі у створенні навчального обладнання ти посібників тощо).

Обсяг географічних спостережень і досліджень, які проводять під час походів та екскурсій, визначається в основному рівнем оснащеності юних дослідників спорядженням, інструментами та приладами, навичками дослідницької роботи, а також часом, витраченим на дослідження. Діапазон географічних досліджень значно ширший на комплексних маршрутах і вужчий на спеціальних (геологічних, ґрунтових, гідрологічних, ботанічних та ін.).

У походах та на екскурсіях учні під керівництвом учителя географії проводять такі дослідження: геологічні, гідрогеологічні, геоморфологічні, метеорологічні, гідрологічні, грунтові, геоботанічні, зоогеографічні, фенологічні, ландшафтні, економіко-географічні, топонімічні та ін.

Дослідницька робота учнів на екскурсіях та в походах допомагає їм міцно закріпити і розширити знання, здобуті в школі, сприяє формуванню у дітей любові до науки, виробленню перших навичок наукового дослідження. Відчувши смак творчої роботи, багато хто з старшокласників уже не хоче розлучатися з наукою і, закінчивши середню школу, йде через вуз у велику науку.

Вивчення природних умов і ресурсів, населення і господарства певного району — важливий розділ науково-дослідної туристично-краєзнавчої роботи. Всі компоненти природи вивчаються окремо за певним планом, простежується їх взаємовплив і взаємозв'язок і складається характеристика всього природно-територіального комплексу (ПТК). Юні дослідники вивчають природу району подорожі згідно із загальноприйнятим у географії планом: географічне положення, геологічна будова, рельєф, корисні копалини, клімат, гідрографічна сітка, грунти, рослинний і тваринний світ, ПТК.

До плану кожного походу чи екскурсії повинно обов'язково входити проведення різноманітних досліджень, причому краєзнавчі дослідження необхідно проводити постійно як під час багатоденних подорожей, так і під час одноденних та екскурсій. Слід зазначити, що одноденні походи по рідному краю та екскурсії дають змогу проводити тривалі дослідження одних і тих самих географічних об'єктів, явищ і процесів. Це дає можливість зібрати значний матеріал для теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій.

Вивчення рідного краю, збирання пізнавально-дослідницьких матеріалів та їх систематизація є невід'ємною частиною навчально-виховного процесу в школі. На нашу думку, настав час введення в обов'язковий мінімум програми шкільних курсів географії елементів навчальної польової практики.

Геологічні дослідження

Цей вид роботи має на меті дослідити геологічну, будову і корисні копалини території, що вивчається. Він передбачає також збирання зразків гірських порід.

Для проведення польових геологічних досліджень учні повинні мати елементарні знання з основ геології. Юні дослідники одержують відомості про типи порід і умови їх залягання, про роботу з гірським компасом, вивчають правила опису гірських порід та відбору зразків їх.

Здобувши початкову геологічну підготовку, учні можуть проводити прості геологічні дослідження, збирати зразки гірських порід, мінералів, викопних решток фауни і флори (окам'янілостей).

Учитель ознайомлює учнів з геологічною будовою та корисними копалинами району дослідження. Перед виходом у поле рекомендуємо ознайомитися в місцевій геологічній організації з геологорозвідувальними роботами, що проводяться в районі дослідження. Така підготовча робота значною мірою полегшить геологічні дослідження і зорієнтує в тому, на що потрібно в першу чергу звернути увагу.

Геологічні дослідження в поході мають характер маршрутного геологічного знімання. За ходом маршруту описують відслонення, реєструють водні джерела, відбирають зразки порід і проб води. Коли є час, туристська група може робити невеликі екскурсії і в місцях цікавих геологічних об'єктів (геологічних пам'яток, родовищ корисних копалин, відслонень, виходів джерел підземних вод тощо).

На маршруті походу юні дослідники повинні з'ясувати у місцевого населення наявність найближчих природних відслонень, скель, каменоломень, відвалів, гірських виробок, кар'єрів, джерел мінеральних вод. У місцях розробок корисних копалин необхідно розпитувати інженерно-технічних працівників і робітників про цікаві види зразків гірських порід. Усі геологічні об'єкти потрібно наносити на маршрутну карту.

Геологічні спостереження та збирання зразків корисних копалин найзручніше вести в тих місцях, де гірські породи виходять на поверхню і утворюють геологічні відслонення — природні або штучні котрі повинні бути предметом уваги юних дослідників. Найлегше знайти відслонення гірських порід у долинах річок, ярах, кар'єрах, шахтах, штольнях, ровах, колодязях тощо.

Геологічну будову вивчають за такою схемою.

1. Положення території, що досліджується, відносно великих геоструктурних елементів.

2. Геологічна історія розвитку території.

