Тема 2. Викладання краєзнавства в дореволюційній росії

На розвиток викладання краєзнавства в Росії позитивно вплинув досвід зарубіжної педагогічної науки, особливо краєзнавчі ідеї видатного чеського педагога-гуманіста і просвітителя XVII ст. Яна Амоса Коменського.

Прогресивні російські педагоги завжди розглядали краєзнавство як одну з форм зв'язку навчання з оточуючим життям. Ще в період становлення географії як навчального предмета (початок XVIII ст.) в школу стали, проникати краєзнавчі ідеї. Так, у 1776 р. М. В. Ломоносов зробив першу спробу краєзнавчих досліджень за участю місцевого дорослого населення і дітей. З метою пошуків мінеральних багатств Росії за його рекомендацією до збирання зразків корисних копалин залучалися діти в розрахунку на те, що дитяча допитливість дасть добрі результати.

Складену М. В. Ломоносовим відому анкету з 30 питань, яка охоплювала відомості про міста, губернії та провінції Росії, фактично можна вважати першою краєзнавчою програмою. Краєзнавче вивчення території та збирання матеріалів при сприянні місцевого заселення дали можливість глибше пізнати рідну землю. І саме в цьому проявляється характерна особливість краєзнавчих досліджень.

З відкриттям у 1782 р. у містах початкових училищ розширились можливості краєзнавчих досліджень, прогресивні діячі народної освіти та передові вчителі все більше впроваджують ідеї краєзнавства у школі.

Краєзнавчі принципи навчання географії обстоював і розвивав прогресивний російський діяч, просвітитель кінця XVIII—початку XIX ст. М, І. Новиков.

В «Уставе народных училищ в Российской империи», виданому в 1786 р., ставилося завдання наблизити навчання географії до дійсності, говорилося про обов'язкове збирання вчителем матеріалів про місцеву природу та використання їх у вигляді наочних посібників. Це можна розглядати як започаткування краєзнавчого принципу в навчанні шкільної географії.

У першому російському підручнику з природознавства, написаному акад. В. Ф. Зуєвим, рекомендувалося використання в процесі навчання місцевого краєзнавчого матеріалу. Вже в одному з перших російських підручників (Ф. Студитський, 1840. р.) висувався краєзнавчий принцип навчання дітей географії з найближчого для них місця. У підручнику М. М. Тімаєва «Тетрадь всеобщей географии» (1853 р.) зверталася увага на те, що під час викладання географії треба спрямовувати увагу дітей на предмети, які їх оточують, використовувати на уроках мінерали, рослини і тварин в натурі. С. І. Барановський у своєму підручнику «Навчальнне основи географии» (1853 р.) пропонував у процесі викладання географії наводити приклади з природного оточення місцевості, де живуть учні.

Зростання інтересу до пізнання своєї країни у другій половині XIX ст. викликало до життя краєзнавчий напрям у викладанні географії в школі, до виникнення терміна «краєзнавство» на зміну терміна «батьківщинознавство».

У 60-х роках XIX ст. з винятково важливими педагогічними краєзнавчими ідеями та науковими положеннями виступає видатний російський педагог К. Д. Ушинський. З його ім'ям пов'язане проникнення в російську школу ідей Я. А. Коменського та Й. Г. Песталоцці. У статті «О преподавании географии» Ушинський, розглядаючи питання вивчення географії в школах Німеччини та Швейцарії, писав, що особлива увага там приділяється вивченню вітчизняної географії та географії ближнього оточення (батьківщини у вузькому розумінні), при цьому батьківщину (географію контона, герцогства, округи) розпочинають вивчати з географії найближчої місцевості. Пропонуючи розпочинати вивчення географії з розгляду своєї місцевості, Ушинський підкреслював, що воно піде живіше, краще, ніж іде тепер, коли розпочинають учити дитину географії з предметів, недоступних їй через громіздкість, і не розвиваючи в ній попереднього географічного інстинкту.

К. Д. Ушинський дав найбільш повне теоретичне обгрунтування краєзнавчого підходу в навчанні та вихованні. Він твердо відстоював необхідність озброєння учнів з освітньою і виховною метою конкретними життєвими уявленнями та поняттями на основі спостережень у природі та навколишньому житті. Ушинський писав, що не з курйозами і диковинами науки повинна у школі знайомитися дитина, а навпаки, треба привчати її знаходити цікаве в тому, що її постійно і скрізь оточує, і тим самим показати їй на практиці зв'язок між наукою і життям. В основу свого чудового підручника «Родное слово», за яким навчалося не одне покоління дітей, К. Д. Ушинський поклав краєзнавчий підхід до вивчення світу. Він вказував на важливість тісного зв'язку навчання географії зі спостереженням природи і діяльності людини. Живе образне уявлення країни, на думку К. Д. Ушинського, можливе тільки тоді, коли правильно можна уявити собі ті форми земної поверхні, ті природні явища та природні творіння, поєднання яких і становить характер даної країни. Видатний педагог у передмові до другої частини «Родного слова» наполягав на необхідності розвивати у дітей «інстинкт місцевості», тобто знання оточення своєї школи. Цю рису, Надзвичайно важливу у навчанні і в практичному житті, писав він, слід всіляко зміцнювати в учнів, прищеплювати в процесі навчання географії.

