4.2. Засоби милозвучності (евфонії) мовлення

1. Українська мова прагне уникати складних для вимови сполучень кількох голосних або приголосних звуків.

Існує ціла система евфонічних засобів, що забезпечують правильну звукову організацію усного й писемного мовлення:

а) варіанти префіксів та прийменників у – в – ув (уві, вві); з – із – зі (зо); від – віді; над – наді (надо); під – піді (підо) та ін.;

б) варіанти сполучників і – й, щоб – щоби;

в) чергування звуків у – в; і – й у коренях слів;

г) варіанти часток би – б; же – ж, ще – іще, лише – лиш;

ґ) варіанти дієслівного постфікса -ся – -сь тощо.

2. Прийменники у, в, сполучники і, й, початкові букви слів у, в та і, й чергуються в ряді позицій:

а) закономірним є вживання у, і між приголосними, а в, й між голосними: рябіє в очах, прийшов у вівторок, новий учитель, день і ніч, озеро й острів та ін.;

б) після голосного перед одиничним приголосним перевага надається в, й: пішли в поле, онуки й діти та ін.;

УВАГА! Після голосного перед в, ф, перед сполученнями типу “будь-який приголосний + губний”, “глухий + будь-який приголосний” та перед сполученнями двох глухих завжди вживається у, а не в: пішла у відпустку, написала у творі, була у Львові, місце у словнику, прийшли у свою хату та ін.

УВАГА! Після голосного перед й, я, ю, є, ї, перед сполученнями “глухий + будь-який приголосний” та перед сполученнями двох глухих завжди вживається і, а не й: мені і йому, тепло і світло, болі і тривоги;

в) після приголосного перед голосним вживається в, а не у: жив в Одесі, запитав в Ольги та ін.;

г) на початку речення перед приголосним перевагу надають у, перед голосним – в: Удень було вже тепло, сонячно. В осінні вечори приходила нудьга;

ґ) на початку речення і, як правило, не чергується з й: І от ми виїхали на галявину.

3. Крім поширеного чергування у – в, в українській мові зрідка вживаються варіанти ув, уві, вві, щоправда, лише в художньому та розмовному мовленні: глянув ув очі, бачив уві сні, бачила вві сні.

4. Чергування у – в не відбувається в таких випадках:

а) у власних назвах: Власенко, Удовенко;

б) у словах, що вживані тільки з у чи тільки з в: умова, узгодити, взаємини, влада;

в) у випадках, коли зміна в – у зумовлює зміну значення слова: вдача ‘характер’ – удача ‘успіх’, вклад ‘грошова сума, внесена на збереження’ – уклад ‘звичний порядок у родині, в державі та ін.’

5. Чергування і – й не відбувається в таких випадках:

а) після паузи, що на письмі позначена розділовим знаком: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось;

б) при зіставленні та протиставленні: друзі і вороги, земля і люди, людина і космос;

в) у заголовках.

6. Прийменники з, із, зі, зо вживаються з такими тенденціями:

а) варіантові з надають перевагу між голосними, перед чи після голосного: верталися з озера, зняла з дерева, пішов з Ольгою;

б) між приголосними вживається варіант із: разом із сином;

в) після голосного в кінці попереднього слова перед с, ш або перед сполученням приголосних на початку наступного слова пишуть із: поїхала із сестрою, зустріч із твоїм чоловіком;

г) зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова, якщо першим у такому сполученні стоїть свистячий або шиплячий: сказав зі злості, іду зі школи, звів зі світу, а також у випадку зі мною.

УВАГА! Причинові та просторові відношення передаються частіше за допомогою прийменника зі (зі злості, зі сміху, зі сну, зі столу, зі сходу); означальні відношення передаються в основному варіантом із (завдання (які?) із стилістики);

ґ) варіант зо використовують у конструкціях на означення приблизної кількості: днів зо три, разів зо два.