3. Дочетвертинні відклади (вік, склад, потужність, походження, окам'янілості, умови залягання, народногосподарське значення).

4. Четвертинні відклади (склад, потужність, походження, окам'янілості, умови залягання, народногосподарське значення).

5. Корисні копалини та їх використання.

Аби мати повну картину геологічної будови території дослідження, необхідно зібрати зразки гірських порід, визначити їх, а також виготовити геологічну карту місцевості з нанесеними на неї результатами польових досліджень (характерні природні і штучні геологічні відслонення, залягання шарів, виходи жил, розміщення корисних копалин за видами тощо).

При вивченні геологічної будови території особливу увагу звертають на дослідження відслонень. Геологічні відслонення досліджують за таким планом. :

1. Установлення достовірності корінного відслонення.

2. Визначення адреси відслонення (точне його місцезнаходження та номер). Адресу й номер записують у польовий щоденник, а на карті роблять позначку пунсоном з номером всередині.

3. Розчищення відслонення лопатою.

4. Вимірювання за допомогою рулетки або вимірювального шнура загальної висоти відслонення, якщо воно вертикальне (якщо похиле, то висоту визначають за допомогою ватерпаса).

5. Вимірювання довжини відслонення по горизонтальній лінії, якщо воно відкрите (якщо закрите, то потрібно провести кілька розширень у напрямку його довжини).

6. Розгляд, вивчення й опис кожного шару окремо, починаючи з верхнього. Опис кожного шару повинен містити такі відомості: а) літерне або цифрове позначення; 2) порода, з якої складається шар; якщо порода відома або її легко визначити, то наводять її назву (пісок, глина, суглинок тощо); якщо ж вона невідома і не вдалося її визначити в польових умовах, то потрібно дуже детально характеризувати її ознаки (суцільна чи крихка, колір, шаруватість, тріщинуватість, а якщо зерниста, то слід вказати величину зерен); в) наявність у породі мінеральних включень, окам'янілостей; г) реакція породи на дію соляної кислоти (закипає чи ні) і т. п. Закінчуючи вивчення кожного шару, учні вимірюють і записують його потужність. Якщо потужність шару не скрізь однакова, то потрібно вказати, в яких межах вона змінюється.

Коли гірські породи окремих шарів становлять інтерес як корисні копалини, слід указати їх постелі і покрівлі, глибину залягання від земної поверхні або потужність розкривного шару, що дуже важливо знати для вирішення питання про кар'єрну розробку родовища цього виду корисних копалин.

Кожне геологічне відслонення після детального його обстеження рекомендується описувати в такій послідовності.

1. Відслонення наносять на географічну і геологічну карти позначкою з порядковим номером. Всі обстежені відслонення позначають у порядку зростання номерів (1, 2, 3, 4 і т. д.).

В альбомі чи записнику схематично замальовують відслонення з позначенням нахилу шарів і відносної потужності (товщини) їх. Кожну породу або шар позначають умовними позначками, найкраще — загальноприйнятими в геологічному картуванні. Для зручності кожний помітний у відслоненні шар потрібно позначити на малюнку літерою.

3. Коротко описують відслонення з позначенням його тим самим порядковим номером, що й на карті. Відслонення описують зверху вниз. При цьому вказують точне місцезнаходження відслонення, вимірюють і записують потужність кожного шару. Складають коротку характеристику кожного шару і вказують їх залягання — горизонтальне чи похиле. Визначають елементи залягання шару: напрямок лінії простягання, напрямок та кут падіння.

Якщо при обстеженні відслонення знайдені окам'янілості і відбитки тварин та рослин, то їх обережно збирають і акуратно загортають у папір, а крихкі навіть упаковують у вату.

Окремо відмічають знахідки корисних копалин. Усі записи як на етикетці, так і в щоденнику проводять безпосередньо на місці відслонення. Не рекомендується робити записи пізніше, по пам'яті.

Якщо в розпорядженні вчителя та учнів є фото- чи кіноапарат, то варто провести фото- чи кінозйомку відслонення. Фотографія та кінофрагмент вважаються одними з найточніших геологічних документів.

Обстеження відслонень супроводиться відбором зразків гірських порід і мінералів, які поділяють на три групи: 1) гірські породи й мінерали, що характеризують геологічний розріз; 2) окам'янілості й відбитки рослинних й тваринних решток; 3) корисні копалини.

Зразки гірських порід, мінералів і окам'янілостей бажано відбирати з кожного шару. Від твердих порід зразки відбивають геологічним молотком, саме тим його кінцем, який має плоску ударну поверхню. Зразки гірських порід рекомендується відбивати прямо від основної, свіжої, тобто невивітреної маси гірської породи (це не повинні бути окремі її уламки, що лежать біля основи відслонення). Зразки м'яких і крихких гірських порід беруть за допомогою лопати. Поверхня зразка повинна бути свіжою, бо тільки на такому зразку можна як слід розглянути будову породи та її справжній колір. Взятим зразкам гірських порід бажано по можливості надавати прямокутної форми.