Передові ідеї, принципи й положення К, Д. Ушинського про необхідність краєзнавчого підходу в навчанні дітей успішно розвивали інші прогресивні педагоги, зокрема П. М. Бєлоха, Д. Д. Семенов, В. П. Вахтеров, Д. І. Тихомиров, П. Ф. Каптєрєв, М. Ф. Бунаков, М. В. Овчинников та ін. Під впливом ідей Ушинського в 60—70-х роках XIX ст. з'явились підручники з географії, побудовані на краєзнавчому принципі. До них належить підручник П, М. Бєлохи «Учебник о всемирной географии».

Керуючись методичними ідеями свого вчителя, Д. Д. Семенов у 1860—1862 рр. написав перший російський підручник з географії вітчизни («Уроки географии»), який поклав початок створенню книг подібного напряму в російській школі. У передмові до підручника автор писав, що найкраще розпочинати викладання географії з тієї місцевості, де живуть учні. З порівняння близьких предметів і віддалених, з цікавих розповідей очевидців діти постійно дістають правильні уявлення про різні явища природи та географічні терміни, не заучуючи напам'ять книжкових визначень.

Краєзнавчий принцип викладання географії Д. Д. Семенов розвинув у книжці «Педагогические заметки для учителя» (1864 р.) — одній з перших методик викладання географії в школі. У ній автор сформулював головну ідею, яка визначала зміст цього принципу. Семенов виділив два підходи до побудови курсу географії (він назвав їх методами) — синтетичний та аналітичний. Синтетичний метод, на думку Семенова, можна застосувати у початкових класах, оскільки основне завдання тут полягає у накопиченні конкретних уявлень про географію найближчого оточення школи. Аналітичний метод, який Семенов вважав можливим застосовувати у старших класах, має враховувати вже накопичені відомості з місцевого оточення.

Д. Д. Семенов наголошував, що тільки завдяки правильно організованим екскурсіям можна збагатити знання дітей достатньою кількістю географічних «фактів і досягти свідомого засвоєння географічних термінів. Він розробив методику географічних екскурсій поблизу школи, під час яких можна спостерігати географічні явища і предмети. Семенов справедливо вважається одним із зачинателів шкільного краєзнавства.

Краєзнавчий принцип викладання географії було втілено М. В. Овчинниковим у методичному посібнику «Злементарное обучение» (1876 р.). Автор, відображаючи настрій і думки прогресивної частини учительства, рекомендує розпочинати викладання географії з «батьківщинознавства», з вивчення своєї місцевості і будувати його за принципом наочності. Через наочність веди до розуміння і привчай дітей бачити — ось, на думку М. В. Овчинникова, вірний шлях у роботі вчителя географії, особливо на перших порах навчання. Цей шлях і визначить інтерес дітей до вивчення географії.

На велике значення краєзнавчого принципу викладання географії було вказано на Першому Всеросійському з'їзді викладачів географії, який проходив У березні 1915 р. в Москві. З'їзд підкреслював важливість під час вивчення географії екскурсій, організації спостережень учнів над явищами географічного характеру.

Подібні висновки з реформи середньої школи зробила комісія міністерства народної освіти (1915 р.). Під впливом прогресивної частини педагогічної громадськості у проект програм для молодших класів вводилося батьківщинознавство. На перший план висувалося вивчення батьківщини, а також наголошувалося на необхідності вести систематичні метеорологічні та фенологічні спостереження. Велика увага приділялась екскурсіям — як близьким, так і далеким (туристським подорожам). Батьківщинознавчий (вважай — краєзнавчий) принцип у викладанні географії був визнаний передовими методистами дожовтневого періоду як засіб боротьби із схоластикою і догматизмом дореволюційної школи і напрям удосконалення навчання географії. Він дістав підтримку серед педагогів, тому що таке викладання географії сприяло б розвиткові розумових здібностей дітей, пробудженню інтересу учнів до вивчення географії, активізації навчального процесу. Проте цього не розуміли реакціонери, що керували органами народної освіти. Тому в офіційних програмах та підручниках з географії достатнього відображення краєзнавчий принцип не мав, як, до речі, і справжнього застосування у практиці роботи школи.