9.2. Правопис сполучників

1. Сполучники різного походження звичайно пишуться одним словом:

а) із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також, теж, тож;

б) із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби;

в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;

ґ) із префіксами: притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

2. Деякі сполучники із частками ж, би (б) пишуться окремо: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.

3. Із підсилювальними частками -бо, -но, -то сполучники пишуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.

4. Окремо пишуться всі складові частини у сполучниках та й, то й, ще й, а то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, в міру того як та ін.

Увага! У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

5. Сполучники, що пишуться разом (таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому), треба відрізняти від однозвучних сполучень слів інших частин мови, які пишуться окремо (та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому):

а) сполучники можна замінити сполучниками-синонімами: таж – адже, теж – також, тож – тому, якби – коли б, якже – якщо, якщо – коли, щоб – аби, проте – однак, зате – але, притому – до того ж, причому – і то;

б) сполучники не відповідають на питання і не виступають членами речення: Щоб жить, ні в кого права не питаюсь. Якби я турбувався лиш про себе, давно вже б онімів від самоти. Однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання; крім того, той компонент, який є самостійною частиною мови, має на собі логічний наголос: Що б не робив, роби тільки найкраще. Міцне коріння у родючім полі ніхто не вирве, як би не хотів.