Крім зразка самої гірської породи, потрібно взяти й зразки мінеральних включень, якщо вони в ній є. Якщо ж у гірській породі містяться окам'янілості, то й їх необхідно обережно зібрати, вмістивши найдрібніші й найкрихкіші з них у коробочки з ватою. Під час збирання реологічних колекцій необхідної дотримуватися певних правил, вироблених практикою геологічних пошуків.

1. Найдоцільніше збирати геологічні колекції за основними групами:

а) осадові породи (кам'яне та буре вугілля, торф, горючі й глинисті сланці, пісок, глина, крейда тощо);

б) вивержені породи (граніт, сієніт, діорит, базальт, андезит та ін.);

в) метаморфічні породи (гнейс, мармур, кварцит: та ін.).

2. Слід брати тільки свіжі зразки з геологічних відслонень — виходів корінних гірських порід, а не з оси пів або відвалів.

3. Спеціалісти-геологи рекомендують збирати зразки гірських порід розміром 6X9 або 9X12 см завтовшки 2 — 3 см. При цьому не обов'язково, щоб зразок мав правильну прямокутну форму. Особливо ретельно потрібно збирати окремі кристали, друзи, конкреції, окам'янілості, вкраплення та інші цікаві зразки. Здебільшого їх беруть незалежно від розмірів. Якщо є загроза зіпсування геологічним молотком красивого або цікавого зразка, то краще його не обколювати, а брати цілим. Для дослідження в лабораторних умовах, крім основних зразків, необхідно брати й невеликі кусочки (3X2X2 см). Зразків рідкісних мінералів слід обов'язково брати по кілька екземплярів (для геологічних організацій, музеїв, школи і для досліджень у лабораторії).

Крихкі зразки гірських порід, мінералів, окам'янілостей спочатку краще загорнути в м'який папір (цигарковий), а потім обкласти шарами вати і покласти в коробку. Сипкі зразки порід кладуть у мішечки, на яких обов'язково ставлять порядкові номери.

4. Ще на місці збирання до кожного взятого зразка; гірської породи обов'язково додається етикетка, де вказуються номери відслонення, шару, з якого взято зразок, номер і назва зразка, адреса відслонення, дата, прізвище та ініціали особи, яка взяла зразок. Етикетку виготовляють відразу після взяття зразка з тим, щоб не забути про неї або не переплутати з іншою. Пишуть її простим олівцем, згинають удвоє або вчетверо написами всередину і загортають у край аркуша того паперу, в який вкладено взятий зразок гірської породи. Це робиться для того, щоб етикетка краще збереглася.

5. Загорнутий у папір зразок перев'язують тонкою мотузкою, на обгортці ставлять номер відслонення і той порядковий номер зразка, під яким він записаний у щоденнику. Ці написи краще виконувати хімічним олівцем або кульковою ручкою у вигляді дробу, чисельник якого означає номер відслонення, а знаменник — номер зразка. Це робиться для зручності при розборі, обробці і класифікації зібраного матеріалу. Не рекомендується загортати в один шматок паперу кілька зразків гірських порід.

6. У щоденнику чи записнику на місці взяття зразка детально фіксують: географічне положення, відстань до найбільшого населеного пункту, підходи і шляхи, що ведуть до знайденого родовища, та інші дані. Це робиться для того, щоб вказане родовище могли легко знайти спеціалісти. В описі вказується також, де взято зразок: безпосередньо з самої гірської породи, в якій він утворився, чи з осипу, наносів.

7. На маршрутній карті відмічають місце, де взято зразок гірської породи.

8. Рекомендується замалювати та сфотографувати місце, де знайдено зразок. Замальовки слід робити кольоровими олівцями.

Під час огляду геологічних відслонень і останців учитель звертає увагу дітей на процеси руйнування гірських порід внаслідок впливу води, температури і сонця. Такі застереження проводять з метою поглибленого вивчення учнями матеріалу шкільної програми, де йдеться про зміни рельєфу під впливом зовнішніх факторів.

У процесі обстеження геологічних відслонень і ярів можна натрапити на досить цінні й рідкісні знахідки окам'янілостей і кісток викопних тварин (мамонта, вівцебика та ін.), які жили в часи відкладення осадових гірських порід. Такі знахідки (кістки, зуби, черепашки, відбитки частин тварин і рослин) слід збирати особливо акуратно, бо викопні рештки дозволять з'ясувати вік тих порід, в яких вони були знайдені. Якщо можна без руйнування зібрати викопні рештки, їх обережно доставляють в обласні краєзнавчі музеї. Ті кістки викопних тварин, які ламаються при взятті руками, слід змастити рідким столярним або іншим клеєм, а після висихання забинтувати м'яким бинтом з легкої матерії і обгорнути папером. Ще обережніше слід зберігати від руйнування знайдені відбитки риб, комах рослин. Про знахідки окам'янілостей та кісток викопних тварин, відбитки риб, комах і рослин повідомляють обласні краєзнавчі музеї.

