19.3. Розділові знаки при вставлених компонентах

Вставлені компоненти (слова, словосполучення, речення) вносять додаткову інформацію, містять якісь зауваження, уточнення, пояснення. Вони тісно пов’язані зі змістом речення й можуть стояти лише в середині його.

1. Вставлені речення відокремлюються парними розділовими знаками:

а) комами, якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне: Звали нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном;

б) тире, якщо вставлене речення вимовляється підвищеним тоном: А з неба – не раз так буває на Великдень – скрапне теплий дощик і засвітить веселка, як Божий заповіт любові.

УВАГА! Розділові знаки, що мають бути на місці розриву основного речення вставним, ставляться перед першим тире, перед другим тире чи перед обома тире – за умовами контексту основних чи вставленого речень: Є ж люди на землі – а то б не варто й жити, – що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать (кома перед другим тире ставиться, бо далі йде підрядне речення);

в) дужками, якщо вставлене речення вимовляється пониженим тоном: У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться.

УВАГА! Розділові знаки, що мають бути на місці розриву основного речення вставним, ставляться після другої дужки: З-за погрібника пахло м’ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли (кома після вставленого речення відмежовує два основні речення, поєднані протиставним сполучником а).

2. У кінці вставлених речень, що відокремлені парними дужками або тире, можливі знак оклику, знак питання або три крапки (перше слово наступного після вставленої конструкції речення пишеться з малої літери): Годинник бив – що з ним? – зовсім не ту годину. В щирім серці, в чесних грудях – вірю, знаю! – квіти є! І наче десь мила іде, озивається (і знов я заплющую очі свої…), і шелест від плаття все більш наближається.

3. Дужками відокремлюються вставлені слова та словосполучення, вживані як додаткові зауваження, а також посилання на країну, місто, час, справжнє прізвище тощо: Гераклід Понтійський (IV ст. до н. е.) називав Піфагора найученішим із сучасників.