Під час походів та екскурсій звертають також увагу на карстові явища — печери, провали, ями і т. П. З'ясовують умови виникнення таких явищ і шкоду яку вони завдають народному господарству. Місця проявів карстових явищ наносять на маршрутну карту Якщо немає небезпеки, можна зробити детальні дослідження печер і викреслити їх схематичні плани.

Корисні копалини досліджують за таким планом

1) назва корисної копалини;

2) адреса (місцерозташування);

3) форма залягання (шари, шароподібні поклади лінзи, штоки або гнізда);

4) потужність розкриття та породи, з яких воно складається;

5) цінність знайдених корисних копалин;

6) реальні можливості для розробки родовища;

7) вид можливої розробки (кар'єрна чи шахтна);

8) наявність поблизу населених пунктів, з яких можна залучити робочу силу для розробки родовища

9) наявність і близькість шляхів сполучення для транспортування корисних копалин.

Для геологічних досліджень потрібно мати таке спорядження: звичайний або гірський компас, геологічний молоток, саперну лопатку, зубило, рулетку, лупу, фарфорову пластинку з неглазурованою поверхнею для визначення мінералу за кольором риски, соляну або оцтову кислоту (5—10 %), газетний або обгортковий папір для пакування зразків, етикетки, записник.

Гідрогеологічні дослідження

Підземні води являють собою один з найпоширеніших видів корисних копалин, а тому дослідження їх становить великий практичний інтерес. Дослідження підземних вод проводять в місцях їх природних виходів на поверхню (джерела), а також у колодязях і свердловинах. Під час дослідження підземних вод у польових умовах здійснюють обстеження й опис джерела, колодязя чи свердловини у такому порядку.

1. Наносять на карту умовними позначками виходи підземних вод (джерела, колодязі, свердловини). Поряд із позначкою ставиться порядковий номер, під яким об'єкт дослідження буде описано в щоденнику.

2. Записують у щоденник такі відомості:

а) місцезнаходження обстеженого водного об'єкта — географічне і відносно рельєфу місцевості (в долині річки, в яру, балці, на схилі, вододілі);

б) водоносний горизонт, з якого підземна вода надходить на поверхню (джерело), в колодязь або свердловину;

в) назви водоносної і водотривкої порід;

г) місце втикання підземної води (з тріщинок мергелю, крейди або з проміжків між часточками породи по площинах напластування; з піску, що залягає під крейдою і мергелем; з пухких суглинків тощо);

д) спосіб витікання води: спокійно виливається, витікає швидко або б'є струменем у кількох місцях;

е) висота джерела над рівнем води в річці;

є) відстань джерела від урізу річки;

ж) наявність відслонень на досліджуваній ділянці;

з) тип води, яка живить водний об'єкт (ґрунтова чи артезіанська);

й) температура води і повітря на момент обстеження;

і) колір, прозорість, запах і смак води;

к) вихід з води газів (горючих, які спалахують при піднесенні запаленого сірника; азотних, які самі не загоряються і не гасять сірник).

3. Визначають витрати води водопунктами; відмічають характер її виходу (у вигляді одного чи кількох струмків), приуроченість до тріщин, площин нашарування, карстових каналів і т. п.; відбирають та описують зразки відкладів різних солей і мінеральних новоутворень з води (кременистих натеків, вапнякового туфу тощо).

4. По можливості роблять простий хімічний аналіз води джерела, якщо для цього є умови і необхідні хімікати. В польових умовах учитель разом з учнями може провести якісне хімічне дослідження води джерела шляхом встановлення реакції води, визначення наявності в ній хлору, сульфатів і карбонатів (твердість води). Реакцію води визначають за допомогою лакмусового папірця. Почервоніння змоченого водою синього паперу вказує на кислу реакцію води, а посиніння червоного паперу свідчить про лужну реакцію.

Для визначення наявності хлору в пробірку наливають 5 см3 води, доливають 2—3 краплини розчину нітрату срібла і збовтують. Якщо у воді міститься хлор, то вона стає каламутною або в ній утворюється білий пластоподібний осад.

Для визначення наявності солей сірчаної кислоти (сульфатів) у пробірку з 5—10 см3 води доливають 3— 5 краплин розчину хлориду барію. Утворення білого, осаду вказує на наявність у воді сульфатів.